Кримінальна відповідальність за службові злочини, Детальна інформація

h°

h|4

тва або інших насильницьких дій, у залякуванні потерпілого і примушуванні його виконувати в інтересах винного будь-які дії або, навпаки, відмовитися від їх виконання. Погроза вчинити вбивство охоплюється ч. 2 ст. 365 Кримінального Кодексу і додаткової кваліфікації за ст. 129 Кримінального Кодексу не потребує. Фізичне насильство може полягати у незаконному позбавленні волі, заподіянні удару, побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчиненні дій, характерних для мордування.

Болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, слід вважати дії, що завдають йому фізичного болю і моральних страждань. Болісні дії можуть бути пов'язані з незаконним застосуванням спеціальних засобів - наручників, гумових кийків, сльозоточивих газів, водометів тощо [32.П.9]. Дії, що ображають особисту гідність потерпілого, можуть виражатися, зокрема в умисному приниженні честі і гідності, вираженому в непристойній формі. Для кваліфікації перевищення влади або службових повноважень за ч. 2 ст. 365 Кримінального Кодексу достатньо однієї з названих ознак: або болісних дій, або дій, що ображають гідність потерпілого.

На практиці можливі випадки, коли болісні і такі, що ображають гідність потерпілого, дії, супроводжуються застосуванням до потерпілого фізичного насильства. А точніше сказати, коли фізичне насильство має характер болісних і таких, що ображають гідність потерпілого, дій.

Так, «Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2001 р. Ж. засуджено: за ч. 2 ст. 365 КК — на п'ять років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на три роки.

Як визнав суд, Ж., який працював міліціонером патрульно-постової служби Києво-Святошинського районного управління внутрішніх справ, при здійсненні патрулювання 3 березня 2000р., зупинив громадянина В. і не представившись працівником міліції став вимагати від В. пред’явити документи, які засвідчують його особу. У зв’язку з відмовою В. Виконати зазначену вимогу, Ж. Спробував запихати В. В авто, а з метою зламати опір наніс серію ударів гумовим кийком та одягнув нарушники. Після того , як Ж. вдалося посадити В. В авто, він наніс ще декілька ударів в обличчя В.» [8.С.125-128]

Під зброєю у ч. 2 ст. 365 Кримінального Кодексу слід розуміти предмети, призначені для ураження живої цілі, тобто вогнестрільну, холодну зброю та деякі інші її види. Не можуть визнаватися зброєю стосовно ч. 2 ст. 365 Кримінального Кодексу сигнальні, стартові пістолети, вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, які не містять у собі вибухових речовин та сумішей, предмети, які мають господарське або інше призначення (сокира, столовий ніж) або не мають ніякого призначення, але пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень (загострена папка), а також предмети, визнані законодавством спеціальними засобами (гумові кийки, ручні газові гранати, газові балончики) і службові собаки.

Застосування зброї, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, передбачає не тільки заподіяння нею тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу зброєю [32.П.13]. Проте, застосування зброї, передбачає використання її бойових властивостей. Однак лише демонстрування оголеної вогнепальної зброї, приведення її в бойове положення, прицілювання, словесна погроза її застосування не повинні визнаватися застосуванням зброї, оскільки цими діями лише вчинюється психічний вплив на потерпілого, що може бути кваліфіковано як перевищення влади, яке супроводжувалось насильством щодо потерпілого.

Для кваліфікації дій службової особи, яка застосувала зброю при перевищенні влади або службових повноважень, за ч. 2 ст. 365 Кримінального Кодексу не потрібно фактичного нанесення шкоди здоров'ю чи позбавлення життя потерпілого. Підвищена суспільна небезпека перевищення влади або службових повноважень у випадку застосування зброї обумовлюється способом вчинення цього злочину. Для наявності вказаного кваліфікованого виду перевищення влади або службових повноважень необхідно встановити, що застосування зброї було незаконним, тобто службова особа застосувала зброю Всупереч положенням, передбаченим спеціальними нормативними актами, що встановлюють підстави і порядок застосування зброї [32.П.13]. Невиконання зазначених вимог призводить до неправильного застосування кримінального закону, притягнення невинних до кримінальної відповідальності.

У Законі «Про міліцію» [29.Ст.15] перераховані випадки, коли, як крайній засіб, вогнепальна зброя може застосовуватись: « Працівники міліції як крайній захід мають право застосовувати вогнепальну зброю у таких випадках:

1) для захисту громадян від нападу, що загрожує їх життю і здоров'ю, а також звільнення заложників;

2) для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї, якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека;

3) для відбиття нападу на охоронювані об'єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;

4) для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти;

5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров'ю працівника міліції;

6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров'ю громадян або працівника міліції.

Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи. Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров'ю громадян або працівника міліції. Працівник міліції має право оголити вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, що в обстановці, яка склалася, можуть виникнути підстави для її застосування. Спроби особи, яка затримується працівником міліції з оголеною вогнепальною зброєю, наблизитися до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, чи доторкнутися до його зброї, дають працівникові міліції право застосовувати вогнепальну зброю згідно з цим Законом [29.П.6.Ст.15].

Якщо жодного із передбачених у законі випадків не було, а зброю було застосовано, слід говорити про наявність злочину, передбаченого ст. 365 Кримінального Кодексу. Аналогічна ситуація виникає і тоді, коли зброя застосовувалась у випадках, передбачених ст. 15 Закону «Про міліцію», але з порушенням порядку її застосування, встановленого статтями 12,15,15-1 цього Закону (наприклад, пострілам не передувало попередження про намір використання вогнепальної зброї, або зброю було застосовано стосовно малолітніх, дії яких не загрожували життю або здоров'ю людей). У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань» [31.П.8] підкреслюється, що «працівники... правоохоронних органів, воєнізованої охорони, які у зв'язку з виконанням службових обов'язків заподіяли шкоду нападаючому чи затриманому, не несуть за це кримінальної, відповідальності, якщо діяли з дотриманням закону».

Точне встановлення вказаних вище ознак об'єктивної сторони складу перевищення влади або службових повноважень є обов'язковою умовою правильної кваліфікації діяння за ст. 365 Кримінального Кодексу. Ігнорування цієї вимоги - шлях до судових помилок в застосуванні кримінального закону.

Суб'єктом перевищення влади або службових повноважень може бути лише службова особа. При цьому для кваліфікації діяння за ст. 365 Кримінального Кодексу не має значення, постійно чи тимчасово виконувала службова особа покладені на неї обов'язки. Для застосування ст. 365 Кримінального Кодексу необхідно, щоб дії винної службової особи були зумовлені її службовим станом і перебували у зв'язку з службовими повноваженнями щодо потерпілого [32.П.3]. За відсутності такого зв'язку дії винного підлягають кваліфікації за статтями Кримінального Кодексу України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи, власності, громадського порядку тощо.

Кваліфікація дій виконавців і співучасників злочинів і за ст. 365 і за іншими статтями Кримінального Кодексу можлива лише за наявності реальної сукупності діянь. Ігноруючи такого роду роз'яснення, а також відповідні правила кваліфікації суспільно небезпечних діянь при конкуренції кримінально-правових норм, суди інколи кваліфікують спеціальні випадки перевищення влади або службових повноважень лише за ст. 365 Кримінального Кодексу.

Якщо передбачені у ст. 365 Кримінального Кодексу дії вчинені не службовою особою, вони за наявності для того підстав можуть бути кваліфіковані як самоуправство, злочин проти особи або власності.

З суб'єктивної сторони розглядуваний злочин характеризується умисною формою вини. Це прямо випливає із диспозиції ч. 1 ст. 365 Кримінального Кодексу. Ставлення ж суб'єкта до наслідків може бути як умисним, так і необережним. Службова особа за будь-якої форми перевищення влади чи службових повноважень усвідомлює, що дії, які вона вчинює, виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень, і бажає їх вчинити. При цьому винна особа передбачає настання істотної шкоди (ч. 1 ст. 365 КК), наслідки застосування насильства, факт застосування зброї і т. п. (ч. 2 ст. 365 КК) або настання тяжких наслідків (ч. 3 ст. 365 КК) і бажає (прямуй умисел) чи свідомо допускає (непрямий умисел) їх настання або передбачає лише можливість настання зазначених наслідків і легковажно розраховує на їх відведення або не передбачає можливості їх настання, хоч повинна була і могла їх передбачити (відповідно, злочинна самовпевненість і службова недбалість по відношенню до наслідків і змішана форма вини загалом по відношенню до перевищення влади або службових повноважень).

Мотиви не мають значення для кваліфікації розглядуваного злочину.

Його кваліфікуючим видом є перевищення влади або службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 365 КК). Під тяжкими наслідками, якщо вони пов'язані із заподіянням матеріальних збитків, фізичним чи юридичним особам, вважаються такі, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Поняттям «тяжкі наслідки» охоплюється і розвал діяльності установи, підприємства чи організації, банкрутство, аварія з людськими жертвами тощо [32.П.8].

На практиці при застосуванні ч.3 ст. 365 Кримінального Кодексу складність виникає не лише у визначенні того, чи є спричинені наслідки тяжкими, а й щодо правильності правової оцінки скоєного.

2.3. Службове підроблення

В основі службового підроблення, як і будь-якого іншого .кримінально караного підроблення, лежить обман. Мета його може бути різноманітною: приховати сліди злочинної діяльності, створити умови для такої діяльності, забезпечити неправомірне вирішення певного питання, створити видимість результативної діяльності підприємства, установи чи організації, в якій працює службова особа тощо. При цьому службове підроблення може виступати як самостійне кримінально каране діяння, бути способом посягання на майно чи вчинення або ж приховування інших злочинів.

Суспільна небезпека службового підроблення, порівняно з іншими видами кримінально караного підроблення підвищується тим, що він вчинюється з використанням службовою особою наданих їй влади чи службових повноважень, тобто є службовим зловживанням. Використання службовою особою владних повноважень значно полегшує вчинення підроблення, який до того ж у більшості випадків взагалі неможливо вчинити щодо певних категорій офіційних документів без використання таких повноважень.