Кримінальна відповідальність за службові злочини, Детальна інформація

Визначення понять «службова особа, яка займає відповідальне становище» і «службова особа, яка займає особливо відповідальне становище» дається у п. 2 примітки ст. 368 Кримінального Кодексу, під службовими особами, які займають відповідальне становище, розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням, посади яких згідно з статтею 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п'ятої, шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі. Під службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, розуміються особи, зазначені у ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу», та особи, посади яких згідно зі ст. 25 цього ж Закону віднесені до першої і другої категорій. Перелік осіб, які віднесені цим законом до тих, що займають відповідальне або особливо відповідальне становище, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Хабар слід вважати одержаним групою осіб за попередньою змовою, якщо у вчиненні злочину як співвиконавці брали участь дві і більше службові особи, які домовилися про спільне одержання хабара, як до, так і після надходження пропозиції про давання хабара, але до його одержання [36.П.16]. Зговір при вчиненні цього злочину - це насамперед згода на спільне з іншими службовими особами використання службового становища для одержання одного чи декількох хабарів.

Кваліфікація дій хабарників за зазначеною ознакою може здійснюватись тоді, коли учасниками групового одержання хабара є лише службові особи - одержувачі хабара, тобто співвиконавці, а не посередники у хабарництві як співучасники одержання хабара.

Співвиконавцями слід вважати службових осіб, які одержують хабар за виконання чи невиконання дій, які кожен із них міг чи повинен був виконати з використанням службового становища. Для кваліфікації одержання хабара як вчиненого групою осіб за попереднім зговором, не має значення, як були розподілені ролі між співвиконавцями, чи всі вони повинні були виконувати або не виконувати обумовлені з тим, хто дав хабар, дії, чи усвідомлював той, хто дав хабар, що в одержанні хабара бере участь декілька службових осіб. Злочин вважається закінченим з моменту, коли хабар прийняв хоча б один із співучасників [36.П.16].

Верховного Суду України роз'яснив, що розмір одержаного групою осіб хабара визначається загальною вартістю одержаних цінностей чи послуг. Якщо хабар одержано у великому або особливо великому розмірі, кожен із учасників злочину, якщо він був про це обізнаний, несе відповідальність за одержання хабара за цих кваліфікуючих ознак, навіть якщо розмір одержаного ним особисто не є великим або особливо великим. У випадку, якщо службова особа одержала хабар без попередньої домовленості з іншою службовою особою, а після цього передала їй частину одержаного як хабар, вона несе відповідальність за сукупність злочинів - за одержання і давання хабара [36.П.16].

Вимагання хабара закон (п.4 примітки до ст. 368 Кримінального Кодексу) визначає як вимагання службовою особою із погрозою вчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Одержання хабара шляхом вимагання має ряд специфічних особливостей, властивих лише цьому способу вчинення злочину, передбаченого ст. 368 Кримінального Кодексу.

Першою особливістю одержання хабара шляхом вимагання є та обставина, що ініціатором вчинення цього злочину виступає особа, яка одержала хабар. При цьому, хабародавець передає незаконну винагороду службовій особі не добровільно, під впливом мотивів, які сформувалися у йога свідомості, а в результаті примушування службової особи.

Друга особливість обумовлюється першою і полягає у тому, що одержання хабара шляхом вимагання безпосередньо впливає на відповідальність хабародавця, який відповідно до ч. 3 ст. 369 Кримінального Кодексу, у такому випадку повинен бути звільнений від кримінальної відповідальності. Для визнання вимагання кваліфікуючою ознакою одержання хабара і обставиною, яка звільняє хабародавця від кримінальної відповідальності, у всіх випадках необхідно встановити ряд суттєвих ознак, які свідчать про одержання хабара саме шляхом вимагання.

Насамперед, слід визначити, чи мало місце з боку особи, яка одержує хабара, вимагання, тобто примушування хабародавця до даванні хабара. Проста пропозиція службової особи дати хабар, яка не поєднується з погрозами вчинення чи не вчинення певних дій, які можуть завдати шкоди охоронюваним правам чи законним інтересам того, до кого звернуто таку пропозицію, а також умисним створенням службовою особою умов, за яких особа вимушена давати хабар з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів, не є вимаганням. Саме ж вимагання може бути вчинене як у формі прямого примушування, коли службова особа пред'являє вимогу дати хабар, погрожуючи у випадку невиконання цієї вимоги вчинити (або не вчинити) з використанням влади чи службового становища дії, які можуть завдати шкоди правам і законним інтересам того, до кого звернута ця вимога. Так і в завуальованій формі - шляхом умисного створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігти шкідливим наслідкам для своїх прав та законних інтересів. У випадку завуальованого вимагання службова особа не заявляє відкрито ніяких вимог і погроз, вона просто тривалий час не виконує певні дії, які може або повинна вчинити по службі і у вчиненні яких зацікавлений потенційний хабародавець. Не виконуючи ці дії, службова особа недвозначно дає зрозуміти громадянину, що реалізації своїх прав та інтересів він може досягти лише шляхом даванні хабара.

Форма поведінки особи, яка одержує хабар, засоби, до яких вона вдається для того, щоб створити обстановку, яка примушує до давання хабара, значення для кваліфікації не мають.

Таким чином, законність прав та інтересів, які хабародавець захищає шляхом даванні хабара, слід визнати однією із основних і обов'язкових ознак вимагання.

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що у випадках, коли особа, у якої вимагали хабар, не дивлячись на вчинення щодо неї дій, спрямованих примушування до даванні хабара, з тих чи інших причин хабар не дала, дії службової особи, яка вимагала хабар, залежно від конкретних обставин справи, слід кваліфікувати як готування до одержання хабара шляхом вимагання чи замах на вчинення цього злочину [36.П.17].

Давання хабара (ст. 369 Кримінального Кодексу України)

Віднесення цього злочину до службових обумовлене нерозривним зв'язком його з таким службовим злочином як одержання хабара.

Особи, які працюють у сфері підприємницької діяльності, досить часто звертаються до даванні хабара як до способу вирішення певних питань.

Ознаки предмета даванні хабара абсолютно аналогічні ознакам предмета одержання хабара. Тому всі згадані вище особливості кваліфікації діяння, пов'язані з предметом одержання хабара, стосуються і кваліфікації дій хабародавця.

За змістом закону давання хабара з об'єктивної сторони полягає в передаванні службовій особі матеріальних цінностей, права на майно чи вчинення на її користь чи користь третьої особи дій майнового характеру за виконання чи невиконання дії, яку та повинна була або могла виконати з використанням службового становища [36.П.6].

«Вироком Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 червня 2002 р. М. засуджено за ч. 1 ст. 369 КК - на один рік чотири місяця обмеження волі.

Як визнав з’ясованим суд, 5 серпня 2001р. М. передав співробітнику ДАІ Д. за реєстрацію автомобіля 1 тис. грн. А 11 серпня М. передав ще 1,5 тис. грн., так як реалізувати свій умисел у процесі одного акту передачі грошей він не міг у зв’язку з відсутністю у нього необхідної суми коштів. Під час передачі останньої його було затримано працівниками міліції» [41.С.11].

Давання хабара службовій особі може здійснюватися особисто хабародавцем чи через посередника або співучасника. Особливістю даванні хабара через посередника чи іншого співучасника є те, що, передаючи предмет хабара через співучасника, хабародавець може не знати, якій конкретно службовій особі призначається хабар.

У законі сказано, що хабар одержується службовою особою «за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії». Однак, за змістом закону, ця ознака повинна мати розширювальне тлумачення. Пленум Верховного Суду України, який зазначив, що склад цього злочину буде не тільки тоді, коли хабар передається за вчинення певних дій в інтересах того, хто дав хабар, але й тоді, коли його передано в інтересах інших фізичних чи юридичних осіб [36.П.6]. Тобто хабар може даватися з метою задоволення певних потреб родичів, близьких, просто знайомих того, хто дає хабара, а також для задоволення певних інтересів підприємств, організацій, установ.

Службова особа, яка дала хабар за одержання певних благ, пільг чи переваг для установи, організації чи підприємства, несе відповідальність за давання хабара, а за наявності до того підстав - і за інший злочин (зловживання владою або службовим становищем, розкрадання тощо) [36.П.12].

Склад злочину, передбаченого ст. 369 Кримінального Кодексу України, в діях службової особи буде і тоді, коли вона дала вказівку підлеглому добиватися таких благ, пільг чи переваг шляхом підкупу інших службових осіб, надала для цього кошти чи інші цінності або розпорядилася їх виділити, надала законного вигляду виплатам у випадках даванні хабарів у завуальованих формах тощо. Якщо ж службова особа лише рекомендувала підлеглому добиватися благ, пільг чи переваг за хабарі, відповідальність за давання хабара несе той працівник, який, виконуючи таку рекомендацію, передав незаконну винагороду. Дії службової особи в цьому випадку можуть кваліфікуватися як підбурювання до даванні хабара [36.П.12]

Давання хабара вважається закінченим злочином з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара. [36.П.10] Якщо запропонований хабар не прийнято, дії хабародавця слід кваліфікувати як замах на давання хабара. Таким чином, правова оцінка дій особи, яка дає хабар, залежить певною мірою і від дій особи, яка одержує хабара.

Суб'єктом даванні хабара може бути як приватна, так і службова особа.

З суб'єктивної сторони давання хабара - злочин, який характеризується прямим умислом. Змістом умислу хабародавця охоплюється усвідомлення того, що він надає службовій особі незаконну матеріальну винагороду за виконання чи невиконання нею будь-яких дій з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Якщо особа, надаючи службовій особі незаконну винагороду, з тих чи інших причин не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, у зв'язку з обманом чи зловживанням довірою), вона не може нести відповідальність за давання хабара [36.П.9]. Не буде складу давання хабара, так само як і одержання хабара, у тому випадку, коли той, хто дає хабар, помилково вважав, що передавання матеріальних цінностей або надання послуг матеріального характеру здійснюється правомірно.

Кваліфікуючою обставиною даванні хабара закон визначає повторність її вчинення (п. 2 ст. 369 Кримінального Кодексу). Повторною, як це випливає із закону (п. 3 примітки до ст. 368 Кримінального Кодексу), визнається давання хабара, вчинена особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 368, 369 Кримінального Кодексу, тобто або давання хабара, або його одержання.

При кваліфікації давання хабара, яке пов'язане з даванням хабара частинами, у декілька прийомів, слід виходити з того, що давання у декілька прийомів одного хабара службовій особі за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, певних дій по службі є продовжуваним злочином, а значить не утворює повторності [36.П.15].