Росія - партнер у військово технічному співробітництві чи конкурент на світовому ринку озброєння, Детальна інформація

f1Курсова робота на тему

„РОСІЯ - ПАРТНЕР У ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНОМУ

СПІВРОБІТНИЦТВІ, ЧИ КОНКУРЕНТ НА

СВІТОВОМУ РИНКУ ОЗБРОЄННЯ?”



1. Місце Росії на світовому ринку озброєння

Зрушення, що відбулися у сфері міждержавних відносин після розпаду СРСР та припинення "холодної війни", поставили Росію перед необхідністю переосмислення та перебудови її військово-політичної та військово-економічної стратегії. Це стосується не тільки організаційних форм військово-технічного співробітництва із зарубіжними країнами в цілому, а й такого важливого елементу, як міжнародна торгівля озброєнням та військовою технікою. Які ж тенденції і фактори вплинули на пошук нових організаційних форм? Окреслимо найголовніші [8].

1. Починаючи з другої половини 80-х років спостерігається стійке зниження обсягів світових поставок озброєння. У 1989 р. його було реалізовано на 38,2 млрд дол. США, що у 1,2 раза менше, ніж у 1987 р. В 1989-1992 рр. вартісний показник ще удвоє зменшився, склавши 18,4 млрд дол. США, тобто за період з 1987-го по 1992 р. він знизився більш ніж у 2,5 раза.

Скорочення військових поставок пояснюється багатьма причинами. По-перше, погіршенням економічного становища багатьох основних імпортерів зброї з числа країн, що розвиваються. Спостерігається явний дефіцит твердої валюти для закупівлі іноземної зброї та військової техніки, вартість яких безперервно зростає. По-друге, падінням зовнішньоторговельних оборотів ряду нафтовидобувних держав, у тому числі внаслідок іраксько-іранської та іраксько-кувейтської війн, що призвело до зменшення кредитів, які ці держави надавали дружнім країнам для придбання зброї. По-третє, розгортанням власного військового виробництва у великій групі держав "третього світу" - Індії, Єгипті, Ізраїлі, Південній Кореї, Бразилії, Аргентині, Тайвані та ін. По-четверте, припиненням або пом’якшенням багатьох конфліктів та конфліктних ситуацій в Африці, Азії та Латинській Америці. По-п’яте, здійсненням у ряді розвинутих країн і тих, що розвиваються, проектів щодо модернізації та реконструкції старих, раніше куплених наземних, повітряних і морських систем зброї (зокрема, в Австралії, Бельгії, Данії, ФРН, Туреччині, Саудівській Аравії, Таїланді, Венесуелі, на Тайвані). По-шосте, скороченням експортерами зброї (СРСР / Росія, США, європейські країни НАТО, Китай) програм безоплатної поставки озброєнь іноземним державам, труднощами фінансування та кредитування військового імпорту держав "третього світу" [37].

2. Відбулася раптова зміна лідера у зв’язку з погіршенням позицій Росії на світовому ринку зброї. Частка експорту колишнього СРСР, який незмінно випереджав США за обсягом поставок у 70-80-і роки, а потім власне Росії впала приблизно з 40 до 17% у 1991 р. та до 11% у 1992 р. (2 млрд дол. США за цінами 1990 р.). (До відома: у 1991 р. Росія експортувала (у штуках) танків - 553, бойових бронемашин - 658, великокаліберних артсистем - 381, бойових літаків - 40, бойових гелікоптерів - 1, надводних кораблів - 3, ракет - 1783, комплексів ППО -1). За всім цим - чимало об’єктивних обставин: розпад Організації Варшавського договору та пов’язане з ним припинення і скорочення програм поставок озброєнь, передачі військової технології державам, що входили до цієї організації, а також послаблення двосторонніх військово-технічних зв’язків з групою країн, що розвиваються, - вони були великими імпортерами російської зброї. Причиною спаду військового експорту стало певною мірою і рішення перейти з 1 січня 1991р. у зовнішньоторгових операціях на розрахунки твердою валютою не тільки з країнами колишнього Варшавського договору, а й з державами, що розвиваються, - торгівля зброєю з ними відбувалася, як правило, на основі місцевих валют. І ще така суттєва деталь: відбувся загальний перехід на поставки військового устаткування за готівку [44].

Нам думається, що перехід на поставки за готівку у твердій валюті навряд чи до кінця виважений. По-перше, це суперечить практиці світової торгівлі з її широким використанням системи кредитів і позичок, а також страхування комерційних ризиків (США, наприклад, продавали у 80-і роки іноземним державам з наданням кредитів від 40 до 60% вартості поставлених військової продукції та послуг.) По-друге, не враховується ні реальне валютно-фінансове становище покупців російського озброєння (в основному це країни, що розвиваються і не мають надлишків високоліквідної валюти), ні сучасна міжнародна схема торгових розрахунків, де чималу роль відіграють різноманітного роду компенсаційні операції, спільне виробництво та кооперація. По-третє, переведення розрахунків за угодами на тверду валюту та на сплату готівкою за принципом "плати і забирай" позбавили російський експорт озброєнь однієї з головних його переваг - пільговості оплати та низьких цін [37].

Дана ситуація свідчить не тільки про переміщення Росії за обсягом військового експорту у групу європейських експортерів та помітне послаблення її позицій на світовому ринку зброї, а й про більш важливе - появу на ньому монопольного продавця, наздогнати якого, якщо хтось виявить таке бажання, буде край важко, а може й неможливо, принаймні, у найближче десятиріччя. Це - реальність, з якою Росії доведеться рахуватися на всіх багатосторонніх та двосторонніх переговорах щодо торгівлі зброєю та роззброєнням, а також мати додаткові проблеми у власній практиці експорту військових товарів та послуг.

3. Відбулися помітні зміни у загальносвітовій структурі імпорту озброєння. Змінилося передусім співвідношення обсягів його закупівель між країнами, що розвиваються, та промислово розвинутими на користь останніх. У першій половині 80-х років країни "третього світу" імпортували 75% зброї та військової техніки (за вартістю), а західні держави - 25%, тобто співвідношення становило 3:1. На початку 90-х років частка країн, що розвиваються, у загальносвітовому імпорті військової продукції знизилася до 56%, а розвинутих - піднялася до 44%, що відповідає співвідношенню 1,3:1. Таке зрушення, розуміється, не може не впливати на поставки озброєння. Для Сполучених Штатів та інших країн НАТО цей вплив не такий вже і великий, а головне - він не потребує від них якихось кардинальних змін у торгівлі військовим устаткуванням. Росії ж це стосується значно більшою мірою. Справа в тому, що частка держав, які розвиваються, в її експорті військових товарів завжди була великою - близько 70-80%, а до тих 20-30%, що залишилися на другу групу країн, були причетні переважно держави Варшавського договору. Більше того, в останні роки у російському військовому експорті спостерігається зворотна тенденція, а саме - падіння питомої ваги промислово розвинутих держав (знову ж таки країн-учасників колишнього Варшавського договору) та водночас збільшення частки партнерів з "третього світу". За даними російської преси, питома вага перших зменшилася у 1992 р. до 12%, а других відповідно збільшилася до 88%. У цьому відношенні Росія поступається лише КНР, військовий експорт якої орієнтований виключно на країни, що розвиваються.

4. Відбулися зрушення й у розподілі світового та російського експорту озброєнь по регіонах світу, що розвиваються. Основним ринком збуту, як і раніше, залишається Близький та Середній Схід. Проте, якщо у 1983 р. країни цього регіону поглинали 37,3% світового експорту зброї, то у 1991 р. їх частка, незважаючи на напружений стан у Перській затоці, іраксько-кувейтську війну та масові поставки США військової техніки Саудівській Аравії, знизилася до 21,3%. Питома вага Південно-Східного та Південно-Азійського регіонів у загальносвітових поставках озброєнь навпаки, значно збільшилася. Причина - бурхливе економічне зростання ряду великих країн (Філіппіни, Малайзія, Таїланд), а також цілеспрямована політика Індії та Пакистану щодо нарощування військових потенціалів.

Та навіть за цих складних та несприятливих для Росії зовнішніх факторів її виконавчі та законодавчі органи вважають, що час виведення економіки країни з кризового стану тісно пов’язаний з оперативним вирішенням найголовнішої проблеми зовнішньоекономічної діяльності – нарощенням експорту складної машинобудівної продукції та її компонента - оборонної продукції.

В цьому контексті варто наголосити на такому факті: не припиняючи поставки озброєння своїм традиційним покупцям (серед них виділяються Китай, Індія, Ангола, країни СНД), Росія змогла вийти на нові ринки озброєння (Об’єднані Арабські Емірати, Туреччина, Малайзія та Кувейт).

Негативним чинником, який впливає на конкурентоздатність російської зброї, є дедалі зростаюча собівартість готової продукції оборонно-промислового комплексу. Збільшення витрат на закупівлю сировини, енергоносіїв, технологічних компонентів, а також на робочу силу сприяє зростанню цін на російську військову продукцію до світового рівня. Саме через це виробництво окремих видів військової техніки, які традиційно складали основу російського експорту, стає все більш невигідним.

В умовах загострення конкуренції на світовому ринку озброєння підприємства російського оборонно-промислового комплексу натрапляють на додаткові труднощі, поява яких обумовлена передусім специфікою перехідного періоду, а також зменшенням зовнішньополітичного впливу Росії. Послаблення позицій Росії на міжнародній арені призвело до того, що значна частина країн, особливо Східної Європи, почала активну переорієнтацію своєї зовнішньої політики на країни Північноатлантичного альянсу. Це проявляється перш за все у наполегливому бажанні колишніх союзників СРСР по Варшавському договору здійснювати переоснащення своїх армій сучасними видами західного озброєння. Подібна тенденція пов`язана ще й з тим, що разом з новими видами озброєнь ці країни намагаються придбати й гарантії безпеки з боку держав Заходу. Такі обставини дають підстави припустити, що позиції західних конкурентів Росії на ринку озброєння будуть більш привабливими.

Разом із звуженням східноєвропейського ринку озброєння для Росії повністю закритим залишається ринок Західної Європи. Так, незважаючи на високу дороговизну та запізнення із запуском у серію євровинищувача, ФРН навіть гіпотетично не припускає можливості закупівлі у Росії літаків МіГ-29. Крім того, ряд традиційних покупців російської зброї, які спроможні за неї заплатити, протягом певного часу не зможуть здійснити імпорт його з Росії через введення проти них міжнародних санкцій (Ірак, Лівія), або в силу економічних проблем (Алжир). Значні труднощі, на які натрапляє російський військово-промисловий комплекс при виробництві експортних видів озброєння, великою мірою пов’язані з тією обставиною, що значна частина виробничих циклів залишилася на територіях країн СНД.

На перспективах російського оборонного експорту негативним чином позначилося скорочення витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. Так, на думку віце-президента Академії військових наук Едуарда Шевельова, скоро Росії нічим буде торгувати, оскільки війна майбутнього - це війна суперсучасних технологій. За його оцінкою, після вичерпання упродовж 10-15 років потенціалу модернізації вже існуючих зразків Росія, можливо, вже не в змозі буде перейти до створення нових поколінь сучасних озброєнь. Справа в тому, що концептуальні технічні рішення, які реалізовані в більшості зразків озброєння (вони активно сьогодні продаються на ринку), датуються другою половиною 70-х років. Так, перші польоти прототипів Су-27 та МіГ-29 були здійснені в 1977-1978 рр. Тоді ж створювались і відпрацьовувались зенітно-ракетний комплекс С-300 і танк Т-80 [38].

Таким чином, проблема фінансування оборонних розробок може стати серйозною перешкодою для розширення експорту озброєння в перші роки другого тисячоліття.

Однак безумовною перевагою більшості експортних зразків російської зброї можна вважати збереження рівня її порівняно невисокої ціни. Вартість російських зразків техніки та озброєння, як правило, на десятки відсотків, а нерідко й удвоє-втроє нижча вартості західних аналогів. Щоправда, вказана перевага в багатьох випадках зводиться нанівець зростаючою конкуренцією з боку нових експортерів зброї - країн Східної Європи, Китаю, Єгипту, Ізраїлю та Бразилії, які пропонують на ринку дешеву техніку власного виробництва, а також виготовлене за ліцензією озброєння.

На світовому ринку озброєння певною перевагою Росії (як, до речі, і України) є значна кількість озброєння російського виробництва, що накопичилася в світі. (За оцінкою експертів, на ці види військово-економічної діяльності припадає до третини всіх укладених контрактів на світовому ринку).

Особливий інтерес країн-імпортерів викликає модернізація техніки. Співробітництво у цій галузі дає змогу значно підвищити бойовий ресурс озброєння з витратами в 4-5 разів меншими, ніж на закупівлю нового. Однак тут слід враховувати, що цей вид експортної діяльності вже інтенсивно освоюється східноєвропейськими виробниками радянського озброєння за активної участі зацікавлених західних фірм.

Та незважаючи на певні труднощі, експорт російської зброї продовжує зростати. В торгівлі озброєнням та військовою технікою РФ у 1996 р. зайняла друге місце у світі і на сьогодні вже поступово досягає рівня експорту Сполучених Штатів Америки. За деякими прогнозами, до кінця століття Росія та США продаватимуть озброєнь і техніки приблизно на однакові суми - 6-7 млрд дол. Розраховувати на це дають підставу певні тенденції, що існують на міжнародному ринку озброєнь.

Перша з них - частка США у світовій торгівлі зброєю в останні роки поступово скорочується. Пояснюється це передусім прагненням покупців вибирати недорогі види зброї, а також конкуренцією як з боку традиційних покупців, так і нових із Східної Європи та пострадянського простору.

Друга тенденція - це стійке зростання російської частки. За останні три роки РФ збільшила експорт озброєнь з 1,7 до 3,5 млрд дол. США, що становить сьогодні 17% обсягу світового ринку зброї.

На думку колишнього керівника “Росвооружения” О.Котьолкіна, на сьогодні мають місце ще деякі обставини, які дають Росії підстави розраховувати на збереження тенденції постійного зростання російських доходів. Москва не вимагає додаткових умов для продажу своєї зброї, ціни на російські зразки залишаються конкурентоздатними, з’являються можливості пропонувати партнерам офсетні програми, спільне виробництво та інші нетрадиційні форми співробітництва.

До цього можна додати, що Росія не збирається залишатися в межах своїх традиційних ринків. Спостерігається активна діяльність російських експортерів зброї в Південній Америці. Свідченням цього є участь РФ в авіасалоні у Сантьяго - FIDAE-98. На стендах російської експозиції у вигляді натурних зразків, макетів, моделей та планшетів були представлені авіаційні комплекси МіГ-29, МіГ-31, МіГ-АТ, Су-25, Су-27СК, Су-35, С-80, Бе-103, Іл-103, гелікоптери Ка-62, Мі-8Т, Мі-171, переносні зенітно-ракетні комплекси "Ігла", протитанкові ракетні комплекси "Метіс-М", "Хризантема", "Малютка", стрілецька зброя, конверсійна продукція підприємств оборонно-промислового комплексу. Журнал "Военный парад", що розповсюджувався на цій виставці, значну частину своєї площі відвів тематиці даної виставки. За заявою першого заступника генерального директора "Росвооружения" Ю.Хазяінова, РФ надає великого значення своїй участі в FIDAE-98 та розраховує мати нових партнерів у країнах Латинської Америки [19].

Таким намірам певною мірою перешкоджає офіційний Вашингтон. Так, нещодавно було заявлено, що військово-повітряні сили США не чергуватимуть у повітряному просторі Об’єднаних Арабських Еміратів та Південної Кореї, якщо ці країни закуплять в РФ комплекси протиповітряної оборони С-300 В. Кажучи про неможливість польотів, США загрожують, на випадок виникнення кризи в цих регіонах, відмовити Об’єднаним Арабським Еміратам та Південній Кореї в підтримці з повітря.