Сексуальна революція, Детальна інформація

Але згодом поширеною стала більш раціональна (з позицій обмеження можливості народжень дітей у шлюбі від позашлюбних сексуальних контактів) форма, при якій майбутні чоловіки “відкупалися” самі і давали можливість своїм потенційним жінкам “відкупитися” від інших чоловіків і набути собі право на співжиття тільки з одним чоловіком, ще до шлюбу. Наприклад, у народів Передньої Азії існував звичай відсилати незаміжніх дівчат на кілька років до храму Анаїтіс, де вони весь цей час віддавалися вільному коханню. (В подальшому житті, вочевидь, це могло створювати проблеми з сексуальним задоволенням жінок, що мусили обмежуватися контактами тільки з одним чоловіком, хоча раніше набули інших звичок і потреб. Але сексуальні потреби жінок чим далі, тим менше бралися до уваги.)

В пізніши часи право на обмеження сексуальних контактів жінок у шлюбі набувалося без всякої релігійної підопльоки. Так, ще у середньовічній Європі, всупереч основним принципам християнства і відповіно старовинним звичаям, дівчина з народу набувала право на життя у шлюбі із своїм чоловіком лише віддавшися незайманою вже після обряду весілля феодалу-сеньйору, якому належало так зване “право першої ночі”. Цей звичай, дотримання якого, як показав Бомарше в “Одруженні Фігаро”, феодали могли вимагати ще у другій половині ХVІІІ-го сторіччя, був своєрідним ритуалом прояву їм покори з боку вассала-чоловіка, що походив від звичаю повної покори сина батьку-патріарху. Проте, віддаючи феодалу дівоцтво дружини, яке тоді високо цінувалося, вассал як би купував забов(язання феодала не чипати його дружини в майбутньому. (Хоча феодали не завжди дотримувалися цього зпбов(язання.)

Зведення до мінімуму кількості можливих сексуальних партнерів у жінок, що відбулося за часів виникнення патріархату, практично не поширювалося на чоловіків. Якщо звичаї і право це дозволяли (а вони, як правило, дозволяли), за умов наявності матеріальних можливостей чоловіки мали по кілька дружин, та ще й користувалися сексуальними послугами рабинь. Це було запорукою інтенсивного зростання чисельності роду чоловіка-патріарха, і, відповідно, його впливу, влади, статку. Оскільки підставою для шлюбу тоді були не романтичні почуття, а матеріальні розрахунки, таке нерівноправ(я хвилювало жінок, мабуть, переважно у випадках, коли відбувалося погіршення їх становища в сім(ях. Та все ж, зазначимо, що оскільки у заміжніх жінок в цих умовах були незрівнянно меньші можливості для задоволення сексуальних потреб, ніж у чоловіків, патріархат став причиною вимушеного пригнічення жіночої сексуальності. Тобто, він призвів до обмеження можливостей для жінок отримувати одне з небагатьох задоволень, доступних людині від природи. (До того ж, найсильніше з них.) Мабуть саме з того часу почала формуватися уява, що таке задоволення жінкам і не потрібно.

Становлення моногамних сім(ї і шлюбу, що особливо активно відбувалося у часи виникнення і поширення впливу християнства, яке в цей період не було зацікавлено в збільшенні чисельності населення (бо достатньо було й мільонів язичників, якіх треба було навернути до нової віри), і в усі періоди негативно ставилося до сексуальності (бо вона відвертала думки і справи людей на досягнення тілесних задоволень і тим заважала турбуватися про духовне), навряд чи принесло полегшення в плані задоволення сексуальних потреб жінок. Бо хоча чоловік для власного задоволення формально вимушений був обходитися однією жінкою – дружиною (через що, власне, християнство і наполягала на дотриманні моногамії, зводячі сексуальні контакти статєй до можливого мінімуму), але ж для нього існувала ще й непередбачена нормами і формальними законами величезна кількість повій. (А для феодалів, які й за часів панування християнської церкви, що була зацікавлена у союзі з ними, примудрилися зберігати за собою деякі права язичницьких патріархів – ще й дочок та дружин васалів.)

У такій ситуації почався інтенсивний розвиток інституту адюльтеру (adultere - франц. – подружня зрада). У якому об(єктивно були більше зацікавлені жінки, хоча можливостей користуватися ним - було більше у чоловіків.

Щодо суспільного становища жінок за часів патріархату то воно дуже варьювалося в залежності від конкретних історичних умов розвитку цього інституту. Так, більший період історії Стародавньої Греції до жінок-дружин ставилися переважно як до домашньої прислуги і засобу народження потомства. Щоб набути хоча б неформальної суспільної ваги у жінки був єдиний вихід – не виходити заміж і стати хорошою гетерою. Проте, це вдавалося лише одиницям. Адже хорошій гетері потрібні і краса, і хороше виховання, і розум, і високій рівень сексуальної культури. Що власне і цінили в них чоловікі, які навіть оспівували, ваяли в мармурі і прославляли кращіх з них. При відсутності ж хоча б однієї з перелічених якостей, жінка ставала звичайною порнейа – повією. Однією з дуже багатьох тих, хто мав в суспільстві ще меньше поваги, ніж заміжні жінки. (Що навряд чи компенсувалося більш високою можливістю отримання сексуальних задоволень.)

Зневажливе ставлення чоловіків до жінок мабуть стало чи не головною причиною розквіту у Греції педєрастії (грецьк. - pais, paidos - дитина + erao – кохаю; одностатеві сексуальні зв(язки дорослих чоловіків з хлопчиками). Про глибину упередженості в ставленні до жінок може свідчити хоча б те, що один з найвидатніших мислителів в історії людства грек Платон, біля двох тисяч чотирьохсот років тому, попри всю широту своїх поглядів, завдяки якій він пришов до висновку, що кращим жінкам треба надати прав, якими користувалися кращі чоловікі,2 чомусь не спромігся поширити на жінок основне право чоловіків – право бути громадянами своєї держави. (1. Розд.456, 457; 2. Розд.738, 740, 741)

Проте, навіть тисячоліття поспіль, деінде можна було побачити зовсім інші ситуації. Так

навіть ще в ХІХ сторіччі у сербських і болгарських патріархальних домашніх общинах (Задругах і Братствах), за свідченням відомого соціолога Максима Ковалевського, жінки займали цілком пристойне місце як в забезпеченні матеріального боку жіття спільноти, так і у прийнятті рішень з усіх питань цього життя.(3. С.60-100) Проте цей приклад належить до дуже рідких виключень.

Типовим же ставленням до жінок в період початку розпаду феодальних відносин на Сході Європи, швидше був, наведений тим самим Ковалевським, приклад, що стосувався існувавших у Російський Імперії сільських общин, де влада чоловіків-патріархів над молодими жінками, особливо над власними невістками, була настільки значна, що вони навіть могли їх використовувати для задоволення своїх сексуальних потреб. (Там же)



Дуже вагомим фактором, визначающим принижене становище жінок у європейській цивілізації, була панівна суспільна ідеологія. А її основою на протязі двох тисяч років були ідеї християнства, серед яких є ідеї щодо вродженої гріховності жінки і їх суспільної другорядності.3 Суспільні звичаї і писане право, які сформувалися під впливом християнства були суворі до жінок. Як приклад можно навести те, що навіть одяг чи поведінка жінки, що надавали їй подоби з чоловіком у деякі періоди вважалися проступком чи навіть злочином. Так, першою з переліку провин, за які була страчена Жана д(Арк, була її провина в тому, що вона носила чоловічий одяг.

Інший приклад - практика накладання церковного покути, тривалістю в кілька років, на жінок, які дозволяли собі під час статевих зносин зайняти “чоловіче” місце (тобто знаходитися у верхній позиції). Проте причиною такого покарання, вочевидь, було не тільки те, що жінка дозволяла собі зайняти традиційно чоловічу позицію, яка ототожнювалася з позицією вершника на коні (тобто, того хто має владу, - на тому, хто має йому підкорятися). Причина також у тому, що ця позиція дозволяє практикуючим її жінкам якоюсь мірою керувати процесом зносин задля забезпечення досягнення свого задоволення (через що вона була дуже поширеною у Стародавньому Римі, традиційно зосередженому на сексуальному гедонізмі (hedone – грецьк. – задоволення; вчення, що трактує задоволення як мету життя).

Керуючись заповіддю Христа, викладеною у Євангєлії від Матфєя, про те, що дати розлучення дружині – це дати їй можливість перелюбу, а одружитися на розлученій – це створювати перелюб; а розлучення можливе тільки в разі провини дружини в перелюбі (Гл.5, 31-32), яка сама по собі закріплює нерівноправ(я статей (адже суб(єктом провини за можливе розлучення призначена жінка, тоді як суб(єктом ініціативи розлучення може бути тільки чоловік, і тільки він по розлученню має право на новий шлюб) – християнство досягло формування такого ставлення до розлучення в суспільствах, що знаходилися під його впливом, що для більшості людей воно стало практично неможливим. Нещасливий шлюб, по суті, став пожиттєвим ув(язненням. Але і в випадках спільного страждання від цього, більша їх доля, зазвичай приходилася на залежну від чоловіка дружину.



Становище жінки в суспільстві в період виникнення і становлення капіталізму, коли відбувалося інтенсивне зниження зайнятості у сільському господарстві, у якому раніше була задіяна більшість жінок, було дуже складним. В більшості своїй вони переходили на утримання батьків або чоловіків. Хоча, при цьому, безперечно виконували великій обсяг хатньої роботи. Але остання не цінувалася, бо не давала можливості прогодуватися. А самостійно прогодуватися можно було у два основних способи: або поповнити собою величезну армію повій, або обрікти себе на довічне важке чернецтво. Щодо праці на виробництві, то у жінок не було ні кваліфікації, ні фізичних сил, щоб це робити. Тільки згодом, з розвитком виробництва, що виражався у максимальному спрощенні виробничих операцій і пов(язаним з використанням машин полегшенням необхідних фізичних зусиль, капітал почав використовувати працю жінок. Але користуючись підвищеною пропозицією такої праці і позитивним ставлення суспільної свідомості до певної дискримінації жінок (бо вважалося, що не можна їх хоча б у чомусь урівнювати з чоловіками) платив за неї меньше ніж чоловікам.

Займатися скільки небуть складною працею, зокрема управліньською і науковою, жінки не могли через відсутність у них освіти (або повністю, або, принаймі, потрібного рівня і профілю). Традиційно вважалося, що вона їм і ні до чого, адже призначення жінки – вийти заміж щоб народити якомога більше дітей і турбуватися про них і чоловіка. Тобто народження дітей і те що з цим пов(язано розглядалося як визначальна ціль діяльності жінки в суспільстві.

І підстави для цього були. Адже народження кількох дітей і догляд за ними дійсно позбавляло абсолютну більшість жінок можливості шукати шляхів самореалізації в різних сферах суспільного життя.

Що ж до якогось обмеження числа народжень, то до кінця ХVIII сторіччя про це не було й мови. І лише наприкінці ХVIII-го сторіччя молодий священослужитель, а по-сумістництву – математик і економіст, англієць Томас Роберт Мальтус поставив питання про існування суспільної необхідності обмеження народжуваності.

Зниження народжуваності шляхом обмеження обо, для декого, повної відмови від статевого життя, на думку Мальтуса мало привести:

по-перше: до ліквідації, буцімто існуючого тоді, надлишку населення, якому, на його думку, вже не вистачало засобів існування, через що воно гинуло від голоду, спричинених голодом хвороб, або в війнах, причиною яких є боротьба за ті ж засоби існування;

по-друге, покращенню матеріального стану досі бідних сімей, що відкриє для її членів можливість отримувати кращу освіту, яка, в свою чергу, надасть їм можливості мати кращу роботу і більшу зарплату, а також - вищій соціальний статус.4

Як представник свого часу, а, до того ж, ще й священник, Мальтус був категорично проти обмеження народжуваності за допомогою протизаплідних засобів. Внаслідок їх вживання, на його думку, народжуваність може впасти до занадто низького рівня. Що, з одного боку, не буде відповідати потребам економіки в робочий силі, а з іншого, позбавить сім(ї стимулу боротися за поліпшення життя (через відсутність дітей, заради яких було б варто це робити).(4. Стор.33, 58-61, 64, 66, 397-401, 438. Розд.14.) Але, на нашу думку, Мальтус просто злякався того, що протизаплідні засоби можуть зробити настільки приємним сексуальне життя, що люди, позбавлені турбот про багаточисельних дітей, захопляться ним більше, ніж могла дозволити його уява про пристойність. (Таким чином, логічні розрахунки Мальтуса якоюсь мірою пророкували одне з протиріч сексуальних революцій ХХ-го сторіччя.)

Першим, хто висунув ідею про те, що важливим фактором поліпшення соціального положення жінок є зниження народжуваності і, відповідно, кількості дітей, про яких їм доводиться турбуватися, був російський письменник і вчений Микола Гаврилович Чернишевський ,5 що зробив це у 60-і роки ХІХ-го сторіччя.(5. Стор.38-39)

А трохи більше ніж через п(ятнадцять років після цього німецький соціаліст Август Бебєль у своїй знаменитій праці “Жінка вчора, сьогодні і завтра” (1879 р.) (більше відомій під пізнішою назвою “Жінка і соціалізм”), проаналізувавши тенденції до зниження народжуваності, що вже з(явилися тоді, чітко визначився на майбутнє: “...В майбутньому суспільстві вирішальне значення набуде більш високе, більш вільне становище, яке тоді займуть всі наші жінки без винятку. У інтелігентних і енергійних жінок – про виключення не йдеться – немає схильності давати життя великій кількості дітей по “божій волі” і проводити кращі роки життя у стані вагітності чи з дитиною на грудях. Це небажання мати багато дітей, що вже в наш час помітне у більшості жінок, повинно в майбутньому ... посилитись...” (6. С.578-580)

Треба сказати, що зауваження Бебєля про помітне в його час небажання більшості жінок мати багато дітей, стосувалося лише кількох країн, зокрема, його батьківщини Німеччини, у сім(ях якої на той час стала популярною так звана “система одного-двох дітей”, яка витісняла майже не обмежувану раніше народжуваність. Це було наслідком розгортання процесу, що розпочався ще на початку ХІХ-го сторіччя у Франції і поступово поширювався на інші розвинуті країни, який згодом отримав назву демографічної революції.



Демографічна революція (чи, як її ще називають, - демографічний перехід) має дві складові.

Перша – процес зниження смертності, пов(язаний з покращенням санітарно-гігієнічних умов життя, успіхами медицини і фармакології, зниженню побутового і виробничого травматизму, покращенню харчування тощо.

Друга – процес зниження народжуваності, пов(язаний з тим, що зниження смертності населення, а особливо - смертності у дітячому віці, дозволяє відмовитися від тих народжень, які відбувалися, так би мовити, “про запас” – для покриття втрат від високої смертності. Інша, не менш важлива причина зниження народжуваності, - поступове зменшення потреби в дітях, пов(язане із змінами соціально-економічного, правового, політичного характеру.