Іван Франко і світова культура, Детальна інформація

Іван Франко і світова культура
Тип документу: Реферат
Сторінок: 6
Предмет: Культура
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 1412
ІІІ. ІВАН ФРАНКО І СВІТОВА КУЛЬТУРА

Пожовтілі, старанно обрізані аркуші паперу складають великий зошит. Вони списані з обох боків дрібним нечітким почерком, кожна буква якого свідчить про те, як болісно давався авторові цих рядків сам процес писання.

Перед нами рукописна збірка перекладів з античних поетів, об'єднаних під назвою «Старе золото». Ці переклади зроблені в останні місяці життя великим українським письменником Іваном Франком. З благоговінням береш у руки зошит і замислюєшся над величчю тяжко хворої людини, яка навіть перед смертю поспішає зробити надбанням свого народу ще одну перлину світової культури.

Поряд з перекладами творів античних поетів у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук УРСР можна побачити переклади з Пушкіна, нові варіанти перекладів з Міцкєвича, Гейне і Шеллі, Гете і Байрона, Гервега і Фрейліграта, збірку перекладів під назвою «Балади» та багато іншого.

Все це — лише невелика частина того, над чим працював Франко в останні роки свого життя, — завершення гігантської і безприкладної в історії світової культури діяльності українського письменника.

Франко увійшов в історію світової літератури не тільки як видатний письменник, поет, прозаїк і драматург, а й як учений-публіцист, літературний критик, перекладач і видавець, як організатор передового літературного руху на Україні кінця XIX — початку XX ст.

Окреме місце в літературній спадщині Франка займають його дослідження з світової літератури. Діяльність його в цій галузі грандіозна й багатогранна. Можна без перебільшення сказати, що навряд чи знайдеться визначне явище в світовій літературі, яке в тій чи іншій мірі не було б відзначене Франком як перекладачем, критиком або видавцем.

Незважаючи на різноманітну і плідну письменницьку працю, його завжди цікавили все нові й нові проекти видання своїх і чужих перекладів світових письменників на українську мову.

Письменники світового значення завжди стояли на висоті культури свого часу. Це в повній мірі стосується і Франка. Маючи величезну ерудицію, творчо перероблюючи кращі досягнення світової літератури, він ставив перед собою певні завдання. Своїми перекладами Іван Франко прагнув зробити літературу різних країн частиною української культури. Він надавав величезного значення перекладацькій діяльності. «Переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових, — пише І. Франко, — для кожного народу являються важним культурним чинником, даючи можність широким народним масам знайомитися з творами й працями людського духу, що в інших краях, у різних часах причинялися до ширення просвіти та підіймання загального рівня культури. Добрі переклади важних і впливових творів чужих літератур у кожного культурного народу, починаючи від старинних римлян, належали до підвалин власного письменства» .

В усій своїй літературній діяльності Франко керувався принципом, який він так поетично і стисло виклав у своєму «De Profundic»: «Правді служити, неправду палити вічну дай страсть».

Ставлячи перед собою просвітницькі цілі, Франко прагнув підвищити культурний рівень народу. Він був певен того, що дійсно великі твори, особливо ті, які вірно змальовують життя простих людей, будуть доступні народу. Так, у 1877 р. в листі до Драгоманова від 13 лютого Франко скаржиться на байдужість так званої «образованої» публіки до літератури, що ставить соціальні проблеми.

Серед перекладів Франка дуже велике місце належить перекладам з античних літератур. Подібно до Маркса він вважав, що антична поезія є скарбницею світової культури, і намагався збагатити нею українську культуру. Гомер і Гесіод, гомерівські гімни, переклад трагедії Софокла «Цар Едіп», Сапфо і Алкей, Піндар і Менандр, згадувана вже нами збірка «Старе золото», римські поети Горацій і Вергілій — цим далеко не вичерпується описок античних перекладів Франка.

Переклади Франка з грецької в більшості своїй точно передають як зміст, так і поетичні особливості оригіналу, мають ґрунтовні коментарії. Переклади з Сапфо і Алкея вийшли окремою книжкою. Це — дослідження творчості двох стародавніх поетів з перекладами їх поезій (Алкей і Сапфо, Тексти і студія, «Міжнародна бібліотека», 1913).

Багато уваги приділив Франко перекладам з безсмертних гомерівських поем «Іліади» та «Одіссеї», його цікавили місця, в яких зображується побут і звичаї древніх греків, їх ставлення до життя, до праці. Так, славетне описання щита Ахілла, зробленого чудовим майстром Гефестом, Франко для порівняння перекладає з Гесіода і з Гомера.

В творчості письменника Франко відбирає ті явища і тенденції, що здаються йому найціннішими для розвитку передової думки, найактуальнішими і потрібними для сучасності. Таким чином, Франта} поєднує в собі точність і сумлінність вченого з силою і темпераментністю .публіциста, який завжди ставить перед собою актуальні завдання.

У своїх літературних характеристиках Франко стоїть на висоті революційно-демократичної, а часто й марксистської методології.

Протягом всього свого творчого шляху Франко неодноразово повертався до питання про необхідність видання творів Шекспіра українською мовою. Він переклав ряд сонетів Шекспіра, «Венеціанський купець», уривки з «Бурі» і «Короля Ліра». За активною участю і під редакцією Франка вийшли в світ окремими виданнями трагедії Шекспіра у перекладах П. Куліша з передмовами І. Франка, які є спеціальними дослідженнями, присвяченими аналізу кожного твору (1899—1902). Робота Франка по редагуванню перекладів П. Куліша дуже повчальна. Власне, це боротьба за справжнього Шекспіра проти намагання Куліша пристосувати великого гуманіста для досягнення своїх націоналістичних цілей. Про характер перекладів П. Куліша Франко пише у своїй передмові до переклада «Чайльд Гарольда» Байрона.

Найбільш капітальною працею Франка-перекладача є «Фауст» Гете. Над цим перекладом письменник почав роботу ще в 70-ті роки. У 1875 р. в журналі «Друг» з'являються уривки з «Фауста». У 70—80-х роках Франко продовжує друкувати свої переклади з цього твору. Лише у 1881 р. він закінчує переклад першої частини «Фауста», додавши до нього докладні коментарі. В цьому ж році в журналі «Світ», у «Вістях літературних» з'являється повідомлення про те, що закінчено переклад «Фауста», і звернення до українського читача з проханням допомогти виданню цього перекладу і цим «зробити прислугу нашій літературі». Нарешті у 1882 р., після тривалого листування з цього питання з Белеєм і Драгомановим, переклад вийшов у світ під назвою «Фауст, трагедія Йогана Вольфганга Гете, ч. І, з німецького переклав і пояснив І. Франко».

Франко дуже цікавився розвитком чеської літератури. Він брав участь в роботі чеської преси, листувався з видатними чеськими літераторами, присвятив чеській літературі ряд статей і перекладів, його діяльність в галузі чесько-українських зв'язків була дуже плідною. Свої статті, присвячені чеським письменникам, а також і переклади з чеських поетів і прозаїків Франко підкорив єдиній цілі — зробити чеську літературу надбанням української культури і цим сприяти розвитку і чеської і української демократичної літератури.

Ми вже відзначали, що в статтях, присвячених письменникам минулого, Франко завжди і постійно звертався до найбільш актуальних проблем сучасності і насамперед — до питань розвитку передової демократичної літератури на Україні. Значно більше це стосується статей Франка, які він присвятив сучасним йому слов'янським і західноєвропейським літературам.

Перед передовою демократичною і марксистською критикою стояли актуальні питання боротьби проти занепадницької буржуазної літератури, за розвиток реалістичного мистецтва, за розвиток літератури нового типу, що відбиває інтереси народних мас і спрямована проти всілякої реакції. Боротьба ця пройшла різні стадії, починаючи з боротьби проти безідейної літератури «чистого мистецтва», кінчаючи марксистською критикою, що активно виступала проти декадентського мистецтва, породженого буржуазним суспільством.

У працях присвячених сучасній йому зарубіжній літературі, Франко ставив питання боротьби проти занепадницької літератури, за реалістичне мистецтво.

Більша частина названої статті Франка присвячена характеристиці декадентської занепадницької літератури. Не завжди вірно оцінюючи творчість того чи іншого письменника2, в аналізі справжньої суті декадансу Франко ніколи не помилявся.

Статті Франка, присвячені західноєвропейській літературі кінця XIX — початку XX ст., мають загострено полемічний характер. Вони спрямовані проти декадентської літератури — на підтримку літератури критичного реалізму.

Ставши редактором відділу літератури і критики в журналі «Літературно-науковий вістник» (1898—1906), Франко продовжує свою діяльність по ознайомленню українського читача з кращими зразками світової літератури. Він вміщує в цьому відділі серію своїх статей під загальною назвою «Із чужих літератур», супроводжуючи ці статті перекладами з вибраних ним письменників. Так, у 1898 р. у «Літературно-науковому вістнику» був надрукований переклад новел Конрада Фердінанда Маєра, зроблений Маковеєм, в супроводі статті Франка «Конрад Фердинанд

Маєр і його твори». Свої статті про Золя Франко найчастіше вміщував разом з перекладами творів французького письменника.

У «Літературно-науковому вістнику» Франко друкує переклади з -Альфонса Доде, Анатоля Франса, Готфріда Келлера, Марка Твена, Ібсена, Лессінга, Міцкєвича, а також публікує переклади з маловідомих тоді австралійських новелістів: Джона Гріна, Артура Девіса, Дж. Пойнтона та багатьох інших.

Поряд з цим чудові твори світової літератури — індійський епос, середньовічна поема «Бідний Генріх», «Рейнеке Фукс» у народних варіантах, «Дон Кіхот» Сервантеса, поезії Гейне і Гюго, староруська, старогрецька, староіндійська поезії, народні сказання — творчо перероблюються письменником.

Ми не ставимо питання про те, наскільки Франко використав у своїй творчості чужі мотиви. Франко був оригінальним українським письменником, цілком своєрідним, з яскраво виявленою національною індивідуальністю. Його твори насамперед пов'язані з творчістю українського народу, з життям його країни.

Як кожний великий письменник, Франко жив у світі різних образів, і йому була близька поетична творчість народів світу. Часто, використовуючи той чи інший поетичний образ, Франко надавав йому такого своєрідного забарвлення, наповнював його таким самобутнім змістом, робив його настільки народним, що важко було говорити про які-небудь впливи і запозичення, і тим важне знаходити коріння тих чи інших поетичних образів у Франка, сам писав про те, що скарби світової літератури, скарби світової поезії належать всім. Кожний може черпати з цього життєдайного джерела:

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes