Принцип мотивованості як складова частина комунікативного методу навчання іноземної мови, Детальна інформація

Під індивідуалізацією навчання іншомовній мовній діяльності слід розуміти співвіднесеність прийомів навчання з особистісними, суб`єктивними і індивідними властивостями кожного учня.

3). Комунікативність пов`язана поняттям функціональності. Це поняття означає, що будь-яка мовна одиниця, і мовна форма виконує в процесі комунікації певні мовні функції. У протилежному випадку мовний вплив був би неможливим. Іншими словами функціональність є найсуттєвіша характерна риса будь-якої мовної одиниці, тобто мовної форми, що використовується в мовленні.

Нажаль, нерідко після курсу навчання можна спостерігати як учні знаючи слова, вміючи утворити ту чи іншу граматичну форму, є не спроможні використати все це в мовленні. Причину слід шукати в стратегії навчання, яка приписує попереднє запам`ятання слів чи затреновані граматичні форми у відриві від виконуваних ними мовних функцій. В результаті цього слово чи форма не асоціюється з мовною задачею (функцією) і тоді при необхідності виконання тої чи іншої функції не пригадується переносу не відбувається.

Третій принцип комунікативного методу навчання говорінню - принцип функціональності.

Даний принцип вперше був сформульований у вітчизняній методиці А.П. Старковим. У своїй роботі він пише: «Принцип функціональності визначає об`єкти навчальної діяльності вчителя і учнів, а також форми і зміст цієї навчальної діяльності. Це може бути сформульовано так: оволодіти тим що функціонує в процесі усної і писемної комунікації, і оволодівати таким чином, як воно функціонує.»

Думається однак, що функціональність - поняття більш широке. Далі хотілось б вказати на ті аспекти роботи, якими «завідує» принцип функціональності.

Функціональність і моделювання мовного матеріалу.

Комунікативність передбачає таке розуміння моделювання, як створення моделі системи мовних засобів. Функціонально орієнтований відбір матеріалу повинен тому іти не по лінії вилучення з системи мовних засобів якихось цілих «вузлів», а по лінії вилучення функціонально взаємозамінних форм. Наприклад, у будь якій системі мовних засобів є кілька можливостей висловити, скажімо, таку мовну функцію, як «сумнів». Повний спектр цих можливостей засвоїти в школі неможливо і непотрібно. Але вилучити цей «вузол» із спілкування не можна: учень повинен вміти висловити сумнів хоча б одним способом.

Функціональність і мовні одиниці для навчання говорінню. Функціональність передбачає опору не на систему мови, а на систему мовних засобів, яка функціонує в процесі спілкування. Тому важливо виділити мовні одиниці, що підлягають засвоєнню і відмежувати їх від одиниць мови.

Мовні одиниці відрізняються від одиниць мови наявністю мовної функції, що виявляється в логічному наголосі як способі вираження актуального розчленування і в інтонації. Функція мовної одиниці - це та комунікативна задача, яку мовник вирішує з її допомогою.

3. Функціональність при відборі і організації матеріалу.

Відбір мовного матеріалу здійснюється з відтворюваних одиниць. Він покликаний моделювати семантичний аспект системи мовних засобів і закласти деякі морфологічні основи структурного аспекту мовлення.

Основою ж організації є мовні функції, саме навколо них організуються і словосполучення, і фрази, і надфразові єдності.

Способами організації одиниць всіх рівнів слід вважати ситуацію, соціальний контакт і проблему.

Формами організації одиниць всіх рівнів є:

а) мікродіалог і діалог;

б) мікромонолог і розгорнуте висловлювання.

4. Функції мовних одиниць і перенос навиків.

Перенос навичок визначають як “використання засвоєного матеріалу в нових умовах”, справедливо називаючи його головним пунктом в навчанні. Правильна стратегія навчання говорінню-це стратегія функціональної орієнтації.

5. Функціональна єдність (комплексність) трьох сторін говоріння.

Мова має три аспекти: лексику, граматику, фонетику. Будь-який з цих аспектів можна зробити об`єктом вивчення, не завдаючи шкоди мові в цілому.

Мовлення має три сторони: лексичну (семантичну), граматичну (структурну) і мовленнєву. Всі ці три сторони функціонують нерозривно. Неможливо будь-яку із сторін зробити об`єктом засвоєння окремо від двох інших, щоб при цьому не порушити говоріння як діяльність, як процес. Наприклад, і слово, і словосполучення, і фраза засвоюються як мовна одиниця, тобто в єдності всіх її сторін. Звідси і виникає мовленнєвість вправ, мовний характер уроку та інші аспекти функціональності.

6. Функціональність і свідомість.

З точки зору функціональності можна вважати, що для навчання говорінню під повідомленням знань слід розуміти повідомлення правил-інструкцій, які даються в процесі формування навиків. Такі правила-інструкції повинні характеризуватися оперативністю, узагальненістю, функціональною спрямованістю, позитивністю формулювання.

Використання правил-інструкцій є лише одна сторона свідомості. Невірно було б вирішувати питання про використання знань лише як дискурсивність, тобто як усвідомлене в даний момент їх використання, ігноруючи такі механізми, як аналогія, інтуїція і мимовільне запам`ятовування. Свідомість у навчанні говорінню - це взаємодія механізмів аналогії, інтуїції, мимовільного запам`ятовування, дискурсивності.

Приклад як засіб навчання говорінню в рамках комунікативного методу з позицій функціональності методологічно неприйнятний.

4) Комунікативність передбачає ситуативність навчання. Зараз вже всі визнають необхідність ситуативності. Однак це майже завжди стосується етапу розвитку мовного вміння, чого є далеко недостатньо.

Справа в тому, що ситуативна віднесеність є однією з природних властивостей мовного навику, без якого він не здатний до переносу.

Якщо ситуативний характер навикової дії не зафіксований мозком, переносу не відбудеться. Саме тому багато завчених слів і заавтоматизованих граматичних форм залишаються лежати в засіках пам’яті учнів, коли вони змушені вступити у спілкування.

Ситуативність необхідна також і як спосіб мовної ситуації, і як умова розвитку мовного вміння, зокрема також його якостей, як цілеспрямованість, продуктивність та ін. Ситуативність здатна відтворити комунікативну реальність і тим самим збуджувати інтерес щирістю мовлення, що є дуже важливим. Помітимо, що комунікативність вимагає переосмислення поняття “ситуація” і пов’язаного з ним поняття “ситуативність”. Під “ситуацією” слід розуміти не сукупність екстралінгвістичних обставин, а систему взаємовідносин співрозмовників, відображену в їхній свідомості, під “ситуативністю” – співвіднесення висловлювання з цими взаємовідносинами. Такий підхід передбачає досить специфічну організацію навчального процесу.