Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом (Улас Самчук), Детальна інформація

1929 - Прага, навчання на гуманітарному факультеті УВУ (зак. 1931).

1938-1939 - участь у визвольній боротьбі на Західній Україні.

1939-1941 - редактор газети «Волинь» (м.Рівне).

1942-1943 - кореспондент німецького пресового бюро в Рівному.

1944-1945 — Німеччина; один із засновників і керівників Мистецького Українського Руху (МУРу).

1948 — еміграція до Канади.

9.07.1987 — помер у м.Торонто (Канада). Похований на цвинтарі церкви св.Володимира українського поселення Київ на околиці міста.

Справа — основні віхи творчого шляху письменника:

1926 — опов. «Тараско» (ж-л «Наша бесіда»); співпраця з «Літературно-науковим вісником», «Самостійною думкою», «Розбудовою нації», «Сурмою».

1932 — зб. новел «Месники».

1932-1937 — «Волинь» (трилогія).

1932 — «Кулак» (роман).

1934 — «Марія» (роман)

1934 — «Гори говорять» (повість).

1936 — «Віднайдений рай» (зб.новел).

1947 — «Юність Василя Шеремети» (роман).

1948 — «Сонце з Заходу» (повість).

1948-1982 - «Ост» (трилогія): «Морозів хутір» (1948); «Темнота (1957); «Втеча від себе» (1982).

1948 — щоденникові записи «П'ять по дванадцятій. Записки на бігу» (надруковані 1954 р).

1956 — «На білому коні» (спогади).

1959 — «Чого не гоїть огонь» (роман).

1968 — «На твердій землі» (роман).

1975 — «На коні вороному» (спогади).

1979 — «Планета Ді-Пі» (спогади).

1980 — «Слідами піонерів» (роман).

Поштовхом до розмови про митця може стати аналіз записаного на дошці біля його портрета вислову.

— Яке слово в цій самохарактеристиці ви вважаєте вузловим для зрозуміння особистості митця?— запитуємо учнів.

Відповідь очевидна: обов'язок. Отже, саме обов'язок перед народом є рушійною силою діяльності Уласа Самчука.

Вирушаючи в 1944 році з України на Захід, розуміючи, що цього разу вже, очевидно, назавжди, Улас Самчук знову й знову задумувався і над власною долею, і над долею свого народу: хто ми? які ми? чому ми такі? і чому наша доля така? Власне, пошукам відповіді на ці запитання присвячена вся художня творчість письменника, про це багато розмірковують його герої, але на цей раз слово вирішив узяти сам автор: «...ще дуже багато недосказаного... і навіть до кінця не додуманого... Що нам треба додумати і досказати».

Так народилися спогади, в основу яких лягли події від 1941 року, коли 8 травня прослалася письменникові дорога на Схід, до батьківського дому, коли вірилося, що приїде він на свою землю як апокаліптичний вершник «на білому коні» з луком переможця,— до року 1944, коли 21 листопада довелося прощатися з Україною, від'їжджаючи «на коні вороному» «з вагою в руці своїй, щоб все зважити і все розсудити». Ці спогади - це і самохарактеристика, пошуки витоків власного «я» (природа, історія, культура; родина, найближче оточення, освіта); це і заглиблення в національну психологію (влучні спостереження та зауваження про ментальність українців та їхніх сусідів); це атмосфера доби, аналіз причин і наслідків подій, свідком і учасником яких був автор, розповіді про людей, з якими довелося зустрітися на життєвому шляху.