Пласт, Детальна інформація

Хоч Український Пласт у Західній Україні постав куди скорше, ніж на Центральних Українських Землях, організаційно він впливу не мав на роз-виток Українського Скавтінґу в Білій Церкві. Одначе зв’язок, бодай духовий, з Українським Пластом у Західній Україні існував у 1917 та особливо у 1918 роках. До того зв’язку спричинився сотник Українських Січових Стрільців проф. Іван Чмола, який мав безпосередній контакт з основоположником Українського Скавтінґу Євгеном Слабченком і постачав йому пластову лі-тературу.

Є. Слабченко мав зв’язок теж із проф. Іваном Боберським від 1919 р. Д-р О. Тисовський у 1917-19 роках був відомий на Центральних Українських Зем-лях, де до нього ставилися з великою пошаною, але він особисто у творенні та розвитку Українського Скавтінґу там не брав участи. Його книжка п. н. “Пласт”, видана накладом “Вістей з Запоріжжя” у Львові 1913 р., відіграла велику ролю і була одинокою українською пластовою книжкою у ті часи. Друга книжка д-ра О. Тисовського “Життя у Пласті”, яка заходами Верховної Пластової Ради вийшла друком у Львові 1921 р., з огляду на російську оку-пацію Центральних і Східних Земель України, не могла, на жаль, стати там відомою.

Книжечка проф. Петра Франка “Пластові гри і забави”, видана у Львові 1913 р., була напевно теж перевезена із Західної України на Придніпрян-щину, але в осередку постання Українського Скавтінґу в Білій Церкві вона не була відома. Цілком певно, що ця книжечка проф. П. Франка була в руках основоположника Українського Скавтінґу Є. Слабченка дещо пізніше, бо в серпні 1919 р. вони обидва зустрілися. У тому ж році Головний Отаман Си-мон Петлюра доручив їм обидвом їхати до ЗСА і там займатися організацією Українського Пласту. З різних причин це не сталося.

Те, що Українські Січові Стрільці перевозили пластову літературу із Захід-ної України на Придніпрянщину в 1918 р., підтверджує і д-р Никифор Гірняк, який стояв на чолі коша Українських Січових Стрільців у Єлисаветграді, де була одна з дружин Українського Скавтінґу, але про неї не маємо ближчих даних.

Перша дружина юнаків Українського Скавтінґу постала в Білій Церкві у травні 1917 р. Засновником її був згаданий вище Євген Слабченко, який перед тим був інструктором у російських бой-скавтах. В організації Україн-ських Бой-Скавтів допомагав лікар Модест Левицький, голова місцевої “Про-світи”, та деякі старшини січових стрільців.

Влітку 1919 р. організуються скавтські дружини у Вінниці, Каневі, Ржи-щеві та в Києві. Канівська і Ржищівська дружини були пов’язані організа-ційно з Білоцерківським осередком.

У Києві до організації Українського Скавтінґу спричинилися Лоцький, Сте-паненко (син міністра УНР), Гайдовськнй, Попович та інші. Домівка була в Українському клубі.

Усі скавтські дружини опиралися на статуті Українських Бой-Скавтів у Білій Церкві.

У 1918-20 рр. постали дальші осередки Українського Скавтінґу у Хвастові, Житомирі, Катеринославі та в інших містах. На жаль, ми маємо лише дані про Кам’янець-Подільський і Чернігівський осередки.

У Києві у скавтському осередку був діяльний Микола Мороз, який пізніше працював в Українському Пласті у Празі. До того осередку належав теж Оле-ксій Яремченко, автор книжки “Основи пластунства”, що вийшла друком у Берліні 1923 р., та кількох дописів у пресі. У згаданій книжці “Основи плас-тунства” є розділ “Скавтінґ на Великій Україні”, але без даних про початки Українського Скавтінґу. Автор подає проект організації Українського Пласту на Центральних Українських Землях, пристосовуючи його до географічних і економічно-політичних умов життя Придніпрянщини, трохи відмінних від Українського Пласту в Західній Україні. О. Яремченко був людиною винят-ково лагідної і доброї вдачі, здібний та з організаційним хистом. Він помер трагічно у Парижі.

Досить часто згадується прізвище д-ра А. К. Анохіна, який організував Скавтінґ у Києві ще задовго до революції 1917 р. Правда, у рядах д-ра Анохіна були й українці, але ж його скавтська організація була російська і тому ми тут її не обговорюємо.

Влітку 1918 р. гетьман Павло Скоропадський видав доручення творити українські скавтські організації при кожній середній школі.

У 1918-1919 рр. Головний Отаман Симон Петлюра дуже прихильно стави-вся до Українського Скавтінґу і декілька разів-мав розмови з Є. Слабченком у справі поширення тієї молодечої організації.

У Білій Церкві був курінь Українських Бой-Скавтів. Ділився він на 4 чоти. Три складалися з юнаків середніх шкіл, а четверта – з учнів народної школи. Остання вибрала собі назву “Чумаки”. Вовченят-новаків не було. Наймолодші юнаки-скавти в цій останній чоті називалися “джурами”.

Однострій був такий, як в англійських скавтів. У Білій Церкві всі скавти носили блакитно-жовті стрічки кожної барви, пришиті до сорочки. Було їх по дві, довгі на 15 сантиметрів (майже 6 інчів). Курінний стрічок не мав, тільки носив шнурок (аксельбанти) через плече до горішньої кишені. Шнурок був подвійний, один блакитний, другий жовтий (зн. національних барв). Шнурок закінчувався металевою відзнакою з тризубом, переплетеним свастикою. Відзнаки були “срібні”. На “золоті” бракувало відповідного матеріялу. Чотарі носили лише металеві відзнаки, а всі інші скавти мали тризуб, вишитий на скавтській сорочці.

О. Яремченко у віденській “Волі” у 1920 р. пише, що скавти носили відз-наку “три колоски”. Можливо, що така була відзнака у Києві. В Білій Церкві такої не було. А це вказує на те, що повної одностайности не було також і при одностроях.

У Білій Церкві видано статут Українських Бой-Скавтів. Друкувалися також інструкції. Журнал “Український Скавтінґ”, про який згадує О. Яремченко, друком не виходив. Може, це був журнал, який виходив на шапірографі захо-дами якоїсь чоти або куреня поза Білою Церквою, не маючи офіційного приз-начення.

Є. Слабченко написав підручник “Український Скавтінґ”, але він не був дру-кований. Один примірник його перебуває в музеї-бібліотеці ім. С. Петлюри в Парижі. Можливо, що журнал під тією ж назвою змішано з підручником.

Українські скавти віталися між собою козацьким гаслом “Вартуй!” Осередки в різних містах називалися “дружинами”. Головним помічником Є. Слабченка в Білій Церкві був один старшина УНР, який по тім загинув під Базаром.

В серпні 1920 р. в Лондоні відбувалося перше світове й міжнародне Джем-борі, на яке запрошено Є. Слабченка і М. Мороза, але вони як делеґати не могли з причин браку фондів туди поїхати і вислали тільки привітальну телеграму.

Розділ 6. Розвиток «Пласту» на сучасному етапі.

6.1. Відображення «Пласту» в ідеології Д.Донцова.

Дмитро Донцов у своїй праці "Дух нашої давнини" підтверджує теорію про кастовість будь-якого суспільства. Існує каста правляча і каста підвладна, каста ссскитів", воїнів і гречкосіїв. Перша - керує і забезпечує мир, інша обробляє грунт і утримує провідну касту, бо сама не здатна керувати.

Для чого ж створений Пласт : плазувати чи літати? Відповідь на це суто реторичне запитання все ж таки варто дати, звернувшись до слів обіту:» У летом крия скоба під хмари полечу», або Пластового гімну: «Цвіт України і краса, скобів орлиний ми рід», «В Пласті росте новий люд». Приспів закли-кає «Скаути в ряд» і «волю Вкраїні придбать», тобто очолити націю, повемти її по шляху встановлення. Пласт у своїй ідеї був створений, як життєдайне джерело провідної касти, її життєвий ресурс. З цього джерела постали С.Бандера, Р.Шухевич та їн. Вони очолювали Націю і вели її вперед. Пласту-ни вмерали за батьківщину, а не ховались по закутках, бо присягнули на вірність Богові в Україні могли лише воїни і провідники. Всі українці, котрі приходили до Пласту, були здатні засвоїти основні прикмети провідної касти - власновладство войовничість, патріотизм. Саме через войовничість, в «Пла-сті» аж до тепер зберігся впоряд, який практично перетворився на другоря-дний у скаутів. Але чи здатний Пласт на 86 році свого існування бути опорою провідної касти Як і провідна каста, так і Пласт встиг обрости бур'яном демократизму.

Пишний його цвіт ріже вухо полемікою про членство в Пласті. Ніби то

пластуном може стати кожен, аби тільки був «Вірний Богові і Україні», при

чому Бог розглядається багатозначно. Мовляв не обов'язково Христос, може

бути і будда, Аллах. Отже, залишається лише вірність Україні. Але якій

Україні9 Україні Леоніда Кучми чи може Дмитра Табачника. Така полеміка є абсурдною. Бо пластун повинен бути християнином і вірним ідеї Нації, ідеї касти, традиціям власновладства, войовничості і патріотизму, що й мається на увазі в образі «Вірності Україні». Уявіть собі, що вийде, коли Пластові країни Бразилія ,Америка чи Канада прийматимуться до своїх лав місцеве юнацтво. Пласт переросте у світову організацію, таку ж саму, як скавтинг, і тоді не поставатиме питання про прийняття у члени Світового Скавтингу. Тоді можне буде з ними розмовляти на рівних. Така теорія викликає посміш-ку, але це є те, про що деякі демократизовані полімізують з піною в роті.

Для того, щоб здобути ту важливу роль, яку відігравали представники Пла-сту середини століття, пластове керівництво так само як і керівництво держа-ви, мусить вірити тільки в свою організуючу ідею, служити їй, як найвищій меті.