Розквіт староукраїнської літературної мови (XVII — перша чверть XVIII ст.), Детальна інформація

Та била там и ботвіна,

И вшелякая звЂрина (У ін., 47).

Обігруються також сюжети українських приказок (Ось кота в міху купив-єм! — 37), практикуються лайка й прокльони (О, бісу твоєй матери! — 38; біс в його маму — 40; та біс тя тут приніс! — 43). Разом з тим не можна категорично твердити, що мова інтермедій до драми Я. Гаватовича повністю віддалена від староукраїнської літературної мови, адже тут виступають ті ж морфологічні форми, що і в панегіриках та драмах: минулий час чоловічого роду однини має як суфікс -в/-ў (імиў, збавіў, зоставіў, купив-єм, всадив), так і традиційний -л (пубрал, виграл, пойшол, шукал); перша особа множини теперішнього/майбутнього часу може утворюватись як за допомогою закінчення -мо, так і його скороченого варіанта -м (поваремо, ідемо, маємо; наварим); іменники чоловічого роду у називному відмінку множини здебільшого приймають закінчення -ове (побратимове, братьонкове, панове) і под. І все ж на відміну від основного тексту мова інтермедій значно розкованіша, складається з діалогів і полілогів типу:

Mаксім . Ей, Денісу,

Іди ш же ти собі к бісу!

Коли не будет пирога,

Будеж плакати на Бога!

Деніc . Вшакось ся ти наіл в небі?

Рицко. Як я, баламуте, тебе

Почну паліціў взбірати —

Не будеж ти жартовати! (48).

Майже чистою українською народною мовою розмовляють персонажі інтермедій із Дернівського збірника (кінець XVII — поч. XVIII ст.), напр.:

А чем же-с мя змалу до школи не давав,

Але-с ми вЂвъцЂ и телята пасти казав?

А тепер я до науки охоти не маю

И той азъбуки прочетати не знаю (54).

На відміну від попередніх інтермедій, персонажі яких українські селяни, у Дернівському збірнику діють українці (русини, козаки), німець, поляк, єврей, циган. І кожен з них розмовляє своєю мовою, крім євреїв — у них мова — зіпсована українська, німця, який з німецької мови одразу ж збивається на польську; як не дивно, польською мовою розмовляє і циган. Отже, інтермедії XVII — поч. XVIII ст. відбивають ту мовну ситуацію, яка склалася на той час в Україні.

Важливим центром громадсько-політичного життя в Україні в другій половині XVII ст. була Києво-Могилянська колегія, якій належало провідне місце в боротьбі проти католицької експансії та унії. Цей науково-освітній заклад був видатним осередком в усьому східно- та південнослов’янському світі, а також у деяких інших країнах Європи, зокрема в Молдавії тощо. В стінах колегії працювали такі видатні діячі української науки й культури, як Л. Баранович, І. Гізель, А. Радивиловський, С. Полоцький. З цими іменами пов’язана така галузь тодішньої літератури, як полемічно-публіцистична проповідь 1.

І. Галятовський у 1659 р. опублікував збірку своїх проповідей під назвою HYPERLINK "http://litopys.narod.ru/biletso/bilo18.htm" «Ключъ розумЂнїя» , в якій, зокрема, виклав основи складання казань. І. Галятовський належав ще до тієї генерації українських релігійно-культурних діячів, які обстоювали спілкування людини з Богом зрозумілою мовою: «СтарайсА, жебы всЂ люде зрозумЂли тоє, що ты мовишъ на казаню... (Галят., 517 зв.). На думку І. Галятовського, проповідь повинна грунтуватися не лише на історіях, узятих із Старого й Нового заповітів, але й містити відомості «\x03C9 звЂро[х], птахахъ, гадахъ, рыбахъ, деревахъ, зЂпах[ъ], камЂнАхъ и розмаитыхъ водахъ, которыи в[ъ] морю, в[ъ] рЂкахъ, в[ъ] студнАхъ и на инших мЂстцахъ знайдуютсА» (519 зв.). Як твердять дослідники, твори І. Галятовського становлять собою другий, пізній період православно-католицької полеміки 2.

 1 Чепіга І.П. «Ключ розуміння» Іоаникія Галятовського — видатна пам’ятка української мови XVIII ст. // Передмова до видання: Галятовський Іоаникій. Ключ розуміння. — К., 1985. — С. 7.

 2 Там же. — С. 23.

Серед усіх розгляданих досі творів, написаних староукраїнською літературною мовою, мова творів І. Галятовского найближча до народної. Крім таких фонетичних рис, які простежуються в попередніх творах (и та і замість Ђ; у, ю замість о; Ђ замість етимологічного е в новозакритому складі; зрідка поплутання ы та и і под.), трапляється поплутання е з и (минЂ, Динисович, шерок\x03C9), фіксується втрата голосного /і/ на початку слова (мати<имати, шмараґдъ<измарагдъ, єрих\x03C9нськїй<ієрихонскїи); тверде /р/ свідчить про північно-український вплив на мову І. Галятовського (тры, рысуют(ъ), крыкъ, в монастиру, ратуно(к), по мору, Юрый та ін.); префікс і прийменник от- перед дзвінкими приголосними набуває форми \x03C9(д) (\x03C9(д) востока, длА \x03C9(д)ваги, \x03C9(д) невидимых(ъ), \x03C9(д)далъ, \x03C9двернули). У формі чоловічого роду минулого часу /л/ або переходить у /у/ (після голосних), або відпадає (після приголосних): не мли\x0303въсА, зрозумЂвъ, умеръ і под. Звичайно, це ще не норма, але вже й не помилкові написання. Дуже активно, порівняно зі своїми попередниками, користується І. Галятовський формами на -но, -то: Адама з[ъ] раю выгнано (314 зв.), бычамы и жылами бито ст\x0303ог\x03C9 Ге\x03C9ргїа (350); пытано, що за правда (353 зв.); утАто єму голову (230); По двохъ днАхъ тую голову до тЂла приложено и з[ъ] честїю погреблено (290).

У своїх порадах священикам, як скласти казання, І. Галятовський зазначає: «Єсли будешъ слово бж\x0303оє проповЂдати, а нЂкто єг\x03C9 не зрозумЂетъ, себе самого будеш[ъ] проповЂдати и высловляти» (218). І хоч сюжети цього письменника досить специфічні, українізмів у нього, зокрема й побутових слів, немало: фляшка, пожыток, гроши, сажавка, з[ъ]боже і под. Описуючи «чудеса», які творилися в честь святих, І. Галятовський намагається прив’язати їх до місця й часу, напр.: В земль ИнфлАнтской в(ъ) мЂстЂ ДерптЂ, на успенїе прес\x0303тои бц\x0303а єдна невЂста геретичка казала служебци своєи лазню длА себе готовати (288). Автор «Ключа» для створення ефекту достовірності користується багатьма іменами. Тут і біблійні Єvагрій, Мон\x03C9нїА, \x03B8ома, Лазар, Авраамъ, Соломонъ, тут і пророки Їєзекіиль, Данїиль, єретики АполЂнар, Ді\x03C9скоръ, Севир, Арїй, поети ВЂргЂлїушъ, ОвЂдЂушъ, царі Александръ Македонский, Леонъ, Ачикирей (цар татарский), Костантин, папи римські Бонафатїй, АндрїАнъ, Ле\x03C9, патріарх константинопольський фловїАнъ, апостоли Петро і Павло, святий Нїколай та ін. Даючи поради, як складати казання, І. Галятовський удається до етимології імен: Албо єсли умерлого звано Доро\x03B8ей, будешъ мовити, же Доро\x03B8ей выкладаетъ сА даръ бж\x0303ій, и \x03C9бернеш[ъ] сА до людей, мовАчи: православныи хр[с]тїАне и нашег\x03C9 Доро\x03B8ея, которог\x03C9 видимо на марахъ, мусимо даром[ъ] бжїимъ назвати (223).

І. Галятовський дістав добру освіту. Тому в його текстах зустрічається багато посилань і не тільки на Святе письмо. Він добре знав класичну літературу, про що свідчить хоча б такий приклад: Прировнаю я монастыръ до конА ТроАнского, которого Греки учинили з[ъ] дерева на кшталть г\x03C9ры великои и великоє войско в[ъ] немъ замкнули и написали з[ъ]верху: «Офера богинЂ Мїнер※. А сами, \x03C9д[ъ] мЂста \x03C9дступивши, скрылисА (97).

Не гребує цей автор і поширеними в Україні апокрифами. Наприклад, у проповіді на Різдво Христове Галятовський говорить, що Христос, «яко Бог перестрашив бовванів у Єгипті, що на землю попадали й покришилися». З апокрифу автор запозичив у тій самій проповіді подробицю, що Бог, виганяючи Адама з раю, дав йому шкіряну одежу 1.

 1 Див.: Возняк М.С. Названа праця. — С. 576.

Час від часу І. Галятовський, остерігаючись неправильного розуміння, використовує своєрідні внутрітекстові глоси, як наприклад: длА тог\x03C9 мовилъ до неи аг\x0303лъ Гаврїилъ: «РадуйсА \x03C9брадованнаА» (Витай, ласки повнаА) (123); Для того ап(с)лъ Павелъ житїє людскоє бЂгомъ называетъ, мовАчи: «Теченїє скончахъ», бЂгъ скончилемъ (134).

У переважній більшості твори І. Галятовського — повчання на різні теми. Уже йшлося про те, що він дає поради священнослужителям, як приготувати казання. Але він вчить і мирян, як себе поводити в різних обставинах, що можна їсти й пити і под., напр.: З[ъ] звЂpАт[ъ], в[ъ] водЂ плываючих(ъ), не годилосА тых(ъ) Ђсти, которыи не мають пюръ и луски (101); Зъ звЂрАтъ четвероногихъ, по землЂ ходячих, не волно было тыхъ Ђсти, которыи не мають копыта, надвоє роздЂленного, и которыи покарму не пережовують. Такіми звЂрАтами называют[ъ]сА люде, которыи не \x03C9[т]дЂлАють злыхъ учинк\x03C9въ \x03C9[т] добрыхъ (101).

У лексичному складі «Ключа» багато запозичень з латинської і грецької мов: деґрадовати (лат. degrado) «поступово втрачати цінні якості, занепадати», катедра (гр. \x03BA\x03B1\x03B8\x03B5\x03B4\x03C1\x03B1) «місце для викладача, лектора, промовця», декретованій (лат. dekretum) «ухвалювати якусь постанову, надаючи їй сили закону», фалшивый (лат. falsus) «неправдивий», сенс (лат. sensus) «значення», матерія (лат. materia) «речовина», натуралЂстъ (від лат. natura — природа») «природодослідник», кондыцыя (лат. condicio) «умови договору», концепт (лат. conceptus) «думка, поняття» і под. Користується автор і запозиченими термінами, якими позначаються частини твору (промови): \x03B8ема (гр. \x03C4\x03B5\x03BC\x03B1) «предмет судження або викладу», наррацыя (лат. narratio) «виклад», е\x03BEордїумь (лат. exordium), «вступ», конъклюзїА (лат. conklusio) «завершення».

Порівняно зі своїми попередниками І. Галятовський більше вживає запозичень у галузі суспільно-політичної лексики: монархїА, аристокрацїА, демокрацїА, цесарь, потентатъ, сенаторъ і под. Цікава розвідка про коштовне каміння: карбункул, іасписъ, хризолитъ, бериллій, ґаґаток, аметистъ, шмараґдъ та ін. Кожному каменеві дається характеристика: шмараґд любить чистость, бо котораА панна при себЂ шмарагдь носить, поки єсть панною, шмараґдъ зостаетъ в[ъ] цЂлости, а скоро паніенство утратить, заразъ шмараґдь зламлетьсА надвоє (113).