Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом (Улас Самчук), Детальна інформація

ГАЗЕТА

«...насторожені, хвилюючі дні виняткового в історії світу часу. Біля нас і в нас руїни... Ми розбиті, розкидані, приголомшені... Хотілося б, щоб газета була максимально своя, не лише мовою, але й змістом, щоб вона щось казала, за щось змагалася, відстоювала якісь інтереси».

У місті знайшлася частина довоєнної друкарні, чималі запаси паперу, потрібної кваліфікації кадри, приміщення. «Перша справжня газета на території окупованої України, видана незалежними силами і засобами», почала свій шлях до людей 1 вересня 1941 року. «...Ми мали в руках важливий, справді живий орган друку, безпосередній контакт з найширшими масами, які горіли бажанням почути від нас слово. Стільки років казьонщини, штампованої балаканини, сірої пропаганди, нещирої патетики. І раптом щось інше, безпосереднє, щире, кольоритне. Все, що ми писали,— писали від глибини серця і глибини потреби, і читач це відразу відчував».

Звичайно, віддавалося «кесареві — кесареве»: вміщувалася офіційна німецька хроніка, німці забороняли писати про українську державність, міжпартійні (між ОУН-мельниківцями і ОУН-бандерівцями) справи, газета не могла проводити незалежну від окупаційної влади лінію, але залишалися ще теми налагодження господарського, культурного життя, а головне — «піднесення рівня свідомості — інтелектуальної, культурної, політичної». Потрібно було перш за все позбутися інфантилізму, почуття меншовартості, вихованих роками радянської влади.

Перший номер «Волині»: передовиця «За мужню дійсність», автором якої був Улас Самчук, його ж стаття «Завойовуймо міста» і репортаж «Сян», ілюстроване есе Ніла Хосевича «Про графіку», розвідка о. Юрія Шумовського про охорону мистецтва й пам'яток, відділ Демо-Довгопільського «Фізичне виховання», огляд преси, дописи, інформація з місць, хроніка. Тираж — 12 тисяч, їх буквально розхапали тут же на вулицях. Редакція заповнилася замовниками з інших міст, сіл. Протягом 29 місяців існування було випущено більше 7 млн. примірників з періодичністю один, а з жовтня 1941 року — два рази на тиждень. Середній тираж газети — 30 тис. примірників, максимальний (у січні 1942 року) — 60 тисяч. На її сторінках друкувалися Євген Маланюк, Юрій Горліс-Горський, Олена Теліга, Олег Штуль.

Щоб зрозуміти значення «Волині» для окупованої України, досить прочитати назви статей, які друкувалися на сторінках газети («Більше ініціативи», «Свідомо жити», «Наше село», «Наша школа», «Ясно й одверто», «Шевченко», «Київ», «Війна і ми») та кілька уривків з них:

«Розбудова України й організація українського народу — ось основне гасло нашого часу... І не отаманщина. А праця, солідарна, творча, будуюча і організуюча праця. Праця всього народу, праця кожної творчої одиниці» («За мужню дійсність»); «Наша ціль дуже виразна. Витримати морально, не випустити з рук ініціативи у справах, які торкаються нас безпосередньо...» («Ясно і виразно»).

«Сьогодні кожен народ хоче жити... Пристрасно, сильно жити. Жити за всяку ціну. Хто тепер цього не розуміє, той рано чи пізно вийде жертвою власної .недалекоглядності. Всі мусять чутися дійсно ковалями власного життя, бо інакше рано чи пізно повернеться те саме, що вже не раз диктувалося історією і «Хто підніме меч, від меча і згине» («Піднятий меч»).

У «Волині» з'являються репортажі У.Самчука, написані на основі вражень від поїздок по Україні: «Крізь бурю й сніг (Репортаж з поїздки до Києва)» (1941 p.), «У світі приблизних вартостей» (1942 р.), «У світі упадку та руїни» (1942 p.).

«... ще ніколи не сталося так, щоб нас хтось скреслив... Народ України був, є і вічно буде...»,— звучало в статті «Так було, так є і так буде», за яку в березні 1942 року Уласа Самчука було заарештовано. Умовою звільнення, завдячуючи заступництву впливових німецьких друзів, стала співпраця в Німецькому Пресовому Бюро (ДНБ) — щотижневе не менше двох дописів неполітичного змісту за самостійно обраними темами. Вибирати або відмовлятись не випадало.

І досі звучать докори на адресу письменника за співпрацю з окупантами. Але чи була це співпраця в тому значенні, яке ми вкладаємо у це поняття: спільна праця з кимось, що передбачає спільну мету, інтереси, прагнення? Зрозуміло, що ні.

Інтересами були болі за Україну і турбота про її майбутнє. Тому і сам письменник не вбачав у її виданні зради чи колабораціоналізму.

Газета існувала ще майже два роки (до початку 1944 p.), але все більше і більше ставала рупором німецької адміністрації. У тих умовах по-іншому й бути не могло, тому свій відхід від «нової» «Волині» письменник сприйняв із полегшенням, а роботу останнього року в ній назве пізніше псуванням паперу із службових обов'язків.

У роки війни «Волинь» була не одинока. В обласних і навіть у багатьох районних центрах виходили українські газети. Широко знаними по всій Україні були «Українське слово» (Київ, ред. І.Рогач), «Літаври» (Київ, ред. О.Теліга), «Український засів» (Харків, ред. В.Домонтович (Петров). Вони систематично інформували населення про найважливіші події, формували громадську думку, національну самосвідомість.

На Україні Улас Самчук зустрічає в ці буремні дні і свою майбутню дружину — «делікатну, філігранну, з великими карими очима» Таню Чорну-Прахову. Талант актриси, сценографа, монтажу... Знання літератури, малярства, музики... Співпраця з кінорежисерами Савченком, Кавалерідзе, Довженком (роль у фільмі «Земля»). Вона пройде з ним усі важкі дороги війни, повоєнного лихоліття, еміграції, ділитиме до останніх днів радощі й труднощі, сподівання й розчарування (померла Тетяна Федорівна Чорна-Прахова у 1990 році, похована поруч з Уласом Самчуком у Торонто).

21 листопада 1943 року вони виїдуть з Рівного на Захід. Знову на Захід.

МУР

Заснований у грудні 1945 року в німецькому Ашафенбурзі Мистецький Український Рух (МУР) поставив завдання «у високомистецькій досконалій формі українського слова служити своєму народові і тим самим завоювати собі голос та авторитет у світовому мистецтві».

Одним з організаторів МУРу (поряд з Ю.Шерехом, І.Багряним, В.Домонтовичем, Ю.Дивничем), його ідеологом та незмінним головою став Улас Самчук. Це була спроба об'єднати письменників на ґрунті безпартійності, солідарності, толерантності. Видавався збірник та альманах «МУР», на з'їздах обговорювалися нові твори, шляхи розвитку української літератури, проблеми прози, драматургії, поезії.

Саме в цей період У.Самчук формулює свою вимогу «синтезу мислення», сприйняття світу як основи дії. Цю вимогу він відстоює як у самому МУРІ, так і в дискусіях з Д.Донцовим, заперечуючи нетерпимість, авторитарність ідеології «чинного націоналізму».

«Надходить час, коли ми мусимо стати громадянами, членами суспільства, членами нації, повірити в себе як у живу дійсність... всі ми сьогодні однакові націоналісти...»

Позитивне настановлення до історії, бо «коли ми не віримо минулому, ми не певні, чи зможемо виправдати наше сучасне», позитивне настановлення до думок, з якими не згоден, сприйняття всього позитивного, що є в тих, з ким ти сперечаєшся, вміння піднятися над власним чи партійним заради великої справи — це єдиний шлях до великої мети — України — такою була позиція Уласа Самчука.

ЗА ОКЕАНОМ

У Канаді Улас Самчук — один із співзасновників часопису «Наш вік», мистецького об'єднання українських письменників «Слово», він бере активну участь у згуртуванні волинян Канади та США, діяльності товариства «Волинь», Інституту Дослідів Волині, відродженні давніх звичаїв та обрядів, поширенні їх серед молоді, утвердженні думки про самобутність української культури.

Письменник допомагає збирати кошти на видання книг про історію Волині, праць Івана Огієнка, Степана Килимника. До 50-річчя капели бандуристів ім. Т.Г.Шевченка укладає її літопис, пише розділ до книги про кобзарство України. З'являються численні публікації в газеті «Свобода», «Альманах», «Літопис Волині», нові романи, спогади та мемуари.

9 липня 1987 року Улас Самчук помер. Свої невеликі заощадження він передав на видання чергового номера альманаху «Слово» та на спорудження музею-архіву. Ще за життя була випущена ювілейна марка з портретом письменника. В м. Торонто на громадських засадах існує музей Уласа Самчука. У 1994 році в дар Україні було передано його архів.

В Україні видають твори письменника, бібліографія наукових досліджень його творчості налічує більше сотні назв, проводяться конференції, вечори пам'яті, ім'я і слово Уласа Самчука починають нове життя в незалежній Україні.

Уласові Самчукові

Не так уже й багато на Землі —

тих іскор Божих творчого горіння.