Принцип мотивованості як складова частина комунікативного методу навчання іноземної мови, Детальна інформація

Таким чином четвертим принципом навчання говорінню як виду мовної діяльності є принцип ситуативності.

Ситуативність, як принцип означає, що все навчання говорінню відбувається на основі і за допомогою ситуацій. До того ж визначення поняття «ситуація» в комунікативному методі істинно різниться від інших визначень.

Ситуація як основа навчання.

Наведу таке визначення поняття «ситуація». Ситуація є така динамічна система відносин тих, що спілкуються, яка завдяки її відображеності у свідомості, народжує особистісну потребу в цілеспрямованій діяльності і живить цю діяльність.

Ситуація, як основа відбору і організації мовного матеріалу.

Думку про залежність мовного матеріалу від ситуації висловлювали багато авторів. Так В.А.Артемов писав: «Всі мовні особливості мовлення в кінцевому рахунку зумовлені ситуацією».

Тема є, так би мовити, змістовний компонент ситуації, ситуація «живиться» темою, але не однією, а кількома: комбінації залежать від основних відносин. В цьому плані краще говорити не про тематичність ситуації а про їх змістовність.

Головна розбіжність між ситуацією і темою полягає не в об`ємі охоплення діяльності («ситуація - частини теми», чи навпаки). Ситуація - це те, що породило проблему для мене в даний момент. Тема ж - це ніби потенційний запас соціального досвіду, ще не включеного в контекст особистісної діяльності.

При навчанні говорінню в середній школі соціальні контакти вторинні в порівнянні з ситуаціями. Тому повинна відбутися переорієнтація у змісті відбору і організації матеріалу для навчання.

3. Ситуація як спосіб презентації матеріалу.

Під презентацією ми розуміємо показ функціонування в говорінні якогось мовного зразка, в процесі чого відбувається перше знайомство учнів з новим матеріалом. Дуже важливо, щоб це знайомство відбувалось саме в ситуативних умовах.

На уроках іноземної мови нерідко буває так, коли вимовляються речення правильно сконструйовані, але зовсім неситуативні. Між тим говорінню неможливо навчити поза ситуативністю. Мовні одиниці, вимовлені чи сприйняті поза ситуацією, не залишаються в пам`яті, бо не є значимі для людини. Якщо ж вони навіть і залишаються в пам`яті, то користі від них мало, оскільки не будучи відміченими ситуацією, вони позбавляються здібності до переносу: учень знає, а використати не в змозі.

4. Ситуація, як умова формування навиків.

Описуючи якості навику, ми відмічали, що гнучкості навик не набуває після того, як він сформований, вона розвивається в процесі його формування, завдяки спеціальним умовам. Найважливішою з цих умов є ситуативність.

Умовою формування ситуативної гнучкості мовного навику є зумовлені мовні ситуації. Вони створюють всі передумови для того, щоб мовна одиниця, мовний зразок використовувалися в спеціальних придатних для автоматизації умовах, не позбавляючись при цьому ситуативності. Таке засвоєння має місце в умовно-мовленнєвих вправах.

5. Ситуація, як умова розвитку вміння.

Очевидно, що потреба, скажімо, переконати когось в чомусь може звичайно виникнути тільки тоді, коли ситуація не є заданою збоку, або ж є наслідком якихось попередніх подій, до яких причетні співрозмовники. Чим ширші і глибші зв`язки даної ситуації з усією діяльністю, тим легше виникає мотив: субстанція свідомості складає діяльність людини. (Н.А.Леонтьєв)

Тільки в ситуаціях, як системах взаємовідносин можливий ефективний розвиток багатьох важливих якостей вміння. Цілеспрямованість, наприклад, розвивається за рахунок наявності мовно-розумової задачі; продуктивність - за рахунок необхідності кожен раз створювати новий продукт.

Велика роль ситуації в розвитку якості самостійності. Вона розвивається саме тому, що ситуація - явище ідеальне, суб`єктивне, "внутрішнє", а не зовнішнє, що привчає людину спиратися на внутрішню наочність, на мислення, а не на різноманітні опори. Мова йде про те, що на шляху розвитку вміння самостійність учня повинна зростати. Чим швидше він позбудеться опор, тим швидше почне формуватися власне вміння.

5) Процес спілкування характеризується, як відомо, постійною зміною предмету розмови, обставин, умов, задач і т.д. Щоб бути адекватним до тієї чи іншої ситуації. Мовник не може не враховувати новизни всіх компонентів спілкування. Не підлягає сумніву, що підготувати учня до еврістичності спілкування, розвити в нього здібність до адекватного реагування можна тільки завдяки постійній зміні всіх цих компонентів. Ось чому необхідно ввести п’ятий принцип навчання говорінню як засобу спілкування – принцип новизни.

Що забезпечує цей принцип в навчанні? Перш за все це гнучкість мовних навичок, без чого їх перенос неможливий. Великою кількістю психологічних експериментів доведено, що варіювання ситуацій і матеріалу має вирішальне значення для формування гнучкості навичок. Це ж доводиться з фізіологічної точки зору: динамічність динамічного стереотипу є не що інше, як результат різноманітності часових зв’язків, які в свою чергу утворюються в залежності від різноманітності умов формування навику.

Продуктом принципу новизни є інтерес до навчання, значимість його важко переоцінити. Появі інтересу, його стійкості сприяє якраз новизна матеріалу як за формою, так і за змістом.

Принцип новизни, зрештою, визначає і нешаблонну організацію навчального процесу, і різноманітність прийомів роботи.

Новизна як явище може торкатися форми мовного висловлення, змісту висловлювання, прийомів навчання (сюди ж входять мовні), умов навчання (до самих форм організації уроків) та змісту навчання (матеріалів)

Як видно, з одного боку, новизна стосується і діяльності учня і діяльності вчителя, з другого боку, всіх трьох компонентів навчання: змісту, прийомів і організації. Це дає принципу новизни право на визнання.

1. Новизна, як основа гнучкості навичок.

Говорячи про гнучкість навика, ми відмічали її залежність від ситуативності, точніше, від різноманітності ситуацій. Є, однак, і інший бік питання - залежність переносу навичок від варіювання змісту висловлювання, що базується на узагальненні, як абстрагованості від конкретного матеріалу.

Необхідність варіювання матеріалу для утворення узагальненості підтверджується і з точки зору становлення мови.

З огляду на мовні навички, можна сказати, що вони повинні відокремитись від конкретних висловлювань, на основі яких вони формуються, точніше, на основі багатьох висловлювань повинна з`явитись одна узагальнена схема, що служить основою для будь-яких висловлювань даного типу. Узагальнення може бути або результатом розумової діяльності учнів, або отриманим від учителя. Найбільш благодійно позначається на переносі навичок самостійність узагальнень.

Сформулюємо таке правило навчання: для створення мовного навику, здатного до переносу, необхідно в процесі його автоматизації використовувати кількість варіативного мовного матеріалу, достатню для створення інваріантної узагальненої моделі дії.