Панас Мирний, Детальна інформація

До зграї грабіжників належить і представник дворянської знаті Лошаков, правнук бунчукового товариша Лошака, обласканий дворянством Катериною II, перекинчика, який разом із дворянським чином залишив у спадок своїм нащадкам і сумну традицію прислужництва і зради. Панас Мирний розкриває його справжню сутність — кар'єриста, хабарника, розпусника, шахрая і користолюбця. Іронією долі саме цей «взірець» знатного дворянства виступає у творі борцем за високу людську моральність, приписуючи свої гріхи «сірим-сіро-: махам», селянам, яких лихо ненавидить: «Разве исторические судь-1 бьі йми создавались? Зто черт знает что такое! Если мьі, культур-ньіе злементьі, не вьіступили вперед и не заговорили о диком разгу-ле демагогии, то что же государство ожидает? Оно потонет, оно должно потонуть в разливе самой страшной революции...» Лошаков викладає вимоги дворянства: йому треба дати «преобладающее значение хотя в таком незначительном органе самоуправления, как земство».

Єдність потомствених дворян і новонароджених поміщиків-земців у пограбуванні народу та знущанні над ним Панас Мирний викрив у сатиричній сцені бенкету через одну символічну деталь — спеціально підготовлений торт з двома (дворянським і земським) гербами. «Під ними золотий напис: «Не зменшай, Боже!» Угорі царський вінець блистить, як сонце, з-під його випливала стьожка з написом: «Боже, царя храни!» Зверху вінця сіяніє, на гострих шпилечках котрого

354

золота наковка: «Земство \x25A0— дворянству!» То було диво з чуд кухарських. Уся губернська земська управа видумувала його» [3, 362].

Ця єдність, зрозуміло, не заважає кожному з них ненавидіти один одного, намагатися знищити старанно зібраним таємним способом компроматом. «Подуріли люди, показилися, — дає оцінку здивована Христя. — Один на одного лізе, один другого не бачить. І це багатирі, дуки гуляють — бенкетують! З жиру не знають, що робити, та казяться».

Ось на цьому широченному життєвому соціально-психологічному тлі, що охоплює суспільно-політичні, філософські й психологічні, морально-етичні проблеми, і подано життєву історію селянської дівчини Христі Притики.

Уперше в українській літературі Мирний показав диференціацію села пореформеного часу, пролетаризацію селянської маси, зростання прірви між зубожілим селянством і збагаченими за його рахунок дуками-одинаками. Родина Притик збільшувала армію пролетарів. Супруненки і міські крамарі Загнибіди — за їхній рахунок збільшували своє багатство. Держава, суд, система врядування підтримували сильніших і багатших. Отже, і село, і місто дедалі виразніше ділилися, роз'єднувалися, конфліктували. В романі «Повія» Панас Мирний малює картину всенародного гуляння в губернському місті, що має виразний підтекст. Вулиці міста кишать від народу всякого: «Багатий і убогий, пишно наряджений чи латками вкритий — всі перемішалися межи собою, збилися вкупу, сказати б — порівнялися... бо на всіх їх однаково сонечко світе, усіх їх однаково вітерок обвіває, усім однаково хочеться дихати, жити» [3, 323].

Та це природне й закономірне бажання дихати і жити, підкреслює письменник, не однаково задовольняється. Однаково сонечко світить, однаково вітерець віє, та не в однакових умовах живуть люди, не однаковими правами і Богом даними благами користуються. Тому об'єднання всіх людей докупи — ілюзорне, бо «кожний вишукував товариша по своєму пір'ю: пани віталися тільки до панів, купці — до купців, заможні — до заможних, убогі — до убогих. Одні тільки старці віталися до всіх, хоч їх ніхто не вітав, та мала дітвора радо обзивалася до всякого, хто їй кидався у вічі або чим-небудь вражав, не дивлячись на те, чи то був знайомий чи незнайомий, багатий чи убогий, рівня чи нерівня...» [З, 324].

Гадаємо, що поширена свого часу думка про намір Мирного протиставити село місту як дві ворожі сили, не має під собою ґрунту. Не місто — причина трагедії Христі, бо пішла вона туди не від Доброго життя в селі, і не від дівочої примхи. «Коли у селі (І ч.) Давить Притиківну свій дука Грицько, то у городі (друга) не легше пригнітить городянський крамар Загнибіда. Дякуючи йому, вона улазить у таку напасть, котра згоне її матір з світу» [7, 359—360], — писав Мирний Старицькому.

355

Мирний ніколи не ідеалізував села. Як реаліст, він не міг про-1 ігнорувати складний, трагічний процес пауперизації і розкладу села за нових капіталістичних умов. І втеча Христі з села до міста була ; типовим і логічно виправданим явищем.

Панас Мирний відтворив процес розбудови міст, появу промислових і торговельних підприємств, розкішних палаців підприємців-ка-піталістів, збудованих руками трудового люду, переважно селянами, що втікали від злиднів у пошуках роботи. «Скільки-то нашого брата тепер є, — вигукує наймичка Варка з оповідання «Лихий попу-тав». — Один у шевця, другий у кравця, той у столяра, а той у| другому місці... І всі служать».

Місто справило на Христю страшне враження: «Місто здалося їй хижим звіром, що притаївшись у ямі, роззявив свого кривавого рота з білими зубами, наміряючись кинутись на неї» [3, 93]. Передчуття Христі було пророчим.

У багатьох творах Панас Мирний зачіпає тему долі дівчат-найми- ] чок, рабське становище і виснажливу працю за безцінь, знущання зі них хазяїнів. Першим хижим звіром у місті виявився Загнибіда. Він обманом взяв Христю до себе в найми, не без його «допомоги» їїі заарештовують, запідозрюючи в убивстві дружини Загнибіди, по-звірячому задушеної ним же.

Не витерпіла ганьби дочки Христина мати — померла. Повернув-] шись у село, Христя не застала ні матері, ні своєї землі, забраної сільською владою. Дівчина йде шукати, кращої чи гіршої, та іншої долі. І

Життя міста змальовано в романі в його різкій дисгармонійності,; невлаштованості, контрастах. Зовнішня краса міста не може прихова-і ти тяжкі негативні сторони соціального буття різних прошарків його! мешканців.

Герої роману — люди різного суспільного становища, різних умо-1 настроїв. Це насамперед незахищені, найбільш упосліджені жителі міста, що приймають на себе удари долі, несучи важкий хрест що-4 денної боротьби за існування. Це дівчата-наймички (Марина, Мар'я,| Христина), дівчата-повії і всі знедолені й принижені, що належать| до соціальних низів.

З великою художньою силою Панас Мирний передає переживання ; і страждання головної героїні. Трагічне сприйняття світу зумовлене? тими гидкими явищами дійсності, які вражають Христю до глибини! душі, руйнують її мрію спочатку про шлюб з коханим чоловіком | (Проценком), а згодом — про нормальне людське, змістовне життя, в якому б вона почувала себе повноцінним, корисним і поважним! членом суспільства.

Живучи у бруді, вона залишилася чистою; вибравши аморальну' стежку життя, вона стояла вище від своїх «клієнтів», «благодійників».]

Соціальним й психологічним мотивуванням письменник обґрунтував трагізм приреченості Христі на життя, сповнене тривог і біду-;

356

вань, постійних принижень людської гідності. Все це знаходить своє вражаюче вираження в життєвій історії Христі.

Мирний відтворив згубний вплив на людину соціального і духовного гніту. Розкриваючи пошуки особистості, письменник прийшов до ідеї відродження людини як історичної необхідності, а відтак — відродження народу.

Мирний зробив сміливу спробу переоцінки соціальних, історичних, духовних цінностей епохи, критичного перегляду того, що складало зміст життя суспільства. Звідси — дивовижний розмах його епічної творчості, глибоке і всебічне дослідження психології людини, її здатності до духовного вдосконалення.

Втративши батьків, землю, хату, здоров'я і людську шану, Христя Притика відчуває пекельні муки і сором. Несправедливість долі давить на неї постійно. Вона намагається вийти з круговерті бруду, злоби, заздрощів й аморальності, в яку так безжально вкинуло її життя. Та — безуспішно. Не пристосована до середовища, вона приречена на загибель, хоч у найнесприятливіших умовах все ж мріє стати корисною людям. Ця мрія, хоча й захована далеко-далеко, десь на денці її душі, здійснюється лише у сні, коли за всі наймитські муки і каліцтво «Бог їй талан послав — розбагатіла. Оце скільки оком не скинеш — все її поле. Там і ліс столітній, а в Мар'янівці — дом панський» [3, 512].

У той будинок вона збирає всіх непутящих, збитих з дороги, знедолених дівчат: «грамоти вчить, мастерству научає». Через рік-два така дівчина стає доброю господинею, що все знає, все уміє.

Люди, що зразу не довіряли Христі, збагнули її добру й чесну душу, побачили, що вона не подібна до тих, хто розбагатів і забув про Бога й людей. «А Христя ні — все для людей. За їх, каже, лихо я їм добром оддячу!» [З, 513]. Тому її поважають старші і люблять діти. «Ось наша мати! Ось наша мати! Підтомилася, бідна. Візьмемо її та донесемо до хати». І, піднявши на руки, молоді та дужі понесли її полем» [там сажо].

У картині сну героїні дійсність постає як критерій оцінки мрій героїні, її надій і сподівань; вона руйнує всякі ілюзії, підкреслюючи їх швидкоплинність і марність. Життя йде своїм трибом, відкидаючи людей добрих і чесних, а зло, обман і кривда беруть гору і безкарно розкошують. Жоден з кривдників Христі не зазнав справедливої кари. Більше того, кожен з них піднявся на сходинку вище в соціальній драбині: Лошаков став губернатором у Польщі, Проценко — правителем, Книш — поліцмейстером. «І такі з їх вийшли вірні та щирі слуги, що Лошаков незабаром нагородив обох здоровенними польськими маєтками. Рубець і досі членствує в земстві» [3, 518].

Панас Мирний сприйняв і відтворив явища соціальної дійсності, людські стосунки в їх гостродраматичній напрузі. Відтворюючи звичайне в суспільному бутті, характер людей, Мирний водночас тяжіє

357