Сексуальна революція, Детальна інформація

стало платою за її створення. Будь яке пригнічення, примус, - вказує автор, – є проявом несвободи. Проте, вона є необхідною, що робить устремління людей до повної свободи нейздісненним. Але, хоча повністю звільнитися від примусу неможливо, та в сучасних умовах є можливості значно обмежити його дію, бо чимала частина того що створюється в суспільстві в дійсності є необхідним не для потреб людей, а лише для підтримання нераціональних суспільних порядків. Більше того, обмеження примусу і збільшення свободи абсолютно необхідні, бо пригнічення інстинкту життя - Еросу, основою якого є сексуальність, в сучасних умовах небезпечно посилює дію Танатоса - інстинкту смерті. Останнє стає загрозою існування людства.

Написане вище – коротке, а тому, - вимушено дуже спрощене, викладення ідей Г.Маркузе (які він докладно розглянув ще й у іншій роботі - “Одномірна людина: Дослідження ідеології розвиненого індустріального суспільства”(1966р.)).

Твір Маркузе – достатньо складна філософська праця, яка не є доступною для пересічного читача, бо її розуміння вимагає наявності чималого обсягу знань і філософської культури. Тому, до адресату, якому ця робота була призначена – молоді Заходу, вона дійшла не скоро і не стала зрозумілою у всіх аспектах. Проте, основне молодь зрозуміла і прийняла. А після перевидання “Еросу і цивілізації” у 1966 році, де Маркузе прямо звернувся до молоді з закликом політичної боротьби, бо: “...Молодь – на передовій боротьби за Ерос проти Смерті і проти цивілізації (йдеться про сучасну репресивну цивілізацію, яка бажає увіковічити себе, не рахуючись з дійсними потребами людей. Авт.), котра намагається скоротити “об(їздний шлях до смерті” шляхом контролю над засобами підтримання життя”(20. С.309), опозиційно налаштована до західної цивілізації молодь почала сприймати 68-річного професора як свого ідейного лідера.

Навесні 1968 р. у передмісті Парижу Нантері почався бунт студентів Паризького універсітетету з приводу адміністративної заборони студентам одної статі відвідувати гуртожитки, де живуть студенти іншої статі. Ніхто не міг передбачити, що цей привід стане каталізатором самих масових суспільних заворушень другої половини ХХ-го сторіччя.

Несподівано для всіх, і в першу чергу для самих студентів, їх протестні акції підтримали мільйони людей. І не тільки у Франції, а по всій Європі. Заворушення величезних мас молоді не могли обійтися без сильних емоцій. На вулицях з(явилися барикади, запалали авто і магазини. Емоції і бажання продемонструвати своє ставлення до існуючих порядків підштовхували молодь до організації оргій прямо на вулицях.

Протестували проти усього – і проти війн в Алжирі і В(єтнамі, проти умов праці і системи освіти, проти виборчої системи і системи соціального забезпечення тощо. Перелякані обивателі, якщо могли собі це дозволити, пакували валізи і купували білети на літаки до більш спокійних країн.

Влада Франції (і деяких інших країн) мусила піти на суттєві поступки і повністю чи частково задовольнити багато з вимог молоді. Країна була у шоці. Студентська революція стала важливою причиною відставки у 1969 році її президента, одного з найвидатніших діячів в історії країни генерала Шарля де Голля. Проте вона і близько не підійшла до цілей, які визначив Маркузе.

Але ж значних послаблень у сфері сексуальної політики вона таки досягла. Що декому дає підставу називати цю революцію – сексуальною революцією.

Годі й казати, що заборон на відвідування гуртожитків і скільки завгодно тривале перебування в них більше не існувало. На пляжах Лазурного узбережжя жандармерія перестала ганятися за голими пляжниками і невдовзі там стало важко зустріти вже людей у купальниках.

У Каннах фестивалі порнофільмів збирали багатотисячні натовпи. Легке порно отримало доступ навіть на телебачення.

Сексуальний лібералізм з Франції поширився на багато країн Європи, Америки, Азії і Австралію. Мініспідниці, які повністю відкрили ноги, купальники топлесс, які повністю оголили груди, модна фігура a la Твіггі (“Гілочка”- найпопулярніша манекенниця того часу) – стали загальним надбанням. Зокрема Твіггі, стала ідеалом, заради досягнення подоби з яким мільйони молодих (і не дуже) жінок у всьму світі сідали на найжорстокішу дієту. А чому? А тому, що це давало можливість походити не на дорослу жінку, яка має народжувати дітей, годувати їх своїм молоком, піклуватися про них, а на дівчинку-підлітка з нерозвинутима стегнами і грудями – модну сексуальну іграшку, дивлячись на яку і в голову не прийде думати про дітей.

В 70-і роки еротизм у моді от(кутюр перестав задовільнятися тільки підкреслюванням жіночих принад і натякати на привабливість прихованих частин тіла, і сам Ів Сен-Лоран вивів на подіум манекенницю у прозорій блузці з повністю відкритими грудями.

В художній літературі з(явилося чимало не безталанних авторів, які створили справжню філософію сучасної сексуальності. Таких як, наприклад, Еманюель Арсан з її знаменитим романом “Емманюель”. А справжню наукову працю по філософії сексуальності під назвою “Історія сексуальності” розпочав Мішель Фуко, один знайвідоміших філософів ХХ-го сторіччя (що помер у 80-ті роки від СНІДу не завершивши цієї праці).

Сільвія Крістель набула всесвітньої слави, знявшися і ролі леді Чаттерлей у фільмі по відомому роману Д.Лоуренса “Коханець леді Чаттерлей”, і в кількох фільмах, де грала Емманюель, персонаж оповідань і романів згаданої вище Е.Арсан. Ці фільми, попри їх відверту еротичність були доступні глядачам, як правило,без обмеження віку.

Мабуть мало хто з відомих кінорежисерів не знімав еротичних сюжетів, а декотрі з них, наприклад Тінто Брас (знявший такі відомі стрічки як “Ключ”, “Калігула”), повністю переключилися на цей жанр.

Появу і широке розповсюдження побутових відеомагнітофонів соціологи пояснюють колосальним попитом на порнофільми. Про це свідчить і те, що індустрія порновідео дає величезні прибутки.14

В музиці панував біт з його сексуальними ритмами. Мільйони людей мліли, слухаючи їх у виконанні неперевершених Бітлз. Відомий поет-бітник Ален Гінзберг, відвідавши концерти Бітлз записав: “Біт є засобом сексуального звільнення. /.../ Ці маленькі дівчата чотирнадцяти, п(ятнадцяти років ще незаймані. Про секс вони лише чули, але вони відчувають його у своєму тілі, коли починає вібрувати біт”. (Цит. по: 21)

Щодо сексуальної поведінки, то в гетеросексуальних контактах стало дозволено абсолютне все, що не загрожувало життю і здоров(ю партнерів. Світ зачитувався знаменитою працею професора Алекса Комфорта “Радощі сексу”, створеною за подобою кулінарної книги.

Дотримуватися подружньої вірності стало не зовсім пристойно. Популярним було відношення до сексу як до спорту. (Існувало навіть гасло такого “спорту” : “Жодного дня без оргазму”.) У 70-і роки американське подружжя на призвище О(Нейл написало книгу “Відкритий шлюб”, де виходячи з того, що оскільки сучасний секс переслідує тільки гедоністичні цілі і не пов(язаний з дітонародженням, перебування в шлюбі не має вимагати від подружжя відмови від сексуальних контактів з іншими партнерами. Важливо зберігати не фізичну вірність, яка вже не має тієї доцільності, що мала раніше, а взаємні почуття, які будуть підточені, якщо члени подружжя будуть вдаватися до брехні і приховувати свої стосунки. Тобто, сексуальні контакти на стороні мають відбуватися з відома один одного.

Чималої популярності набував рух свінгерів (від джазового терміну “свінг” – перепад тональності; на амер. сленгу – обмін сексуальними партнерами).

Зовні все це виглядало як спроба надолужити в сексі те, чого були позбавлені попередні покоління.

Звичайно, далеко не всі були згодні з такою “сексулізацією”, яка надто інтенсивно руйнувала систему традиційних цінностей і породжувала стан психологічної нестабільності в суспільстві. Опір цих людей був фактором, який пригальмовував описані процеси, але не міг їх зупинити.



Та на початку 80-х років відбулися події, які, як здавалося, могли все кардинально змінити.

З(явилися перші хворі на СНІД – синдром набутого імунодефіциту, який, як з(ясували дослідники, був наслідком зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Цими хворими були геї, що мали зносини у анальний отвір, і наркомани.

З(ясувалася відсутність засобів лікування імунодефіциту. Адже це хвороба імунної системи, яка сама призначена боротися з будь якою хворобою, але не може лікувати себе. Зараження ВІЛ в близькій чи не дуже перспективі мало один кінець – смерть.

Здавалося, от вона - “Божа кара” за найтяжчі гріхи, які широко розповсюдживалися в тогочасному суспільстві, і застередження тим, чії гріхи не такі страшні. Та невдовзі стало зрозумілим, що в дійсності все не так. Бо СНІДом хворіють і гетеросексуали, деякі з яких ведуть цілком помірне і пристойне сексуальне життя, і діти, інфіковані ін(єкціонним шляхом. Одним словом, ті – кого, начебто, нема за що карати.

Але безперечна пов(язаність СНІДУ із статевими контактами примусила переглянути

образ сексуальної поведінки, який склався за період з кінця 60-х років по початок 80-х.

Вчорашня неупорядкованість її мала зникнути.