МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ Життя і творчість, Детальна інформація

Трилогія М. Старицького синтезувала на новому історичному етапі і риси роману П. Білецького-Носенка (широкий історичний і побутовий фон, численні, старанно виписані реалії доби), і героїко-романтич-ного, сповненого трагічного пафосу твору Г. Сенкевича.

Події, відтворені у трилогії, охоплюють період з 1638 по 1654 р. і хронологічно поділяються так: «Перед бурею» охоплює період 1638— 1646; «Буря» — 1646—1653; «Біля пристані» — 1653—1654. Своєрідними кульмінаційними чи емоційними вершинами першого роману є так звана ординація в урочищі Маслів Став і бій з турецькою галерою біля берегів Криму; перша забарвлена у похмурі, трагічні тони (ор-

532

динація стала засобом пригнічення українського козацтва польською шляхтою); друга має героїчне мажорне звучання, в ній підкреслено військову силу, міць козацтва.

У другій і третій книгах роману М. Старицький показав себе як видатний письменник-баталіст. Яскраві, вражаючі описи битв під Жовтими Водами і Корсунем, Збаражем і Жванцем, Зборовом, Берестечком і Пилявою представляють загальну монументальну картину і підкреслюють характерні деталі, відзначаються історичною точністю і героїко-романтичною піднесеністю. Можна сказати, що тут вдало поєднано реалістичне й романтичне начало.

Мудрим полководцем, відважним воїном показаний у романі Хмельницький. Вершиною його мистецтва як полководця стала битва на Батожському полі, де 22—23 травня 1652 року була оточена і знищена 20-тисячна армія гетьмана Калиновського.

В оцінці акту Переяславської ради М. Старицький не розходиться з істориком М. Костомаровим. Він не приховує, зокрема, напружених роздумів і сумнівів гетьмана. Ось Хмельницький переглядає в останній раз пункти угоди. «Урочиста хвилина, що наближалась, гнітила його своєю величчю і якось жахала; розумом він прозрівав її світове значення, але серце його чогось боліло... «Так, близький час, — думав він, — і вдарить останній дзвін, і доля України — звершиться... Що обіцяє їй майбутнє? Чи бажаний спокій і пристань тиху від бур і негоди, чи нове горе?.. Боже, всюдисущий, всевіда-ючий, — схилився він навколішки, — просвіти розум мій, вкажи мені десницею твоєю шлях праведний і врятуй від бід народ твій!».

Від початку й до кінця трилогії образи Богдана Хмельницького, а також представників козацької старшини Богуна, Кривоноса, Не-чая, Чарноти, Морозенка і Кречовського, Івана Золотаренка, інших автор змальовує не тільки історично, а й психологічно достовірно. Все це видатні яскраві індивідуальності, люди зі складними, нерідко трагічними долями, яких єднає високий патріотичний обов'язок перед своїм народом, Батьківщиною. Вони відважні воїни, незрадливі друзі гетьмана і справи, яку він очолює. І люди зі своїми душевними радощами та болями.

Концентруючи увагу на гетьманові та його ближчому оточенні, М. Старицький ніколи не забуває рядового козака — його високий патріотизм, мужність, розум, витримку.

Менш докладно змальовано в романі образи діячів пропольської орієнтації Барабаша і Пешти, воєводи київського Адама Киселя, Тетері, Гурського, Виговського та ін. Під час визвольної війни українського народу вони — на боці його ворогів; оберігаючи інтереси польських магнатів і свої власні, підступно борються вони проти звільнення селян від феодальної залежності. Виділяється серед цієї верстви тонкими єзуїтськими прийомами і жорстокістю генеральний писар Іван Виговський.

533

При створенні образу лукавої красуні Марильки-Єлени автор дещо згущує романтичні барви: починаючи від фантастичної історії знайомства Хмельницького з юною чарівницею і до її загибелі від руки Богданово-го сина Тимоша вона невпинно і дивовижно змінюється. Ми бачимо її віддано-ніжною і підступно-жорстокою, вірною і зрадливою, слабкою і сильною... Упокорений гетьман так і не може розгадати до кінця цю хистку мінливу душу, на формування якої діяли, внаслідок дивовижної долі дівчини, найрізноманітніші, часто протилежні чинники. Неоднозначним є ставлення до героїні і самого автора: він і милується нею, і співчуває їй, і обурюється. Наприкінці твору Марилька дедалі більше заявляє про себе як властолюбна «гетьманша», прихильниця шляхетсько-магнатських кіл, з яких вона вийшла, дедалі сильніше проймається великопанською мораллю й етикою. З великим художнім тактом розповідає автор про пристрасть Богдана до підступної красуні, показує це як людську трагедію, що здатна викликати співчуття і жаль.

Широко зображено М. Старицьким народні маси України: селянство і козацтво, ремісників, духовенство, дрібну шляхту. Письменник змальовує їхнє життя і побут, звичаї і вірування, міжстанові стосунки, — в цьому плані роман є справжньою енциклопедією того часу, їм протиставляється розгульне життя польської шляхти, від якої українське поспільство терпить нелюдські знущання і гніт. Напружені стосунки великопанської Польщі і з українським козацтвом.

З Богданом знайомиться читач з перших сторінок. На відміну від Г. Сенкевича Старицький показує в його особі не шляхтича, що пишається своїм гербом, не містичного Месію, а воїна-козака з усією його мораллю і фізичною силою, з життєвим ладом і світоглядом (що підтверджується всіма історичними свідченнями).

Змальовуючи родину Хмельницьких на хуторі Суботів, автор підкреслює, що її життя пов'язане з побутом селянства; сам Богдан прекрасний пасічник, господар і разом з дружиною та небогою Ганною Золотаренко допомагає довколишнім селянам; підтримує він і людей, які прибули з розорених Потоцьким та іншими магнатами країв, дає лісу на будівництво, обігріває й годує.

Жорстоким катом постає в романі Ярема (Ієремія) Вишневецький. Сцена розправи над родиною — жінкою і дітьми — Максима Кривоноса лишає в пам'яті пекучий біль і ненависть до всіх і всіляких гнобителів. Блискуче розкрито в романі й інші образи представників шляхти, властолюбної і марнославної, жорстокої до «бидла» — людей праці. І народ закономірно відповідає їй такою ж самою ненавистю та зневагою. У М. Старицького саме народ — творець історії, і в тому, що Богдан Хмельницький керується в своїй діяльності інтересами трудового люду України, — сила його, запорука перемог у численних битвах із краще організованим і озброєним ворогом.

Патріотом Вітчизни, мудрим і далекоглядним політиком, просвітителем показав письменник Київського митрополита Петра Могилу.

534

Саме він у романі надихає й спрямовує на боротьбу Хмельницького, закликає його підняти народні маси («пастухов» и «пахарей»), обіцяє свою допомогу. Він застерігає Богдана від честолюбства і гордині («Горе тебе, если в победе своей тьі забудешь народ и веру...»). З ним у важкі хвилини прагне порадитися гетьман. Можливо (і таки напевне), М. Старицький тут дещо ідеалізував Могилу, перебільшив його роль як активного учасника визвольної війни, її ідеолога, проте перебільшення лежить в основі історико-романтичної прози як один з наріжних каменів її поетики.

Темі визвольної війни, а також гайдамацькому рухові під керівництвом Залізняка і Ґонти присвячено й такі епічні полотна Старицького, як романи «Молодость Мазепьі» (1898), «Руина» (1899), «Послед-ние орльї» («Гайдамаки», 1901), повість «Облога Буші». В романі «Раз-бойник Кармелюк» (1903) на широкому соціально-політичному тлі епохи письменник відобразив численні антикріпосницькі виступи на Поділлі в першій половині XIX ст. під проводом Устима Кармелюка.

У гостросюжетних повістях «Червоньїй дьявол» (1896) і «Первьіе коршуньї» (1900) письменник звертається до такої малодослідженої теми, як життя Києва XVI—XVII ст. Широко змальовуючи старомі-ський побут і станову боротьбу, виступи цехових ремісників і міщан проти засилля феодалів, поширення уніатства на Україні і, як протидію цій експансії, утворення церковних братств, покликаних відстоювати православ'я і ширше — національну самобутність, — Старицький досягає високої майстерності. Послуговуючись «вальтер-скоттівською» манерою у написанні історичних творів (початок їй на Україні поклав П. Куліш своїм романом «Чорна рада. Хроніка 1663 року», 1857), М. Старицький подає пригодницьку фабулу з любовними перипетіями на широко виписаному історичному фоні. Твори із захопленням читаються, вводячи нас у складний і багатий світ середньовічного Києва.

У легендарно-романтичній повісті «Заклятий скарб. Подільська легенда» (1892) яскраво, знову ж таки за допомогою захоплюючої пригодницької фабули, зображено картини життя польської шляхти, політичні зміни у Речі Посполитій XVII ст., сцени жорстоких розправ магнатів з непокірними, грабежів і здирств, що чинилися над українським населенням.

Історичні романи й повісті М. Старицького позначені широтою охоплення й показу соціально-економічних умов життя, глибиною проникнення в суть історичних і політичних подій, психологізмом, динамічним, гострим сюжетом, точністю побутових, етнографічних реалій. У прозі М. Старицького на історичну тему органічно поєднуються романтичний і реалістичний струмені. Романтичну любовну інтригу, ідеалізовані почуття головної пари молодих героїв, як правило, змальовано на тлі розгорнутих реалістично точних, до найдрібніших деталей виписаних картин тогочасного життя широких суспільних верств: ремісництва, козацтва, урядовців, духовенства. Чимало взяв

535



письменник і від фольклору — дум, пісень, балад, легенд. Усе це надає історичній прозі Старицького неповторного колориту, нев'янучої чарівності.

Багатогранна творчість Старицького має неминуще значення. Письменник сприяв подальшому розвитку української літературної мови і красного письменства в цілому. Твори його відзначаються широким діапазоном мовностильових пластів — від розмовно-побутового до романтично-піднесеного, від ніжно-інтимного до іронічно-саркастичного, засобами якого автор гнівно таврує суспільні й людські вади. Письменник «викував» багато слів-неологізмів. Відомі його словотвори —- «мрія», «нестяма», «байдужість», «страдниця», «приємність», «чарівливий», «пестливий» та інші — увійшли до мовного активу народу, вживаються і нині, «втративши» свого автора.

Велика розмаїта мистецька спадщина М. Старицького живе повним життям і нині, зберігаючи не лише історико-пізнавальну, а й виховну та естетичну цінність. Співець трудової людини, письменник у своїх творах утверджував її високу мораль і етику, волелюбність і високий патріотизм, немеркнучу красу народної душі, яку не могли знівечити віки визиску, жорстокості, наруги.

Список рекомендованої літератури

Єфремов С. Історія українського письменства. — К., 1995.