Пухлини, Детальна інформація

МР-21/3

У дитячому віці, на відміну від дорослих, значно більшу питому вагу мають доброякісні новоутворення.

У дітей візуальні пухлини зустрічаються порівняно рідко. Типові пухлини дитячого віку глибокорозміщені (пухлини головного мозку, заочере-винного простору тощо).

Для пухлин у дітей характерні вікові піки: в перші 4 роки зустрічається 50 % пухлин — ретинобластома, гепатобластома, тератома, нефробласто-ма, пухлини сечового міхура, яєчок, піхви; після 10 років — пухлини кісток, яєчників, лімфома.

У дітей переважають гемобластози (лейкоз, лімфома).

Структура пухлин у дітей і дорослих різна. Для дитячого організму характерні мезенхімальні пухлини — саркома. Із цього випливають і інші особливості: а) для карцином вживається термін "ранній рак", поняття ж "рання саркома" не існує і, певно, не може бути; б) діагностика ракових пухлин (бронхів, травного тракту, сечостатевої системи тощо) завдяки розвитку ендоскопічної техніки, внаслідок чого вони стали візуальними, може бути найбільш ранньою і масовою. Виявити ж саркому в ранній фазі розвитку практично неможливо — це виняток; в) оперативні втручання з приводу карциноми і саркоми різні: для видалення ракових пухлин виправдані широкі лімфаденектомії з метастатичними вузлами, при саркомі вони недоцільні.

Клінічний перебіг пухлин у дитячому організмі більш агресивний, раніше настає генералізація. Початок захворювання, особливо при гемобласто-зах, може бути, як при гострій інфекції, котру помилково і лікують.

Діагностика пухлин у дітей порівняно з дорослими важча: а) у малої дитини неможливо повністю з'ясувати скарги, початок захворювання; б) для обстеження малих дітей, тобто більшості хворих (щоб дитина не рухалась під час виконання діагностичних методик), необхідне загальне знеболювання.

Лікування онкологічних хворих дитячого віку складніше, ніж дорослих. Це зумовлено: а) підвищеною небезпекою втрати крові, особливо в маленьких дітей; б) труднощами корекції гомеостазу в дитячому віці; в) порушеннями топографоанатомічних взаємозв'язків з органами і магістральними судинами в разі великих пухлин; г) комбінаціями пухлин із вадами розвитку, які необхідно коригувати.

У дітей, порівняно з дорослими (відносно маси тіла), операції більші і травматичніші — видаляються пухлини більшого обсягу (печінки, нирок, заочеревинні тощо).

Чутливість первинної пухлини і метастазів до хіміопроменевої терапії в дітей вища, ніж у дорослих. Тому навіть у разі досить запущеного процесу в дитини таке лікування не протипоказане і його обов'язково необхідно провести.

Наслідки променевої терапії в дітей і дорослих різні: а) у дітей частіше і за менших доз виникають диспептичні явища, пригнічення гемопоезу тощо; б) опромінення зон росту кісток призводить до укорочення і атрофії кінцівки, деформації хребта; в) на місці опромінення у віддалені терміни інколи виникають вторинні органні та неорганні пухлини.

У дитячій онкології спостерігаються випадки спонтанної регресії пухлини (наприклад, нейробластоми) або вона трансформується в доброякісний аналог ( нейробластома — гангліоневрома ).

Терміни, що свідчать про вилікування хворого, в дитячій та загальній онкології різні: виживання дітей (без рецидиву і метастазів) протягом двох років ідентичне п'ятирічному спостереженню за дорослими.

Класифікація злоякісних пухлин

Для диспансеризації хворих із передраковими захворюваннями і злоякісними пухлинами (своєчасне проведення діагностичних заходів та адекватне лікування) виділяють такі їх клінічні групи:

la — особи із захворюванням, підозрілим на злоякісне. Таких хворих потрібно детально обстежити, після чого або зняти з обліку, або перевести в іншу групу;

16 — особи з передпухлинним захворюванням;

II — хворі із злоякісними пухлинами, що підлягають спеціальному хіміотерапевтичному і (або) променевому чи гормональному лікуванню;

ІІа — хворі із злоякісними пухлинами, які підлягають радикальному лікуванню;

III — хворі із злоякісними пухлинами відразу після радикального (хірургічного, комбінованого, комплексного) лікування. Таких осіб вважають практично здоровими. Поява рецидиву і (або) метастазів дає підставу перевести такого хворого в групу II для проведення спеціального, а інколи навіть і радикального лікування, чи в групу IV, якщо така терапія через поширення процесу вже неможлива;

IV — хворі із злоякісними пухлинами, яким показане паліативне або симптоматичне лікування.

Стадії пухлин

А. Стадія захворювання — це анатомічне поширення процесу, яке ми об'єктивно оцінюємо під час клінічного, рентгенорадіологічного, ендоскопічного і лабораторного методів дослідження. Об'єктивні дані стадії ніколи не змінюються. Вона визначається на основі таких ознак: а) розміри пухлини; б) проростання в суміжні органи; в) відсутність або наявність метастазів (регіонарних і віддалених).

Виділяють 4 стадії пухлин:

І стадія — пухлина, як правило, не більша ніж 3 см. Метастазів немає. Є морфологічне поняття "нульова" стадія, тобто передінвазивна внутріш-ньоепітеліальна карцинома — Са in situ.

II стадія — пухлина не більша ніж 5 см, проростає глибокі шари стінки органа. Можуть бути поодинокі рухомі регіонарні метастази.

III стадія — а) пухлина більша ніж 5 см; поширюється за межі органа, з якого росте, але не проростає суміжні органи; можуть бути регіонарні поодинокі метастази; 6) наявність множинних (що можуть бути видалені) регі-онарних метастазів незалежно від розмірів пухлини, навіть мінімальних.

IV стадія — проростання пухлини в сусідні органи або наявність віддалених лімфогенних та гематогенних метастазів незалежно від розмірів первинної пухлини і навіть якщо її не знайдено (окультні форми).

Слід відзначити, що уява про рухомість, проростання пухлини і наявність метастазів у лімфовузлах досить суб'єктивна. Тому для багатьох локалізацій пухлини визначення стадії можливе лише під час хірургічного втручання, а нерідко тільки після гістологічного дослідження пухлини і лімфовузлів.