Розквіт староукраїнської літературної мови (XVII — перша чверть XVIII ст.), Детальна інформація

Ахіллеса, Аякса, а Троя Гектара,

Атенчики славят кроля Периклеса,

И славного оного зъ Темистоклеса,

Рим зась зъ смЂлости своего хвалить Курциуша

И зъ щасливых потычок славить Помпеюша,

Теды теж и Россія Петра Са[га]йдачного

Подасть людем, в помятку вЂка потомного (334);

Милость въ сердцу палает, як мовить Сенека (325); ВолЂл сам, енъ Кодрус — кроль въ Атенах въ Греции Смерть поднять, бы ойчизна толко была въ цЂлЂ (325); Кто бы хтЂл достатечне справи описати Петра Конашевича и на свЂт подати МусЂл бы у кгрецкого поета Гомера зычить розуму, альбо тыж у Димостена (330); Влодемира, Всеволода, цного Ярослава Мужества, вЂры и цнот всЂх при том гербЂ слава В тобЂ тепер сіяет (343); За Олекга, росского монархи, плывали Въ чолнах по мору и на Царьград штурмовали (323).

Касіян Сакович славить запорізьке військо як надійного захисника України: Украина тымъ войском въцале зоставаєт, А где запорозцов нЂт, татарин впадает (323). Чимало в цій поезії фразеологізмів типу: Каждый з насъ што сЂял тут, там будет жати (334); филіозоф, розумом острЂйший, Мусить гордои думьт роги схилити (233); Помнечи на оно пословьє: Смерть у зубы не гледить» (177); въ порохъ ся обернути (214). Деякі крилаті вислови є, мабуть, авторськими афоризмами, напр.: Не торгуй душею, второє не купиш (123); Не наши пастыри церкви супостаты, иже ускакують тыном, а не враты (132).

Як і в полемічній прозовій літературі, автори панегірично-полемічних віршів полюбляють уживати поряд декілька синонімів, але, очевидно, жанр не дозволяє робити це так широко, як у прозі. Тому маємо: Кресу назначоного, термину, годины (169); Не тот живет, хто живет на свЂтЂ мизерне. Леч хто свято, побожне живот свой проводить (174); Зброя ваша і оружіє, з духа святого устроенное (265); Чловек, якъ тЂнь, сон, трава, якъ цвЂт увядает (326).

В поезії на побутові теми і в прозі старовинні форми аориста не використовуються. Що ж до поетів-панегіристів, то вони досить часто вдаються до цих форм як засобу піднесення урочистості мови: Єгда вознесеся господь на небеса (131); Той за враги своими молися И на милость тЂх склонися (241); Вы въ малЂ наказани бысте И великіи дары въспріясте (266); В которій бог невидимый... На земли нынЂ въ плоти видиме явися (272); Денесь бо вЂм спасеніе міру явися, крестом твоим вражда розорися (245).

У згоді з народною мовою автори користуються здрібнілими формами іменників: з дЂточками, сироточками/сиротоньки, синогорличка і под.

Звернімося до лексики. Побутові слова — суто українські: блискавиця, болото, бЂла голова «жінка», вертеп, будинок, гостинец «дорога», добродЂй, зброя, кабанина, каплун, мЂсяць, обличе, очи, оброк, палац, пелюшки, походня «факел», пташок, родич, саломаха, стежка, тенета, хмара, шпиталь і под. Абстрактна лексика також переважно українська: вдячность, дитинство, жаль, забава, завада, згода, зрада, знищене, кривда, личба, надЂя, нарЂканья, новина, оздоба, панованє, пожиток, покора, покута, помста, потреба, праця, пріязнь, пригода, радость, ратунок, смуток, справа, статечность, таємниця, туга, упадок, утиск, утрата, утЂха і под.

Особливо багато представлена українська лексика дієсловами: брыдитися, будовати, витати, ся встыдати, вартовати, выблукати, гамувати, дбати, дрыжати, ся дочекати, занедбати, збудовати, згинути, ся змагаючи, квитнути, кохатися, лЂноватися, навернути, одержати, оздобити, обачити, образити, оточити, оборонити, ошукувати, пам’ятати, панувати, пильнованій, поважати, прагнути, псувати, пытати, притуляти, ратовати, рушати, смакувати, сприкритися, спЂвати, стурбовати, сподЂватися, тужити, турбовати, ся тЂшити, чути, шановати, шукати та ін. Поширені й народнорозмовні прислівники: вдячне/вдячно, гойне, добре, завжды, заледве, запевне, зараз, колись, напочатку, нЂколи, невимовне, поважне, побожне, прудко, статечне та ін.

Церковнослов’янізмів теж чимало. Уже йшлося про те, що автори віршів полюбляли вживати аорист. Удавалися вони й до інших фонетичних, граматичних і лексичних церковнослов’янізмів: неповноголосся, /щ/ на місці /ч/, двоїни, дієприкметників, сполучників, абстрактної лексики, напр.: глас въ небо подносить (253); пещ, огнем горящую, в хлад претворив (260); и всЂ полки бЂсовскіи звЂтяжити И вскорЂ тЂх под нозЂ мои подложити (253); понеже, зрЂти, господствующих, сожитель, избранныи, творящи, хранитель, спасеніе, създанїе, милосердїє, мщенїє, сладость, премудрость та ін.

Польські слова, особливо абстрактні, автори панегірично-полемічних віршів також уважають за свої: безецный, ведлуг, венц, долегливость, дябол, ся жегнати, звитязство, зганбенье, менжне, менжство, моцне, наддер, невстидливость, несмертелность, окрутенство, позрене, понудливость, повшехній, потенжне, рачити, сконд, умЂєстность, хентнє та ін. Через польську мову йде потужний потік західноєвропейських, переважно адаптованих німецькою мовою, запозичень. З походження майже всі вони латинізми: аппетыт, астролокгіа, декрет, експедіціа, елемент, інъструмент, комедія, конъдыція, пелькгримство, порт, рееєстръ, серпенътин, тиран, триумф, тракгедія, флекгма, фундамент, цимерман та ін.

Про живі процеси розвитку у цій, здавалось би, штучній мові промовляє наявність у ній неологізмів: от Христа бЂгуны (123); не красомовцы (124); жабоястный народ (128); ноч чорнооблач(н)ая (138); зеленовласія древа (141); вЂтры благопрохладные (141); высокомовный (206); человЂколовцы (264); пламенноносныи серафимы (281).

Передмови до збірок віршів, як і до словників, пишуться теж староукраїнською мовою: так формуються основи української прози.

Ось уривок з передмови до відомої книжки К. Транквіліона-Ставровецького «Перло многоценное» (1646 р.):

«Ласкавый чителнику! Подобает вам напруд то вЂдати, для чого автор важил ся подвиймовати так великую й тяжкую працу около тои презацнои книги, реченои «Перло многоцЂнноє». АбовЂм правдиве годна такового титулу славного, кгды ж перли родяться въ глубинЂ морской от блискавици и c трудностью на свЂт виносятся. Такъ и въ той книзЂ слова на честь, и славу, и хвалу имени бозкому суть яко перла многоцЂнныи, родженыи от молнии небеснои, от свЂтлости духа святого, въ глубынЂ небеснои премудрости» (231).

Кирило Транквіліон-Ставровецький був також автором книжок «Зерцало богословія», «Учительноє євангеліє» та ін. У «Зерцалі богословія» автор викладає тодішні погляди на світ: невидимий (ангельський), видимий (небо і земля), людський і злосливий (світ зла). Описуючи видимий світ, К. Ставровецький перераховує стихії, з яких він складається, називає відомих йому живих істот, з’ясовує суть блискавки, сутність людини. Як на небі живе Бог, так у горішній частині людини, в голові, в білім і безкровнім мозку міститься «ум невидимий, самовластний, безсмертний, вічний», найперша сила душі, а при нім інші сили розумної душі: воля, пам’ять, доброта, гадка, розум, хитрість, уява, застанова, радість і любов 1. Отже, тут уживаються слова на позначення абстрактних понять, стосовних людської психіки.

Найвідомішим представником побутової поезії був Климентій Зіновіїв. Іван Франко зараховував книжку віршів цього поета до найкращих надбань українського письменства 2.

 1 Возняк М.С. Названа праця. — С. 448.

 2 Франко І. Апокрифи і легенди з українських рукописів. Зібрав, упорядкував і пояснив д-р Ів. Франко // Пам’ятки укр.-руської мови і літератури. Видає Комісія археограф. Наук. т-ва ім. Шевченка. — Львів, 1896. — Т. 1. — С. І—II.

До нашого часу дійшло 272 твори цього ієромонаха. Він писав про все, на що була спрямована його увага в навколишньому світі. Про це найвиразніше говорять заголовки його віршів: \x03C9 люде[х] правдивы[х], и хотящихъ правды научитися; наука; \x03C9 вЂтрЂ; \x03C9 огнЂ; \x03C9 те(р)пеніи бж\x0303ом; \x03C9 люде[х] грЂшны[х]; \x03C9 снЂдаемыхъ звЂрми; \x03C9 прибивающи[х]сА землею; \x03C9 умираючи[х] мл[д]ца[х] и дв\x0303ицах по принятіи шлюбо[в]: або по простЂ[и] мовячи, послЂ вЂнча[н]А зараз; \x03C9 чинячи[х] пакости мн\x0303[с]тыра(мъ) и црква[мъ]; \x03C9 цыганахъ и жыдахъ; \x03C9 люде[х] мл[с]тивы[х]; \x03C9 винЂ або тежъ \x03C9 горЂлцЂ; \x03C9 zлы[х] жена[х], ім[ъ] же нико[г]да не яти вЂры; \x03C9 жена[х] сва[р]ливыхъ и zлоязычны[х]; \x03C9 гончаряхъ: слово вЂ[р]шовое похвалное; \x03C9 ратаяхъ; \x03C9 ткачах і т. д.

«Творчість Климентія, пише І.П. Чепіга в передмові до збірки «Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті», — припадає на часи, знаменні не стільки яскравістю зовнішньополітичних подій, скільки загостреністю і суперечливістю внутрішнього життя України кінця XVII — початку XVIII ст. Києво-Могилянська колегія згуртувала навколо себе видатних наукових і літературних діячів: Іоаникій Галятовський, Лазар Баранович, Антоній Радивиловський, Іннокентій Гізель, Варлаам Ясинський, Стефан Яворський, Дмитро Туптало, Іван Величковський, а також маловідомі і зовсім не відомі письменники з «літературних низів» творили українське письменство» 1.

Не можна сказати, що вірші К. Зіновіїва одноманітні. Зовсім ні: серед них є епіграми, елегії, морально-дидактичні вірші, канти, псалми, молитви, орації, пісні і навіть панегірики, хоч вони виконані в іншому стилі, ніж у галицько-київських поетів-панегіристів. Фонетичні особливості віршів К. Зіновієва мало чим відрізняються від творів галицько-київських віршописців. Сам К. Зіновіїв походив, безперечно, з Лівобережної України. Є в нього проривне ґ, етимологічне /о/ частіше, ніж у його колег панегіристів, передається через у; на місці етимологічного е, що перейшло в і в новозакритому складі, виступає Ђ (хмЂл[Ђ], мЂдны[х], камЂн[ъ]л, ремЂн[ъ] і под.) 2;

 1 Чепіга І.П. Визначна пам’ятка українського письменства // Зіновіїв Климентій. Вірші. Приповісті посполиті. — К., 1971. — С. 10.

 2 Докладніше див. про це в названій праці І.П. Чепіги. — С. 17—27.

більше, ніж у панегіристів, трапляється поплутання ы та и (крывымъ, зымою, умыра(т), вымывати, птыца і под.), широко відбито чергування /у/ з /в/ (вчащаетъ, навча[т], вмираю[т], вшкоджае[т], вчит[ъ] і под.); давньокиївському ръ відповідає українське ры (трывогу, грымитъ); /л/ нерідко переходить у /ў/ (вовны, ковбасцЂ, мовчанка, вовчіе, в човнЂ та ін.). Є тут і суто чернігівські фонетичні особливості, зокрема, тверде /р/ (ратовати, господара, бурани, золотара(м)), тверде /ц/ (обЂцати, тво[р]цы, ошуканцах, молодица, птыца) та ін.