Кримінальна відповідальність за службові злочини, Детальна інформація

Тяжкі наслідки, що полягають у заподіянні, матеріальних збитків, визначені у ст. 364 Кримінального Кодексу, і вважаються такі, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян. Тяжкі наслідки іншого характеру (фізична, моральна, організаційна та інша шкода) визначаються у кожному конкретному випадку з врахуванням кількості потерпілих, ступеня порушення їх прав, свобод та інтересів тощо.

Аналіз кримінальних справ про службова недбалість показує, що на практиці досить часто виникають проблеми з визначенням цієї кваліфікуючої ознаки. Причому це має місце не лише тоді, коли результатом службової недбалості є фізична, моральна, організаційна шкода (тобто тоді, коли ця ознака є оціночною і потребує свого визначення у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи), а й тоді, коли недбалістю заподіюється шкода у вигляді матеріальних збитків.

Службова недбалість необхідно відмежовувати від зловживання владою або службовим становищем, вчиненого у формі бездіяльності влади. По-перше, бездіяльність влади є умисним злочином, а службова недбалість - необережним. По-друге, бездіяльність влади може мати місце лише у сфері невиконання владних повноважень і суб'єктом цього злочину може бути тільки представник влади, у той час як службова недбалість передбачає невиконання чи неналежне виконання будь-яких службових обов'язків і її суб'єктом може бути будь-яка службова особа.

2.5. Злочини, пов'язані з хабарництвом.

Суспільна небезпека хабарництва, особливо такого його виду як одержання хабара, обумовлюється тим, що воно підриває авторитет держави, завдає шкоди утвердженню демократичних основ управління суспільством, побудові та функціонуванню управлінського апарату, грубо порушує встановлений порядок здійснення повноважень службовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування, управлінських структур приватного сектора, призводить до гальмування та викривлення соціально-економічних реформ, перешкоджає розвитку ринкових відносин, сприяє криміналізації економічних відносин.

Без перебільшення можна говорити, що на сьогодні хабарництво в Україні набуло небаченого розмаху. Така соціальна і юридична аномалія як хабар стала системним, звичним явищем, що проникло практично у всі сфери соціального життя нашої держави. Але найбільш страшним в цій ситуації є не те, що «додаткова» винагорода службовим особам усіх рівнів за вчинення ними відповідних дій стала правилом, а те, що у громадській свідомості хабарництво стало розглядатися як цілком прийнятний спосіб вирішення питання.

Хабарництво - родове поняття, яке охоплює три самостійних, взаємопов'язаних склади злочину:

одержання хабара;

давання хабара;

провокація хабара.

Зазначені склади злочинів пов'язані між собою спільністю об'єкта і предмета злочину, змістом і характером злочинних дій. Не може бути одержання хабара без його даванні. У свою чергу, не може бути закінченого складу даванні хабара, якщо не було його одержання.

Хабарництво посягає на правильну діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності. Воно порушує встановлений законодавством порядок здійснення службовими особами своїх повноважень у соціальній, економічній, політичній та інших сферах суспільного життя. Хабарництво підриває авторитет державного і громадського апарату. Ці відносини становлять об'єкт хабарництва. Крім того, при вчиненні хабарництва шкода може заподіюватись законним інтересам юридичних осіб, правам та свободам людини і громадянина, які слід визнавати факультативним додатковим об'єктом суспільно небезпечних діянь, пов'язаних з хабарництвом.

Одержання хабара( ст. 368 Кримінального Кодексу)

Одержання хабара - найбільш небезпечний прояв хабарництва. У ч. 1 ст. 368 Кримінального Кодексу дане таке визначення цього злочину: «Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища».

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 368 Кримінального Кодексу, полягає в одержанні хабара у будь-якому вигляді.

Хабар - це незаконна винагорода матеріального характеру, тобто предмет хабара має виключно матеріальний характер. Ним можуть бути майно (гроші, матеріальні цінності), право на майно (документи, які надають право на отримання майна, надання права користуватися майном або вимагати, виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передавання майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо).

Послуги, пільги і переваги, які не мають матеріального змісту (похвальна характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи, інтимний зв'язок тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику у справах про хабарництво» [36.П.4] роз'яснив, що одержання такого характеру послуг, пільг чи переваг може розцінюватися як інша (некорислива) заінтересованість при зловживанні владою чи службовим становищем і за наявності до того підстав кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 Кримінального Кодексу.

Давання-одержання як хабара майна, збут і придбання якого утворює самостійний склад злочину (вогнепальної зброї, крім гладкоствольної мисливської, бойових припасів або вибухових речовин, холодної зброї, наркотичних засобів, отруйних або сильнодіючих речовин тощо), утворює сукупність злочинів і кваліфікується за відповідною частиною ст. 369 чи ст. 368 і відповідною статтею Кримінального Кодексу, яка передбачає відповідальність за збут чи придбання цих предметів [36.П.7].

Способи давання-одержання хабара можуть бути самими різноманітними, і передбачити усіх їх у законі неможливо. Із всього розмаїття способів давання-одержання хабара можна виділити дві основні форми: просту і завуальовану.

Найбільш розповсюдженою на практиці є проста форма: безпосереднє вручення службовій особі предмета хабара. При цьому безпосереднім врученням хабара є й така передавання матеріальних цінностей службовій особі, за якої предмет хабара хоча й не потрапляє одразу в руки особи, яка одержує хабар, але переходить у її розпорядження, знаходиться під її контролем. Способи знову ж таки при цьому можуть бути різноманітними: хабар передається безпосередньо хабародавцем, через посередника, через третіх осіб і т. п. Способи давання-одержання хабара тісно пов'язані з питанням про предмет хабара.

Сутність завуальованої форми полягає у тому, що факт передавання-одержання хабара маскується у зовні законну угоду і має вигляд цілком законної операції: різного роду виплати, премії, погашення боргу, надання грошей у кредит, здійснення договору купівлі-продажу, консультації, експертизи і т. п. Такого роду винагорода кваліфікується як хабарництво у випадку, коли воно передавалось - одержувалось незаконно (виплата коштів була безпідставною, речі чи нерухомість продавались за ціною, явно нижчою від реальної, оплата послуг була нееквівалентною і т. п.).

Однією з сучасних форм завуальованої даванні хабара є «списування» підприємцем певної суми коштів з рахунку своєї фірми на рахунок фірми, що фактично належить чи контролюється службовою особою, яка одержує хабара. Чиновники високого рангу, які поставили хабарництво на «виробничу» основу, з міркувань безпеки найчастіше проводять свої взаєморозрахунки з представниками бізнесових кіл саме у завуальованому вигляді. У таких випадках правова оцінка скоєного повністю залежить від того, чи буде доказано, що укладена угода, наприклад, купівлі-продажу автомобіля чи перерахування тій чи іншій фірмі певної суми грошей або передавання їй певних цінностей є нічим іншим, як завуальованим способом давання-одержання хабара. Для цього слід навести неспростовні докази того, що гроші, матеріальні цінності, послуги були надані службовій особі як хабар і що це усвідомлював як той, хто дав, так і той, хто одержав хабар. Правоохоронним органам не часто вдається виявити і доказати факти одержання хабара під виглядом укладення законних угод, виплат премій, комісійних, вручення цінних подарунків, надання послуг на пільгових умовах тощо.

Пленум Верховного Суду України підкреслив: встановивши, що хабар було передано у завуальованій формі, суд повинен вказати це у вироку і навести докази, на підставі яких він дійшов висновку, що гроші, матеріальні цінності чи послуги були надані службовій особі як хабар і що це усвідомлювали і той, хто дав, і той, хто одержав хабар [36.П.8].

На практиці предмет хабара інколи передається рідним чи близьким службової особи. Кваліфікація дій службової особи за ст. 368 Кримінального Кодексу у таких випадках потребує достовірного встановлення того факту, що матеріальні цінності є незаконною винагородою за певну поведінку саме службової особи, а не обумовлені відповідними діями того, хто фактично одержує такі цінності. При розслідуванні кримінальних справ про хабарництво інколи зустрічаються серйозні труднощі в доказуванні того, що прийняті родичем чи знайомим службової особи гроші або цінності насправді були предметом хабара. Опосередковане одержання предмета хабара службовою особою часто використовується як підстава для спростування пред'явленого їй звинувачення в одержанні хабара.

Таким чином, якщо встановлено, що службова особа давала згоду на прийняття предмета хабара її родичами чи близькими або була поінформована про давання матеріальних цінностей зазначеним особам, то її слід визнавати хабарником. Необхідно також мати на увазі, що склад злочину, передбаченого ст. 368 Кримінального Кодексу України, має місце не лише тоді, коли службова особа одержала хабар для себе особисто, але і тоді, коли вона одержала його для близьких їй осіб (родичів, знайомих тощо). При цьому не має значення, як фактично було використано предмет хабара [36.П.10].

Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, якщо службова особа одержала її за виконання або невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Дії винних слід визнавати даванням і одержанням хабара й у тих випадках, коли умови одержання матеріальних цінностей або послуг хоч спеціально і не обумовлювалися, але учасники злочину усвідомлювали, що хабар передається і одержується з метою задоволення тих чи інших інтересів особи, яка його дає або третьої особи.

Для наявності складу недостатньо встановити, що службова особа приймала ті чи інші матеріальні цінності за виконання чи невиконання будь-яких дій. Відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або хоч і не мала повноважень вчинити відповідні дії, але завдяки своєму службовому становищу могла вжити заходів до їх вчинення іншими службовими особами [36.П.2].

Тобто вчинення таких дій повністю залежить від зайняття службовою особою певної посади: її повноважень, службових зв'язків з іншими службовими особами, фактичних можливостей приймати рішення самій чи впливати на прийняття рішень іншими службовими особами або органами.

Якщо ж службова особа, виконуючи будь-які дії, використовує не можливості, пов'язані з її посадою, а, наприклад, особисте знайомство, дружні зв'язки, то у її діях відсутній склад злочину, передбаченого ст. 368 Кримінального Кодексу.