Панас Мирний, Детальна інформація

Пейзажний фінал символізує початок нової доби, а разом з нею і появу нового соціального конфлікту. Життя українського села в нових капіталістичних умовах в усій складності соціальних антагонізмів стало домінуючою темою творчості Панаса Мирного. Саме цій темі присвячено найвидатніші твори письменника: повісті «Голодна воля», «Лихо давнє і сьогочасне», роман «Повія».

ПОВІСТЬ «ГОЛОДНА ВОЛЯ»

Повість «Голодна воля» Мирний писав у середині 80-х років; однак не завершив. Назва твору, як це властиво багатьом творам Панаса Мирного, символічна. Вона й виражає основний ідейно-політичний пафос твору. Довгожданна «воля» виявилася «голодною волею», фікцією, за допомогою якої селян було обдурено і пограбовано.

Перший розділ, що має назву «Золотий горішок», виконує роль прологу. В ньому подано історію 25-річної давності, коли поміщик Степан Федорович Гамза руками своїх кріпаків збудував «царську оселю» — розкішний палац. Тут відбуваються всі головні події твору: підготовка до реформи і проведення її; протест кріпаків; нескінченний конфлікт між кріпосниками і кріпаками — типова ознака суспільного розвитку дореформеної і післяреформеної царської Росії.

Степан Федорович Гамза — жорстокий і розбещений чоловік, — поважаний серед дворянства, яке вже учетверте обирає його своїм предводителем, і люто ненависний для кріпаків. Ненавидять його мовчки, терпляче, тихо. Спроба бунту селян придушується з допомогою роти москалів.

«Усюди чутки: там кріпацтво, не видержавши гіркої наруги, убило німця-управителя, там самого пана задавила жіноча громада, а в Гамзи ніде нічого. Хоч у Гамзи повен двір дівчат, котрими він, як хоче, так і орудує, оже ніхто з їх не тільки не підіймає руки на його, а ще моле Бога за свого барина. Бо й барин — не можна сказати, Щоб був недобрий: не погодиться яка з дівок, зараз її заміж за кучера чи форейтора, одведе огород у долині коло Зеленої Горки, вибудує хату -— живіть, працюйте» [5, 162—163].

343

У Бога він також «заслужив» ласку, побудувавши церкву. «Прав-; да, невелику, і попа свого постановив, їздить аж у губернію просити 1 преосвященного, щоб постриг йому попа з його ж таки кріпаків —І якогось безвісного безбатченка, правда, ученого. Преосвященний постриг» [5, 163]. А той радий старатися щирою службою не таці перед Богом, як перед паном — «благодійником»: в проповідях навчав селян слухати пана і думати лихого про «покровителя сірих, строїте-ля храмів божих» не сміти. Майже щонеділі правив за нього молебні та акафісти.

Про звільнення селян старий Гамза без гніву слухати не міг, а саме слово «воля» викликало в нього лють. «Ще наш мужик не дожив до волі. Ще його треба добре у руках держати... У мене сто канчуків! тому, хто з кріпаків сміє казати про волю» [5, 190]. Після розмови з сином про «волю» старий Гамза аж занедужав, поводив себе які несповна розуму.

«Як павук, закутавшись у свою павутину, сидить і щодня свої порядки уводить: то щоб уся дворня через три дні являлась до його \ на показ. То серед будня велить попові службу правити — щоб усі 1 у церкві були. Наче з глузду зсунувся!» [там само].

Без панщини Гамза не мислить свого життя. Про кріпацьку волю він каже: «Не буде сього! Сього не буде! ніколи сього не буде! Я не переживу сього, — аж задихавшись одказав Гамза», — і сказав правду. Маніфест про волю скосив його. «Хотів щось сказати і белькнув щось, та задихавсь і зо всіх чотирьох повалився на діл. Цей папір; закрутився, як голуб, над ним» [5, 192].

Не те враження справив Маніфест про волю і на селян, котрі чекали «золотої волі», а тут виходить, ще два роки треба служити: «Тої се тая воля. Це справжня воля. Я й казав, що воля золота, а це чорно ї написана. Це не вона. Це видно, пан сам написав. Дурять нас!» [5, 193].

Невдоволення антинародною реформою переростало в селянські заворушення. З великою художньою силою Мирний змалював картину приборкання не бунтарів, а тих наївних селян, які вірили в царську і «доброту» і чекали того «слушного часу», коли він подарує їм справж- ( ню, золоту волю. Бо яка воля без землі?! «Хіба ми за сотні літ не! заслужили тієї землі? То це довіку з неволі не вилізеш. Тут, певно, щось та не так, щось та не те. За це діло треба уміючи братись,} обдивитися кругом, а не так зопалу. Треба підождати, подивитись, які то у других. До слушного часу, брате, до слушного часу!» [5, 215].

«Слушний час» коштував селянам дуже дорого. Пани крикнули:} «Бунт! — і сотні тисяч москалів розбрелися по селах, хуторах розо- І ряти невелике кріпацьке добро, вибивати з спин той слушний чд.с.1 Багато народу побрато, порозсаджувано в тюрми, позаслано на Сибіру» [там само]. Останню крапку над «і» поставив сам цар-«осво-бодитель» Олександр II. Він дав остаточне тлумачення свого Маніфесту: «Не буде вам другої волі».

344

Панас Мирний показав грабіжницький характер реформи, яка відібрала у селян і ті мізерні земельні наділи, якими вони володіли ще до волі:

«Пішли роки за роками, один другого довше, один другого важче. Пішли переміни і несли утрату за утратою для панів та невелику полегкість для кріпаків. Подушне рік од року більшало, викупне доймало, земські та мирські збори все прибували та прибували... Коли панські маєтки пустошилися, економії занепали, переходили в руки купців, жидів, не більшало й не ширилось добро кріпацьке. Коли перші з горя роздвоювали викупні, другі ледве кінці з кінцями зводили» [5, 216].

Панас Мирний майже документально відтворює, як реформа внесла «корективи» до старого громадсько-соціального укладу українського села, вдерлася в родинне життя, розвела в протилежні сторони панів і мужиків, багатих і бідних, зміцнивши в їх душах почуття ненависті, злоби і заздрощів. «Даремно земля пропадає», — думали селяни, дивлячись на пустуючі після реформи панські землі і чекали. «З того ждання виросли великі бучі», — пише Мирний.

Нова система управління (волосний, староста, десятники, збирачі податків) позбавила селянство будь-якої свободи дій. Коли селянам повідомили, що «вони тепер уже общество і повинні вибирати собі виборців: старосту, зборщиків, десятників», ніхто не знав, що це таке і навіщо. З допомогою мирового старостою «вибрали» панського прикажчика Йосипенка, з ім'ям якого пов'язані страшні спогади про кріпацьку неволю:

«То це знову панщина вертається? — обізвалося декілька голосів.

Яка панщина? Панщина вже не вернеться! Ви крестяни-собственники.

А нащо нам той староста?» [5, 227].

Це той самий Йосипенко, колишній кріпак, «вибився в люди» запобіганням перед Гамзою, доносами на селян і пильнуванням панського добра. Його ненависть до простих людей не має меж, особливо до тих, хто не хилить голову перед паном, не кориться йому, не боїться викривати злодійські махінації прикажчика. Таким виступає в повісті «Голодна воля» Василь Кучерявий. Залишившись круглим сиротою, він зазнав багато горя, кривди і наруги. Але не озлобився, не втратив здатності співчувати таким, як сам. Людське горе він сприймає як своє, тому й готовий завжди допомогти, захистити просту людину від напасті панів та їх посіпак на кшталт Йосипенка.

З першої зустрічі почався конфлікт між Василем і Йосипенком. Дотепний і гострий на слово, Василь не боїться поглузувати з його «товстого ситого брюха», товстого, осадкуватого стану, товстої пики, з його підлих розпоряджень і злодійських дій. Іншого разу, захищаючи свою наречену Мотрю, Василь так побив Йосипенка, що той ледь теплий вирвався з його міцних кулаків.

Від солдатчини, куди мав віддати його пан за бунтарство, врятувала Василя винахідливість і кмітливість Мотрі, та і після цього він не

345

вгомонився. Надто багато бачив несправедливого і злочинного; віні не міг примиритися з тим, що Йосипенко збагачується за рахунок жорстокого визиску кріпаків, крадіжок малих і великих злочинів.

Прийти до «кріпацької волі» з нагромадженим капіталом — запо-| вітна мрія Йосипенка. Для її реалізації не гребує ніякими засобами:; обкрадає касу свого покійного пана, а провину звалює на нещасного і кривого і горбатого сторожа Хомку, домігшись за хабаря його арешту| і ув'язнення.

А ще він мріє стати хазяїном, завести шинок, захожий двір. Зва-| жаючи на вміння Йосипенка виходити сухим з води, ця мрія його не| така вже й нездійсненна. Вагомий крок уже зроблено. Його обрали! старостою:

«Не знайшли чеснішого, прямішого чоловіка. Злодія обібрать! га? — обурювався Василь. — Ну й голови! Не дався їм у знаки;; Йосипенко, прикажчик. Разом уже було б назначити й зборщиком,! щоб харлав мирянські гроші» [5, 228].