Дослідження антропометричних та інтелектуальних показників розвитку школярів, Детальна інформація

Дитина приходить до школи з певним запасом мови. Істотним у дальшому розвитку її мовлення є те, що вона вперше починає свідомо вживати різні форми слова, навчається писати і читати. У молодшому шкільному віці змінюється і співвідношення вживаних форм слова, помітно зростає словник дитини.

За даними досліджень Ж.. Піаже, мовлення дітей 6-8 років виявляється в таких функціональних формах: повторення (дитина повторює почуте слово, не звертаючи на його суть); монолог (дитина говорить, ні до кого не звертаючись); колективний монолог (звертається до уявного співбесідника); повідомлення (обмінюється думками з товаришами і дорослими, будучи зацікавленою в цьому, в тому щоб її слухали й розуміли ); критика; наказ; прохання і погрози; запитання і відповіді. Співвідношення їх може бути одним із показників розвитку мовлення. За показник його беруть також зрушення в морфологічній структурі усного та писемного мовлення, зміни в словесних асоціаціях школярів, особливості оволодіння письмовим мовленням, зміни у взаємозв'язках між окремими компонентами які становлять мовлення.

Розвиток мовлення, особливо в першокласників, оцінюють на сам перед на підставі того, як вони вміють слухати вказівки та розповіді учителя. Слухання в першому класі стає одним з основних видів спеціальної і пізнавальної діяльності учня, і від її розвитку залежить успіх у навчанні.

У молодшому шкільному віці значно ширше коло слів, якими означаються назви предметів навколишнього світу, а також зростає інтерес до дослідження й називання тих предметів, з якими діти можуть щось зробити.

Оцінюючи розвиток мови в молодших учнів, важливо враховувати, як формується у них навички читання.

Оволодіння читанням передує засвоєнню письма. Багато дітей навчається читати ще до школи і через те в навчанні мають значні переваги над дітьми, які приходять до школи без цього вміння.

У першокласників переважає мимовільна увага. Діти надто сильно реагують на все нове, яскраве й надзвичайне, з великими зусиллями можуть керувати собою. Мимовільна увага відіграє позитивну роль при формуванні в молодших школярів пізнавальних інтересів і потреб.

Розумовий розвиток. Етапи розумового розвитку

Деякі батьки, лікарі та іноді і вчителі дивляться на розумовий розвиток дитини як на результат ендогенно детермінованого процесу дозрівання. Якщо на перше вересня не сповнилося, наприклад, повних семи років, батьки міркують приблизно так: "Піде до школи через рік. Буде розумніший". В аналогічних випадках лікарі дають таку пораду: "Хай іде до школи ваша дитина на рік пізніше. Це сприятливо позначиться на її розвитку." Такі погляди не відповідають науковим теоріям психічного розвитку дитини, які детермінуються насамперед взаємодії системи вимог навколишнього середовища та досягнутим вже рівнем її розвитку, включаючи й дозрівання нервових механізмів.

Необґрунтована відмова в прийманні дитини до школи не гарантує їй оптимальних умов для розумового розвитку. Занадто передчасне навчання дитини в школі , так і штучне затримання в шкільному навчанні завдає шкоди в навчанні її розумового розвитку. Тільки в діяльності здійснюється розумовий розвиток особистості, у молодшого учня - в процесі навчання. Під впливом навчання відбуваються зміни в сенсомоториці, перцепції, удосконалюються способи запам'ятовування, фантазування, мислення тощо.

Швейцарський психолог Жан Піаже (Зеап Ріадеї, 1896 - 1980) відкрив, що дитина впродовж перших 15 років життя крокує вгору по сходинках інтелектуального розвитку. На кожній з цих сходинок дитина спроможна розв'язувати певні інтелектуальні завдання. Якщо характеристики завдання чи інструкції щодо його виконання не співпадають з рівнем розвитку дитини, то воно залишиться нерозв'язаним. Тобто Жан Піаже експериментальне підтвердив стару психологічну максиму: розвиток мозку зумовлює психічний розвиток. Від себе додамо, що цей розвиток проходить в часі і просторі. Якщо час — це хронологічна координата життя дитини, то простір — це не тільки її соціальне оточення, але й відповідність програми навчання потенційним можливостям дитини. Перша і друга координати є вимірами найважливішої характеристики дитини — її психологічного віку. Пілвалиною методичної роботи школи має стати положення: кожний учень має свій розумовий вік.

Концепція стадіального розвитку Піаже визнана в усьому світі. Згідно з нею існує три основних стадії розвитку інтелекту дитини. Перша (від народження до двох років) — розвиток сенсомоторного інтелекту. Розумовий розвиток йде за рахунок маніпулювання дитини з предметами, самостійного опанування простором. Це початок освоєння свого оточення.

Другу стадію складають дві фази. Це фаза розвитку до-операційного інтелекту (її строк — від 2-х до 6-7 років). Дитина починає думати, оперуючи простими поняттями світосприймання. Об'єкти світу уявляються нею, насамперед, символічно та полісемічно. Відсутність об'єкту не означає зникнення його з поля свідомості дитини. Далі наступає фаза конкретних операцій (віл 6-7 — до 11-12 років). Дитина починає опановувати поняттями: маса, довжина, обсяг. В неї з'являється почуття часу. Її світ стає конкретним, знання про нього консервуються і, при появі нових обставин, дуже рідко змішуються, переглядаються.

З 11-12 років і приблизно до 15 років дитина перебуває на стадії формування «формальних» розумових операцій.Вона здатна до логічного осмислення, оперування абстракціями, висування гіпотез припущень (якщо ,.., то»...). Ці особливості розумового віку дитини потрібно враховувати, не тільки оцінюючи її інтелект, але й в роботі з нею. Повернемось до оцінювання рівня розумового розвитку дитини. Спочатку детальніше розглянемо теоретичні положення Ж. Піаже про чотири стадії розумового розвитку дитини: сенсомоторну, доопераційну, конкретних операцій, формальних операцій.

На першій — сенсомоторній — стадії дитина впродовж перших двох років життя «складає» свій внутрішній світ з тих образів дійсності, які безпосередньо потрапляють в поле її зору, в зону слухового сприймання чи дотикового контакту. Шляхом практичних спроб і помилок дитина структурує свій власний світ.

Друга — доопераційна - стадія. Саме в цей період дитина вчиться думати. Але її думка народжується не за правилами логіки, а шляхом спроб і помилок. Дитина в цьому віці справжній консерватор. Вона може оцінювати ситуацію, явище тільки за одним покажчиком, який «впадає в око». Дитина поки що.не здатна самостійно збагнути, що кількість води не залежить від зміни ємності.



Індивідуально - психологічні особливості школяра і їх вивчення

На формуванні вольових та інших якостей особистості вихованця позначається тип його нервової системи, що є основою його темпераменту.

В учнів молодшого шкільного віку виявлені такі групи темпераментів: сангвінічний, холеричний, флегматичний, меланхолічний.

Темперамент сам по собі не визначає інтересів і здібностей учнів, але він впливає на стиль їхньої поведінки і діяльності, наприклад, на швидкість включення в роботу, переключення з одного виду діяльності на інший і тим самим на їх результативність.

Вже на початку навчання в школі першокласники відрізняються один від одного рівнем обізнаності з навколишнім світом, спостережливістю, вмінням думати, запам'ятовувати й відтворювати, передавати свої думки за допомогою усного мовлення та ін. Одні з них уже вміють читати, другі - знають багато віршів напам'ять, треті - вільно висловлюють свої думки про відомі їм предмети і явища. Є і такі, що не вміють читати, але люблять слухати читання дорослих, мало знають віршів, але можуть добре розповідати про тварин, мають великий потяг до майстрування тощо.

Ці відмінності зумовлені багатьма причинами: рівнем розвитку органів відчуття та головного мозку, духовного розвитку дитини і тих людей, які близько контактують з нею, та ін.

Принципи розвитку особистості

Розвиток. В ієрархії загальнопсихологічних категорій психіка розуміється через форми психічного відображення:

пам'яті, емоцій, відчуття, мислення, сприйняття, почуттів, волі, які виникають під впливом потреб, організованих увагою і об'єктивованих психомоторикою. Психічне відображення об'єднується в категорії психічних явищ і узагальнюється в свідомості. Всі ці складові виступають факторами розвитку, тобто поступового і стрибкоподібного ускладнення психіки людини. Ускладнення процесуального і змістовного. Позитивного — що частіше за все і розглядається як розвиток, і негативного — деградації.

Розвиток психіки розглядається в плані її філогенезу, антропогенезу, суспільно-історичного розвитку і онтогенезу. Ми будемо говорити про онтогенетичний розвиток, в якому проявляється суспільно-історичний розвиток.

Позначаючи, що особистість розвивається на тлі соціального оточення, ми підкреслимо не злиття соціального та індивідуального, а взаємодію людини з оточенням. Активну, вільну і вибіркову взаємодію, результат якої — привласнення культури : знань, досвіду, соціальних цінностей, норм. Привласнення здійснюється спочатку на рівні і знайомого. Це:

— привласнення досвіду як основи розумового розвитку;

раціональна лінія розвитку дуже важлива: без неї людина не може самостійно будувати свої ціннісні орієнтації і освоювати їх;