Сексуальна революція, Детальна інформація

Щодо останньої, то раніше певне обмеження народжуваності існувало тільки в вищих прошарках, у яких не було потреби в дітях як в робочій силі і як в годувальниках в старості, а лише як в спадкоємцях, при великій кількості яких довелось би розпорошувати сімейне багатство (або, в разі дії так званого майорату, якій передбачає, що основне майно і, в разі наявності, - титул, спадкує старший син, обрікати інших дітей на бідність).

В нових умовах, та обставина, що все менше людей були пов(язані з сільським господарством (робота в якому сприяла підвищеній потребі в дітях, адже в цій галузі діти починали працювати дуже рано, забезпечуючи тим своє утримання, а згодом – і створюючи для сім(ї додатковий доход), а все більше – з промисловістю, де, після прийняття у розвинених країнах законів про дитячу працю, масштаби її були незначні, що зробило багатодітність невигідною (тим більше, що дітей вже мало було просто утримувати до працездатного віку, бо життя вимагало витрат на надання їм певного рівня освіти), зниження народжуваності розповсюдилося на трудящі прошарки.

Суспільна свідомість все більш прихильно ставилася до ідей неомальтузіанства, яке, на відміну від класичного мальтузіанства, не вимагало заради зменшення народжуваності обмеження сексуального життя чи відмови від нього. Таке зменшення мало статися завдяки використанню протизаплідних засобів і, на думку великої кількості радикально налаштованих жінок і чоловіків, переривання вагітності, за легалізацію чого розпочалася тоді боротьба.

Таким чином, процес триваючих змін, в першу чергу культурного і економічного характеру, поступово полегшував виконання жінкою її біологічної і соціальної функції по відтворенню народонаселення – основи і суб(єкта суспільного життя. І це стало важливою передумовою підйому соціальної активності жінок.

Щодо останньої, яка проявлялась у формуванні жіночих рухів, то треба відмітити, що перший з них - фемінізм (від femina – латин. – жінка), рух, який вимагав урівняння жінок у правах з чоловіками6, виник ще у ХVIII сторіччі, та в той час у нього ще майже не було свого соціального базису. І лише у другій половині ХІХ сторіччя у Великій Британії виникає дійсно масовий жіночій рух (який підтримувало чимало чоловіків) – так званих суфражисток (від suffrage- англ. – виборче право), що боролися за надання жінкам виборчих прав, в обсязі, що його мали чоловіки. В короткий час цей рух розповсюдився у США і ряді країн Європи. По мірі досягнення рухом суфражисток основних його цілей, все більше жінок, що підтримували його, стали визначати себе як феміністок і боротися і за інші права жінок. Проте, моральні догми епохи, (що характерізувалася відвертою ворожистю до любих проявів сексуального і яка по імені англійської королеви Вікторії, що була її моральним лідером7, була названа Вікторианською) в дусі яких була вихована більшість жінок, стали причиною того, що питання про визнання за жінками права на сексуальність було поставлено цим рухом тільки в роки Першої світової війни.

Описані вище процеси і явища на рубежі ХІХ – ХХ- го сторіч відбувалися в умовах зменшення впливу релігійної їдеології в суспільстві. Релігійні інститути в нових історичних умовах вже не могли справлятися з вільною думкою і критичним підходом до аналізу ідей і суспільного буття, як це вдавалося їм робити на протязі попередніх сторіч.

Таким чином, в кризовому стані опинилися дві найважливіші складові статевого нерівноправ(я – економічна база патріальхального ладу і підкріплююча його християнська ідеологія (яка, до того ж, була основою сексуальної етики). Проте, це ще не обіцялало помітних перемін у відносинах між статями і ліберального ставлення до проявів людської сексуальності. Але підготовка таких змін вже відбувалася.

Суспільство – взагалі, роль жінки у ньому – зокрема, змінювалися у зв(язку з розвитком економічного базису і суспільних відносин капіталізму. Паралельно, попри все ще існуючи препони, відбувалися наукові дослідження сексуальності на рівні, на який раніше навіть неможна було посягати. Серед тих, хто такими дослідженнями заслужив собі поважне місце в історії науки, особливо виділяється Зігмунд Фройд.

На думку Фройда, сексуальність, створена природою задля забезпечення реалізації основної цілі усього живого - продовження існування видів, і через таке своє важливе значення присутня у живих видів у обсязі, який, на певному етапі розвитку такого специфічного виду як Homo Sapiens, надає можливості використовувати її енергію завдяки так званій сублімації (sublimo – латин. – возношу; перехід в інший стан) на соціальну діяльність і культурну творчість. Таким чином, за Фройдом, - історія людства, це історія сублімації його сексуальності. Символічно, що ця ідея була обгрунтована і представлена Фройдом на порозі нового сторіччя – у 1900 році.



Як і більшість наукових відкриттів, зроблених Фройдом, це відкриття не зустріло гарячої зустрічі. (Тим більше, що через характер предмету, що досліджував Фройд, і конкретного змісту цих відкриттів - вони вступали у конфлікт з існуючою мораллю.) Проте, поступово все більше людей з тих кіл, які могли розібратися у його сутності, переходило на бік автора. Як не дивно, чимало таких людей проживало у Російський Імперії.

Ця країна суттєво відстала від більшості європейських країн і США у розвитку продуктивних сил і трансформації соціальних відносин. Деякі процеси, що відбувалися в Росії на межі століть, мали місце в розвинених країнах десятиліття, а то і століття тому. Зате темп цих процесів був дуже високим. Настільки високим, що за ним не встигали зміни моралі і поведінки більшості членів суспільства, що ускладнювало їм життя у нових умовах.

Відносна меншисть цього суспільства – російська інтелігенція, інтелектуальний рівень і активна критична позиція значної частини якої ставила її на особливе місце у ньому, намагалася скористуватися ситуацією ісвоїми діями підштовхнути зміни цього суспільства.

Частина інтелігенції зосередилися на підготовці політичної і соціальної революції. Проте, було чимало таких її представників, хто вважав, з різних причин, що подібна революція тільки зашкодить суспільству. Шлях до змін вони вбачали як у подальшому розвитку продуктивних сил, так і у заміні етичних і естетичних ідеалів суспільства, радикальної модифікації його культури в цілому. Що, зокрема, стосувалося шлюбу і сім(ї, соціального становища жінки, статевого життя, естетики тіла, наготи тощо.

Особливо помітно це було у літературі того періоду, яка знаходилася на найвищому світовому рівні. Значна частина романів, нарисів, поетичних праць, літературно-критичних ессе російських авторів намагалася дослідити тему статевого кохання і міжстатевах відносин і сформулювати своє відношення до нього, яке, іноді, було дуже відмінним від традиційного.

Ще наприкінці ХІХ–го сторіччя геніальний Лев Толстой, використавши деякі послаблення тогочасної цензури, звернувся до “недоторканої” раніше теми оцінки значення сексуальності у житті людини і відображуючи власні комплекси (причиною яких стала критична оцінка своєї бурхливої молодості з позицій моралі, якої він став дотримуватися згодом, і в якій було чимало чого запозиченого у християнства), у відомому творі “Крейцерова соната” намагався довести, що те, що пов(язано з проявами сексуальності є причиною руйнування особистості.

Але значна частина нового покоління письменників, поетів, літературних критиків мислило інакше. Вони (зокрема, А.П.Чехов, В.В.Розанов, В.І.Іванов, В.Я.Брюсов і чимало інших), по суті, погоджувалися, що в існуючий реальності сексуальність нерідко ставала причиною багатьох проблем, що поставали перед конкретними людьми. Але вона ж буває і джерелом щастя. А зміна ставлення до неї обіцяє, що позитиву від реалізації сексуальності люди будуть отримувати більше, ніж проблем. (І чимало представників творчої інтелігенції того періоду розвитку мистецтва, що російською мовою був названий “серебряным веком”, намагалося довести це на власному прикладі.)

Інший приклад розвитку поглядів і ідеалів – в даному випадку естетичних і етичних - новий російський балет початку сторіччя, представлений Вацлавом Ніжинським і Сегієм Дягілевим, що став знаменитим не тільки завдяки дійсно дуже високому рівню танцювального мистецтва, але й завдяки тому, що через показ чоловічого танцю (мало представленого раніше у балеті) зміг легалізувати показ еротичності чоловічого тіла (яка досі була ще більш табуйована, ніж еротика жіночого тіла, адже натякала на такі сексуальні задоволення, які знаходилися під повною забороною).

Проте, зазначені явища і процеси мало впливали на більшість народу, яка не знала, що таке балет, не читала літератури (бо ж і не вміла цього робити) і взагалі була зосереджена переважно на тому як вижити у змінюючомуся світі.

Жертви понесені масами у Російсько-японської війні (1904-1905рр.), жертви Першої російської революції (1905-1907рр.), радикальні зміни відносин у сільському господарстві, до якого була причетна абсолютна більшисть населення, внаслідок аграрної реформи П.А.Столипіна (1906-1911рр.), нарешті – початок Першої світової війни (1914 р.) і пов(язані з нею втрати і труднощі – це перелік тільки основних чинників, що підтримували у народа почуття психологічної нестабільності.

Ця психологічна нестабільність відіграла роль у формуванні суб(єктивного фактору, в умовах якого у лютні 1917 року відбулася буржуазна, а у жовтні того ж року – більшовистська революції.

Остання декларувала не тільки необхідність відібрати у буржуазії і поміщиків заводи і землю. Завданням більшовиків стало руйнування ненавистних їм підвалин старого суспільства – системи традиційних статевих ролей, патріархальної сім(ї, церковного шлюбу, релігійної ідеології. Саме це, на їх думку, відповідало інтересам суспільства (нерідко ще не пойнятим і не усвідомленим масами), реалізація яких мала докорінно змінити його і не допустити реставрації попередніх порядків.

Вже перші декрети більшовистського уряду надали жінкам рівних прав у всіх сферах суспільного і особистого життя. Сувора раніше обов(язковість шлюбу була скасована. А в випадках, коли громадяни все ж бажали його взяти, це можно було зробити тільки через державні органи – відділена тепер від держави церква, яка раніше була єдиною інституцією, що мала право реєструвати шлюби, була взагалі позбавлена такого права. Необов(язковість шлюбу позбавила смислу поділ дітей на “законно” і “не законно” народжених, дотримання якого, з відповідними наслідками для матерів і дітей, зовсім недавно було обов(язковим.

Жінки отримали права на освіту і вибір професії без дискримінації за статевою ознакою, рівної з чоловіками оплати за однакову кількість і якість праці.

Нове законодавство вирішило й проблему чоловіків, що віддавали перевагу одностатевому коханню, скасувавши його карне переслідування.

Зосередження у держави всієї повноти влади створило можливість поступового запровадження програм допомоги вагітним жінкам і матерям. Першим почали надавати оплачену відпустку. Другим – невелику, поки що, матеріальну допомогу і створювати для полегшення виконання ними материнських функцій ясла і інші дитячи заклади. Створювалася і система громадського харчування, зокрема, - так звані фабрики-кухні, що мали позбавити жінок від основної частини домашнього навантаження.

У 1920 році була офіційно дозволена операція штучного аборту. Аборти мали робитися в медичних закладах, безкоштовно, в безпечні для нього терміни вагітності. Тим був зроблений величезний крок по збереженню репродуктивного здоров(я і самого життя жінок, які в той час робили мільони підпільних внелікарняних абортів щорічно.

Треба відмітити, що величезна кількість абортів, яку тоді іноді порівнювали з епідемією, свідчила не тільки про існуючу тимчасову необхідність в умовах громадянської війни, пов(язаними з нею нестабільностю міжстатевих зв(язків, економічними проблемами, зменшити кількість народжень у жінки. Це було і свідченням того, що і в умовах можливостей більш вільного задоволення сексуальних потреб, жінка все ще залишалася страждаючою стороною. Бо при практичній відсутності тоді протизаплідних засобів, мала ліквідувати наслідкі такого задоволення ризикуючи своїм здоров(ям і життям.

Кількість абортів свідчила і про те, що всупереч передбаченню деяких більшовицьких ідеологів, зокрема В.І.Леніна, який у 1913 р. зауважив, що народження в пролетарському середовищі тільки сприяють зміцненню революційності цього класу, і тим, по суті, заперечив перспективу зменшення народжуваності у майбутньому суспільстві (8. Стор.244-246), а також іншому теоретику і практику більшовизму – офіційній дружині Леніна Н.К.Крупській, яка у 1920 р. писала, що “кошмарні питання дітовбивства, аборти, засоби запобігання” в соціалістичному суспільстві, “де материнство займе достойне його місце” будуть зняті з “порядку денного” (9. С.20), змешення народжуваності відображувало потребу суспільства, в першу чергу – жінок, звільнитися від значної частини навантажень, пов(язаних з дітьми.

Це було одним із свідчень, що вдається досягти не всіх цілей, які були сформульовані більшовиками в якості завдань нового суспільства.