Методи кількісного аналізу ризику господарської діяльності, Детальна інформація

коефіцієнт іммобілізації (реальної вартості основних фондів) - являє собою відношення реального статутного капіталу або вартості основних фондів (за винятком зносу) до підсумку балансу підприємства. Нормативне значення - не більше ніж 0,6;

коефіцієнт покриття - визначається як відношення суми обігових коштів підприємства до суми короткострокової заборгованості. Нормативне значення не менше ніж 2,0-2,5.

Таких коефіцієнтів використовується декілька десятків.

Фактичні значення коефіцієнтів, розраховані для конкретного підприємства, порівнюють з нормативними значеннями. За ступенем відхилення фактичних значень від нормативних судять про величину ризику.

До переваг нормативного методу варто віднести простоту й оперативність розрахунків, однак, як і розглянуті вище аналітичний метод і метод оцінки фінансової стійкості, він не враховує впливу окремих факторів ризику. Тобто він може бути рекомендований в основному для "відсікання" явно неприйнятних рішень, а оцінку тих, що залишилися варто вести іншими методами.

Крім того, різні коефіцієнти можуть свідчити про різний рівень ризику. У цій ситуації для кожного з коефіцієнтів визначають діапазон відхилень від нормативу (діапазон значень), що відповідає певному рівню ризику. Наприклад, відхилення в межах 25% від нормативу свідчать про мінімальний рівень ризику, 50% - підвищений, 75% - критичний, 100% - неприпустимий (див. п. 1). Далі визначають значимість (вагомість) кожного з коефіцієнтів (сума вагомостей дорівнює 1,0). Інтегральну оцінку ризику знаходять як середньозважену.

Метод експертних оцінок

Метол експертних оцінок с, мабуть, тим єдиним метолом, що, дозволяє оцінювати ступінь ризику різних видів виробничо-збутової і фінансової діяльності підприємств в умовах дефіциту інформації. Оцінка ризику виконується на основі суб'єктивних думок експертів - фахівців у конкретній галузі діяльності.

Існують різні різновиди методу експертних оцінок, розглянемо один з них. Представлена методика дозволяє оцінити ступінь ризику ділового співробітництва підприємства зі своїми економічними контрагентами і вибрати найбільш прийнятних з них.

Оцінка ризику виконується поетапно:

ранжирування - виділення оціночних критеріїв і їхнє ранжирування стосовно конкретної ситуації;

зважування - визначення вагових характеристик оціночних критеріїв для кожного з можливих ділових партнерів;

комплексна оцінка — комплексна оцінка ділових партнерів з урахуванням рангів і вагових характеристик оціночних критеріїв і прийняття рішень.

На першому етапі експерти з числа, наприклад, провідних спеціалістів і керівництва підприємства (або незалежні експерти) визначають перелік критеріїв, за якими буде вестися оцінка потенційних партнерів з погляду ризику ділового співробітництва з ними. Далі виконується ранжирування виділених критеріїв за ступенем їх важливості стосовно конкретної ринкової ситуації і специфіки підприємства.

У табл. 8 представлено варіант ранжирування методом попарного порівняння. Залежно від типу партнера (постачальник, торговельний або збутовий посередник, споживач, інвестор тощо), набір оціночних критеріїв може мінятися, однак сама методика залишиться незмінною.

Таблиця 4.8

Ранжирування оціночних критеріїв



1. Низька вартість робіт

1 1 1 1 1 1 1 1 8

2. Імідж підприємства 0

0 0 0 1 0 1 1 3

3. Обсяг робіт 0 1

1 1 1 1 1 1 7

4. Мінімальний термвн завершення контракту 0 1 0 0 1 1 1 1 1 6

5. Фінансове становище підприємства 0 1 0 0

1 1 1 1 5

6. Досвід роботи 0 0 0 0 0

0 1 1 2

7. Джерела фінансування 0 1 0 0 0 1