Економічний і політичний розвиток Чехії та її співробітництво з Україною, Детальна інформація

розглянути розвиток економіки Чехо-Словаччини;

визначити роль та місце економічного фактора в суспільно-політичному житті Чехо-Словаччини напередодні 1989 р.;

розкрити роль і значення економічного та національного фактора та націоналізму у листопадових подіях 1989 р.;

розкрити основні сфери економічної співпраці України з Чехією;

виявити можливості використання досвіду Чехії для здійснення ринкових перетворень в Україні.

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаної літератури і нараховує 35 сторінок друкованого тексту.

Розділ 1. ЧЕХІЯ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ

1.1. Особливості функціанування економіки Чехословаччини в умовах соціалізму

Чехословаччина, держава, що існувала в Центральній Європі з 28 жовтня 1918 по 31 грудня 1992 р. Населення – 15, 4 млн. чоловік (1983). Щільність населення: 121 чоловік на 1 кв. км. Найвища точка: пік Герлаховски-Штіт, 2655 м. Офіційні мови – чеська і словацька. Основна релігія – католицтво. Адміністративно-територіальний поділ: 10 областей, столиця Прага. Грошова одиниця: чехословацька крона = 100 геллерів. Національне свято: День утворення Чехословацької Республіки (ЧСР) у 1918 р. – 28 жовтня. Національний гімн: «Де моя Батьківщина?».

Незважаючи на обмеженість власної сировинної і паливної бази і вузькість внутрішнього ринку, Чехословаччина досягла перед Другою світовою війною (1939-1945) значного рівня економічного розвитку, використовуючи іноземні інвестиції і заявивши про себе на зовнішніх ринках. З 1918 по 1939 рр. бл. 60% загального виробництва промислової продукція йшло на експорт. Торговими партнерами Чехословаччини були в основному європейські країни, насамперед Німеччина.

Наприкінці 1940-х років Чехословаччина взяла на озброєння радянську модель економічного розвитку; основна увага приділялася прискореному розвитку важкої індустрії порівняно з легкою промисловістю і виробництвом споживчих товарів, приймалися централізовані плани для визначення напрямків, темпів і методів концентрації ресурсів в інтересах прискореної індустріалізації. Рішення політичного керівництва визначали весь процес планування і не підлягали обговоренню, що дозволяло уряду мобілізувати і концентрувати ресурси в окремих галузях і районах. Націоналізація економіки була неодмінною умовою планового ведення господарства.

На першому етапі націоналізації наприкінці 1945 р. були прийняті декрети, відповідно до яких деякі ключові галузіі промисловості, такі як гірничовидобувна промисловість, чорна металургія, виробництво електроенергії підлягали повній націоналізації. Через рік після прийняття цих декретів 60% робітників у чеських районах працювало вже на націоналізованих підприємствах. Другий етап почався в 1948 р., коли новий комуністичний уряд провів майже повну експропріацію власності. До 1949 р. держава контролювала уже всю промисловість і фактично ліквідувала приватні підприємства.

Колективізація сільського господарства почалася в 1948 р., друга її хвиля відноситься до 1956 р. До 1960 р. вона практично завершилася. У 1987 р. 64% сільськогосподарських земель знаходилося у власності колективних господарств, члени кооперативів володіли спільно землею і засобами виробництва і розподіляли між собою прибутки після відрахування визначеного, заздалегідь призначеного відсотка державі; 30% сільськогосподарських угідь знаходилося у власності державних господарств. Ще 4% сільськогосподарських земель належало приватним хазяїнам, знаходилося в індивідуальному користуванні членів кооперативних господарств і несільськогосподарських підприємств.

Реформи в період комуністичного правління. Протягом 40 років проводилися чотири реформи управлфння плановою економікою (1953, 1958, 1965 і 1980 рр.), але жодна з них не була реалізована повністю. Плани на різноманітні періоди складалися для окремих підприємств (з урахуванням їх більшої або меншої самостійності) галузевими відомствами, промисловими міністерствами або державною плановою комісією. Остання займалася довгостроковим (звичайно на 5 років) і оперативним (на 1 рік) плануванням відповідно до генеральної лінії розвитку, обумовленої політичним керівництвом країни, а також з урахуванням даних про виконання попередніх планів випуску продукції. Довгостроковий план звичайно «спускався» в органи, що займалися оперативним плануванням відповідно до нових директив і цільових настанов.

Перша реформа 1953 р. ставила ціллю «екстенсивний розвиток», при якому основні зусилля направлялися на збільшення темпів приросту обсягу валової продукції, а не на підвищення її якості, рівня технічної оснащеності виробництва, розвитку торгівлі і сфери обслуговування. Основні витрати підприємств по капіталовкладеннях і на технічний розвиток виробництва покривалися за рахунок централізованих фондів, у які направлялося від 80 до 90% прибутків підприємств.

Реформа 1958 р. продовжила реформу системи управління 1953 р. Для підвищення продуктивності праці і подолання тенденції до економічного спаду головні економісти, зокрема Отто Шик, виступили в 1965 р. за децентралізацію планування і за більше урахування таких чинників, як попит, пропозиція і фінансові стимули. У ході реформи робилися спроби сполучення централізованого планування і ринкових відносин, регульованих за допомогою економічних механізмів. Проте умови 1960-х років не сприяли внесенню яких-небудь змін у державну монополію на право власності в промисловості, і замість цього було прийняте рішення про перехід на самоврядування підприємств. Виборні ради робітників одержали право контролювати діяльність підприємств. Вторгнення 1968 р. поклало кінець ліберальним тенденціям в економіці і політиці і змусило країну повернутися до старої практики централізованого планування й економічної взаємодії з країнами радянського блока.

Наступна спроба здійснити реформи відноситься до 1980 р., але вона являла собою лише модифікацію системи централізованого планування зі збереженням пріоритетів екстенсивного росту. Повна невідповідність цієї реформи вимогам життя виявилася після 1980 р., коли почали погіршуватися економічні позиції Чехословаччини у світі через низьку якість товарів, зниження продуктивності праці і падіння темпів економічного зростання.

Результати централізованого керування економікою і недостатньо послідовного проведення реформ призвели до порушення рівноваги по всіх основних показниках, надзвичайно великим капіталовкладенням, виникнення величезного внутрішнього боргу. Все це збільшувалося зношеністю виробничого устаткування і будинків, недостатнім розвитком інфраструктури і погіршенням стану навколишнього середовища.

Економічна реформа 1990. Нові перспективи перед чехословацькою економікою відкрилися в листопаді 1989 р., після «оксамитної революції». Ініціаторами нової економічної реформи стали Вальтер Комарек і його колеги з Інституту прогнозування Чехословацької академії наук. Необхідність її проведення і теоретичне обгрунтування були викладені в «Генеральному прогнозі соціального й економічного розвитку Чехословаччини на період до 2010», розробленому в 1987 р., а в листопаді 1989 В.Комарек обнародував радикальний варіант реформи.

Основні її положення лягли в основу економічної програми уряду національної згоди, що прийшов до влади в грудні 1989 р. (Комарек став у ньому заступником прем'єр-міністра): перехід до ринкової економіки, плюралізм форм власності і демонополізація виробництва. Одночасно виникла необхідність у прийнятті жорстких заходів в області податкової і кредитної політики, щоб відновити економічну рівновагу після уведення вільних цін, відкрити економіку країни для міжнародної торгівлі, досягнувши повної конвертованості чехословацької крони.

Уряд приступив до реалізації нової економічної реформи в квітні 1990 р. При цьому висловлювалися різноманітні думки щодо темпів її проведення, послідовності окремих етапів і шляхів оцінки її реалізації. В.Комарек прогнозував незначні темпи зростання інфляції і безробіття й оптимістично оцінював деякі переваги Чехословаччини (дещо невеличкий зовнішній борг і порівняно висока кваліфікація робочої сили). Інші реформатори, насамперед міністр фінансів Вацлав Клаус (у минулому також науковий співробітника Інституту прогнозування), доказували необхідність більш швидкого проведення реформ і переходу до ринкової економіки. Перемогу одержали прихильники Клауса.

Національний доход. У статистиці ЧССР використовувався показник «чистий матеріальний продукт» (ЧМП), що на відміну від «внутрішнього валового продукту» (ВВП) враховував лише область «матеріального» виробництва і послуг і не брав до уваги такі галузі, як суспільний транспорт, сферу управління, освіту, охорону здоров'я і т.п. Тому розмір ЧМП дещо менший від ВВП. У 1988 р. ЧМП у Чехословаччині офіційно оцінювався в 606 млрд. крон (приблизно 94 млрд. дол., або 6 тис. дол. на душу населення). Для порівняння сусідня Австрія мала ВВП 127 млрд. дол., або 16 700 дол. на душу населення.

У 1960-1975 рр. темпи росту ЧМП у Чехословаччині складали в середньому 5% у рік; у 1975-1980 рр. – 3,7%, а в 1980-е роки знизилися до менше 2% у рік. Найбільше високі темпи зростання відзначалися в промисловості, особливо в галузях важкої індустрії, куди направлялися капіталовкладення і робоча сила. У результаті значно знизилися темпи зростання сільськогосподарського виробництва. У 1948 р. на його частку припадало 22% ЧМП (на промисловість, включаючи ремесла, 59%), а наприкінці 1980-х років – тільки 7% ЧМП було отримано за рахунок сільського господарства. Найбільшими темпами зростали виробництво промислового устаткування, устаткування для засобів транспорту і зв'язку, загальне машинобудування. Капіталовкладення сприяли не тільки зростанню виробництва, але забезпечили підвищення продуктивності праці, або виробництва готової продукції в розрахунку на одного робітника.

Трудові ресурси

Стратегія уряду після 1948 р. забезпечила зростання у наступні 25 років загальної зайнятості на 25%, при цьому значне збільшення кількості зайнятих відбулося в металургії, машинобудуванні, хімічної, енергетичної і гумової промисловості. У текстильній, поліграфічній, взуттєвій, шкіряній, швейній і харчовій промисловості спостерігався спад або мінімальний приріст кількості зайнятих.

У 1988 р. нараховувалося 7,5 млн. зайнятих; із 1965 по 1988 рр. кількість зайнятих в охороні здоров'я, освіті й інших соціальних службах збільшилося на 75%, у промисловості – на 19%, у будівництві – на 45%, на транспорті й у зв'язку – на 24%. У сільському господарстві зайнятість знизилася на 31%.

У цілому зростання зайнятості після 1958 р. у значній мірі було обумовлене поступовим збільшенням питомої ваги жінок у трудових ресурсах, досягнувши 46% у 1988 р. До кінця 1960-х років джерела додаткової чоловічої робочої сили були майже вичерпані. Відповідно, загальна зайнятість зросла протягом 1970-1980-х років усього лише на 4%.

Середній рівень зарплати в Чехословаччині піднімався повільніше, ніж в інших європейських країнах; номінально зарплата збільшилася з 1980 по 1988 рр. тільки на 17%. У той же час майнові розходження усередині країни поступово згладжувалися. Деякі чехословацькі економісти стверджували, що вирівнювання рівня зарплати призвело до зниження ефективності і віддачі технічних нововведень на виробництві, зниженню продуктивності праці, дисципліни і відповідальності працівників.

Обробна промисловість. Обробна промисловість була головним видом економічної діяльності в Чехословаччині і давала до 61% ЧМП (1988). Після 1948 р. старі галузі важкої промисловості стали переважними, у той час як нові, такі як електроніка, виробництво новітніх хімічних виробів і інших товарів на основі використання високих технологій, розвивалися слабко. У 1989 р. середній вік устаткування складав 25 років.

Чехословаччина мала кілька основних промислових районів. У центральній і північній Чехії, включаючи Прагу, були розвинені машинобудування, хімічна промисловість, сталеплавильне виробництво, харчова промисловість, пивоварство і текстильна промисловість. Західна Чехія, включаючи Пльзень, виділялася керамічним виробництвом, пивоварством, машинобудуванням, чорною металургією і хімічною промисловістю. У Пльзені знаходяться «Шкода», найбільше підприємство по виробництву зброї і машинобудівні заводи. У Моравії і Сілезії, включаючи Остраву і Брно, подана текстильна промисловість, машинобудування, моторобудування, чорна металургія, хімічна промисловість. Широко відомі взуттєві фабрики «Батя» у місті Злін у Моравії.