Кримінальна відповідальність за службові злочини, Детальна інформація

Так, «Вироком Балаклавського районного суду м. Севастополя від 2 лютого 1999 р. К. засуджена: за ч. 1 ст. 172 КК та ч. 1 ст. 168 КК із застосуванням ст. 42 КК 1960 р. [2.Ст.366,368,70] — на шість років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах РАГС строком на три роки.

Як визнав суд, К., визнана винною в тому, що 13 червня 1998 р. працюючи в органах РАГС, вона внесла до свідоцтва про народження Д. завідомо неправдиві відомості за винагороду у розмірі 100 грн. З використанням наданої їй влади».

Основним безпосереднім об'єктом службового підроблення є визначений законом порядок діяльності державного апарату, апарату об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності в частині підготовки, складання, використання і видачі офіційних документів, а також посвідчення фактів, які мають юридичне значення. Факультативним додатковим об'єктом цього злочину можуть бути права та свободи людини і громадянина, власність тощо.

З об'єктивної сторони цей злочин може полягати в таких формах [23.С.921]:

внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей;

інше підроблення документів;

складання завідомо неправдивих документів;

видача завідомо неправдивих документів.

Документ, який є предметом злочину, - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і розповсюдження інформації, яка має юридичне значення, шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці, дискеті або іншому носії [26.Ст.27]. Слід відзначити, що у кримінально-правовому значенні мова тут йде не про будь-яку інформацію, а тільки про ту, яка має юридичне значення.

Офіційними необхідно визнавати документи, що складаються і видаються службовими особами від імені органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, а також підприємств, установ і організацій будь-якої форми власності, які посвідчують конкретні факти і події, що мають юридичне значення, складені належним чином за формою і мають необхідні реквізити (штамп, печатку, номер, дату, підпис). Приватні документи також можуть бути офіційними, якщо вони складені, наприклад нотаріусом, або якщо вони передані громадянином для зберігання або використання в державні, колективні чи приватні підприємства (наприклад, приватизаційний сертифікат, довіреність на одержання зарплати,).

У процесуальних документах повинно бути чітко сформульовано, в який конкретно офіційний документ було внесено неправдиві відомості чи іншим чином підроблено, який завідомо неправдивий документ видано, у чому полягає суть підроблення. Кваліфікація дій службової особи за ст. 366 Кримінального Кодексу не може базуватися на обвинуваченнях загального характеру.

У кримінально-правовій літературі висловлена думка про те, що вказівка у ст. 366 Кримінального Кодексу на офіційність документів є зайвою, оскільки неофіційних документів немає. Але виходячи з визначення, що «офіційні документи - письмові акти, що їх видають державні, громадські чи приватні підприємства, установи або організації і які призначені для посвідчення фактів чи подій, які мають юридичне значення». Випливає, перше не всі письмові акти юридичних осіб є офіційними документами, а письмові акти фізичних осіб взагалі такими не є. По-друге, ряд документів (зокрема, ті, що виходять від окремих осіб) набувають офіційного характеру і можуть бути визнані предметом службового підроблення лише тоді, коли вони потрапляють до відання відповідних юридичних осіб і набувають відповідного юридичного значення. Про існування офіційних і неофіційних документів неодноразово підкреслювали вчені, які спеціально досліджували таке діяння як підроблення документів.

Як свідчить судова практика, суди в багатьох випадках при визначенні офіційності того чи іншого документа виходять якраз із того, чи мав він юридичне значення для вирішення конкретного питання.

Внесення у офіційні документи неправдивих відомостей передбачає внесення у дійсний документ даних, що не відповідають дійсності повністю або частково (наприклад, внесення неправдивих відомостей у бухгалтерські книги).

Підроблення документів передбачає часткову чи повну заміну змісту дійсного документа з допомогою, наприклад, підчистки, витравлення тощо. Спосіб підробки документів (дописка, підчистка, заміна тексту чи окремих слів, дати, підпису чи інших реквізитів) для кваліфікації діяння за ст. 366 Кримінального Кодексу значення не має.

Складання неправдивих документів - це внесення до документа, який зовні оформлено правильно, відомостей, що не відповідають дійсності повністю або частково (наприклад, запис у дійсний бланк, який має відтиск печатки і підпис, неправдивих відомостей про фактичне використання сировини та матеріалів).

Видача неправдивих документів - надання або випуск службовою особою документів, зміст яких повністю або частково не відповідає дійсності і які були складені цією або іншою службовою особою (наприклад, надання певним суб'єктам підприємницької діяльності завідомо фіктивних документів з метою приховування їх злочинної діяльності, або випуск фіктивних ліцензій, патентів з метою їх подальшого продажу тощо).

Для наявності складу службового підроблення необхідний зв'язок фальсифікації офіційного документа з владними чи іншими службовими функціями винної особи. За відсутності такого зв'язку внесення особою до офіційних документів неправдивих відомостей або інше підроблення документів за певних умов може розцінюватись як підроблення документів, відповідальність за яку встановлено ч. 1 або ч. 2 ст. 358 Кримінального Кодексу.

Службове підроблення в господарській практиці часто використовується для оформлення підробленими документами неіснуючих або проведених у меншому обсязі операцій (так звані безтоварні операції). Найбільш поширені з них - перекриття недостачі в одному місці зберігання товарів надлишками в іншому; оприходування матеріалів, що не надходили, з метою присвоєння коштів, які призначаються для їх закупівлі; списання викрадених матеріальних цінностей на розрахунки з постачальниками; приписки у звітних документах про випуск продукції, виконання робіт, надання послуг тощо. Службове підроблення у таких випадках спрямований на розкрадання матеріальних цінностей чи коштів, фактично він виступає способом розкрадання. Якщо таке розкрадання вчинене шляхом службового підроблення, дії винної службової особи необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів. Якщо ж службове підроблення мало, характер готування до злочину, який не був вчинений винним, його дії необхідно кваліфікувати як службове підроблення і готування до відповідного злочину.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику в справах про обман покупців» [34.П.15], зазначив: «якщо обман покупців вчинявся шляхом службового підлогу або з метою покриття нестачі, яка виникла внаслідок халатного ставлення службової особи підприємства торгівлі чи громадського харчування до своїх службових обов'язків, дії винного в таких випадках кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідно статтями Кримінального Кодексу України ».

Злочин, передбачений ст. 366 Кримінального Кодексу, вважається закінченим з моменту внесення службовою особою в офіційний документ неправдивих відомостей незалежно від подальшого його використання, а при видачі документа - з моменту його передачі зацікавленій особі [23.С.922].

Суб'єктом службового підроблення може бути лише службова особа. Якщо передбачені ст. 366 Кримінального Кодексу дії вчиняє приватна особа, то відповідальність може наставати в залежності від конкретних обставин справи, зокрема, за ст. 358 Кримінального Кодексу.

З суб'єктивної сторони службове підроблення може бути вчинено лише з прямим умислом. Неправильне оформлення офіційного документу з необережності не утворює складу злочину, передбаченого ст. 366 Кримінального Кодексу. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різні (частіше за все це корисливість чи інша особиста зацікавленість) і на кваліфікацію діяння не впливають. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків, передбачених ч. 2 ст. 366 Кримінального Кодексу, може характеризуватись непрямим умислом або необережністю.

Кваліфікуючою ознакою службового підроблення є тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 366 Кримінального Кодексу). Її зміст аналогічний змісту тяжких наслідків у складі зловживання владою або службовим становищем та перевищення влади або службових повноважень.

У тому випадку, коли службове підроблення є основною ознакою іншого злочину (наприклад, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності ст. 381 Кримінального Кодексу) або створює спеціальний склад злочину (скажімо, підроблення виборчих документів ст. 158 Кримінального Кодексу), за правилами конкуренції норм відповідальність настає лише за спеціальний злочин.

Підроблення, вчинене з метою приховати зловживання владою або службовим становищем, кваліфікується за сукупністю статей Кримінального Кодексу, оскільки тут є наявною реальна сукупність злочинів.

Однією з актуальних проблем, які виникають у практиці застосування ст. 366 Кримінального Кодексу, є проблема кваліфікації ухилення службовою особою від сплати обов'язкових платежів шляхом службового підроблення. В одних випадках такого роду діяння розцінюються як сукупність злочинів і кваліфікуються за ст. 212 і ст. 366 Кримінального Кодексу, в інших - кваліфікуються лише за ст. 212 Кримінального Кодексу.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» пропонується розглядати ухилення від сплати податків таким чином: «У разі, коли ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів або його приховання вчинено шляхом службового підроблення чи підробки документів, дії винної особи мають додатково кваліфікуватися за ст. 366 чи ст. 358 Кримінального Кодексу. При цьому підроблення документів службовою особою може кваліфікуватися за ст. 366 Кримінального Кодексу незалежно від того, до якої відповідальності (кримінальної чи адміністративної) її буде притягнуто за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» [35.П.13].

Вивчення судової практики показує, що кваліфікація дій винних службових осіб за ст. 366 Кримінального Кодексу здійснюється переважно за сукупністю з іншими злочинами. Це говорить про те, що службове підроблення вчиняється, як правило, з метою полегшити вчинення чи приховати інший злочин, найчастіше службовий.

Слід зазначити, що чинне кримінальне законодавство поряд з існуванням загальної норми передбачає спеціальні норми про відповідальність за службове підроблення. Такими нормами є ст. 158 і ч. 3 ст. 160 Кримінального Кодексу, які передбачають відповідальність, відповідно, за підроблення виборчих документів і підроблення документів референдуму.