Українська державність у хх столітті, Детальна інформація

П’ять років існує наша нова держава. Проте й досі Україна ненабула чітких ознак сучасної цивілізованої країни. Чи не єдиною характерноюрисою національного розвитку стала глибока криза, що охопила усі сфери життя.Основні джерела її походження — це відсутність державної стратегії,концептуальна безпорадність, невиразність політичної тактики державотворення.Країна дедалі втягується у незалежність, не маючи адекватної сучасним реаліямполітичної філософії.

Владна надбудова над суспільством — Левіафан держави — постає вУкраїні поза традиціями національної державницької думки ХХ століття, історичнимта сучасним досвідом європейських демократій. Конструювання української державиздійснюється непублічними, келійними засобами, у віддаленості від суспільногозагалу. При цьому горішня влада спирається переважно на колишній груповий, посуті недержавницький досвід, кланово-корпоративне розуміння національнихінтересів.

На жаль, автори наявних публікацій з проблематикидержавотворення, що з’явилися в Україні протягом останніх років, здебільшоголише доводять світовому співтовариству, українському суспільству, а подеколи йсамим собі історичну неминучість та значущість самого факту появи на політичніймапі світу незалежної України. Такі книги легко впізнати навіть за стилістикою —вони вкрай обтяжені історико-філологічним романтизмом, урочисто-епічнимиінтонаціями. Держава сакралізується, панує риторика самозвеличення. Такіпоняття, як громадянське суспільство, демократія, самоврядування, леґітимність,права людини опиняються на периферії уваги.

Утім, чи можливо «розбудувати» державу лише на абстрактнихобґрунтуваннях патріотичних почуттів, чи достатньо обмежитися успіхом воприлюдненні патріотизму у власній хаті, при цьому щоразу зазнаючи невдач урозв’язанні нагальних внутрішніх проблем та у відстоюванні національнихінтересів на міжнародній арені?

Протягом століття основними засобами у визвольних змаганняхукраїнців були пошук зовнішніх союзників, підлаштовування під чужі інтереси тагеополітичні сценарії. Українським керівним елітам, як звикле, бракувалоздатності згуртовуватись на основі загальнонаціональної державотворчоїперспективи, бажання і вміння усвідомити об’єктивні національні інтереси,зрозуміти суспільні очікування задля того, щоб спрямувати розвиток нації урічище нормального, гідного людини життя.

Авторський колектив цієї книги прагнув здійснити дослідження, щобуло б позбавлене пропагандистського пафосу та описовості, осмислити якдосягнення української державницької думки, так і конкретний досвід боротьби занезалежність України, вагомість та роль її внутрішніх та зовнішніх чинників.

Kнига є логічним продовженням наукового пошуку дослідників з колажурналу «Політична думка». Її головна мета — сприяти становленню справдідемократичного українського суспільства, збудити його волю до творення свогомайбутнього, власної держави. Без сумніву, не можна віддавати справудержавотворення на відкуп можновладцям та химері «об’єктивного ходуісторії».

Київ, серпень 1996 року.

Олександр ДЕРГАЧОВ, керівник авторського колективу

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕҐІЯ:

Олександр ДЕРГАЧОВ — керівник авторського колективу, ЄвгенБИСТРИЦЬКИЙ, Олег БІЛИЙ, Ігор БУРАКОВСЬКИЙ, Микола ГОРЄЛОВ, Сергій МАКЕЄВ,Джеймс МЕЙС, Володимир ПОЛОХАЛО, МиколаТОМЕНКО, Олександр ШАРВАРОК.

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ:

Віктор АДАМСЬКИЙ (Розділ ІІ, глава 9, §1–7, у співавторстві);Борис АНДРЕСЮК (І, 3, §6, у співавторстві); Євген БИСТРИЦЬКИЙ (ІІІ, 2, §1, §3,§4; ІІІ, 2, §6, у співавторстві); Олег БІЛИЙ (І, 6, §5, у співавторстві; ІІІ, 2,§2, §5; ІІІ, 2, §6, у співавторстві); Ігор БУРАКОВСЬКИЙ (ІІІ, 4); ВікторБУРЛАЧУК (І, 3, §§1–5); Степан ВІДНЯНСЬКИЙ (ІІ, 4); Олексій ГАРАНЬ (ІІ, 8, §4);Микола ГОРЄЛОВ (І, 2; І, 3, §6, у співавторстві); Сергій ГРИГОРИШИН (ІІ, 5);Олександр ДЕРГАЧОВ (І, 6, §5, у співавторстві; ІІ, 9, §8; ІІІ, 1, успівавторстві); Микола ДЕРЖАЛЮК (ІІ, 3); Євген КАМІНСЬКИЙ (ІІ, 8, §§1–3, §5);Борис КАНЦЕЛЯРУК (ІІ, 9, §§1–7, у співавторстві); Володимир КОВТУН (І, 6, §4);Віктор КОВАЛЬ (ІІ, 7, §§3–4, §6); Наталія КОСТЕНКО (ІІІ, 6, у співавторстві);Наталія КСЬОНДЗИК (ІІ, 6, §§3–4); Вадим ЛЕВАНДОВСЬКИЙ (ІІ, 1); Сергій МАКЕЄВ(ІIІ, 6, у співавторстві); Андрій МАРТИНОВ (ІІ, 7, §7); Джеймс Е. МЕЙС (І, 1);Микола НЕСУК (ІІ, 6, §§1–2; ІІ, 7, §§1–2); Володимир ПОЛОХАЛО (ІІІ, 1, успівавторстві); Володимир РЕПРИНЦЕВ (ІІ, 2); Анатолій РУСНАЧЕНКО (І, 6, §§1–3);Олександр САЛТОВСЬКИЙ (І, 5); Володимир СЕРГІЙЧУК (ІІ, 7, §5); Микола ТОМЕНКО(І, 4); Андрій ФЕДОРОВ (ІІІ, 5); Леонід ШКЛЯР (ІІІ, 3).

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ (дані за 1996 рік)

Віктор АДАМСЬКИЙ — аспірант Інституту світової економіки іміжнародних відносин НАН України.

Борис АНДРЕСЮК — кандидат економічних наук.

Євген БИСТРИЦЬКИЙ — завідувач відділу Інституту філософії НАНУкраїни, президент Українського філософського фонду, редактор відділу політики ікультури та філософії політики журналу «Політична думка», доктор філософськихнаук. HYPERLINK "http://bystrytsky.org/" \t "_top" Див.:ЄвгенБИСТРИЦЬКИЙ.Вибрана бібліографія.

Олег БІЛИЙ — провідний науковий співробітник Інституту філософіїНАН України, заступник головного редактора журналу «Політична думка», докторфілологічних наук.

Ігор БУРАКОВСЬКИЙ — доцент Національного університету«Києво-Могилянська Академія», редактор відділу економічного аналізу тапрогнозування журналу «Політична думка», кандидат економічних наук.

Віктор БУРЛАЧУК — старший науковий співробітник Інститутусоціології НАН України, кандидат філософських наук.

Степан ВІДНЯНСЬКИЙ — завідувач відділу Інституту історії НАНУкраїни, кандидат історичних наук.

Олексій ГАРАНЬ — доцент Національного університету«Києво-Могилянська Академія», кандидат історичних наук.

Микола ГОРЄЛОВ — старший науковий співробітник Інституту світовоїекономіки і міжнародних відносин, кандидат історичних наук.

Сергій ГРИГОРИШИН — завідувач Чернівецького відділу Інститутусвітової економіки і міжнародних відносин НАН України, кандидат історичнихнаук.

Олександр ДЕРГАЧОВ — завідувач кафедри Національного університету«Києво-Могилянська Академія», заступник головного редактора журналу «Політичнадумка», кандидат історичних наук.

Микола ДЕРЖАЛЮК — провідний науковий співробітник Інститутуісторії України НАН України, доктор історичних наук.

Євген КАМІНСЬКИЙ — завідувач відділу Інституту світової економікиі міжнародних відносин НАН України, редактор відділу міжнародних відносинжурналу «Політична думка», доктор історичних наук.

Борис КАНЦЕЛЯРУК — старший науковий співробітник Інститутусвітової економіки і міжнародних відносин НАН України, кандидат філологічнихнаук.

Віктор КОВАЛЬ — старший науковий співробітник Інституту історіїУкраїни НАН України, доктор історичних наук.

Володимир КОВТУН — політолог, голова Секретаріату Конґресуукраїнської інтеліґенції.