Розквіт староукраїнської літературної мови (XVII — перша чверть XVIII ст.), Детальна інформація

Поки моей дознавал ласки и охоты (130);

У цій драмі трапляються й фрагменти, написані народною мовою, напр.:

Вакуло, братко, ходи! и ты, Селивоне!

Скажу вам щос, ходи лиш и ты, Харитоне, — Иж Господь Богь веселе дал Ев\x03B8имияну,

Сенатору рымскому, а нашому пану (145);

НЂт, бачитца, не чули; я, правда, быв з дому

Отгодився, ходив там в лугь по солому (146).

У дусі народної традиції в мові «мужиків», — а це саме їхня мова тут представлена, — уживаються демінутиви, напр.:

Нехай ваши волики, козки, козенятка,

І ввес статочок здоров й егнятка! (149);

правда є демінутиви і в мові матері Олексія:

Скажи ми, старенки дЂду (159).

Наостанок, добре начастувавшись, «мужики» побилися, і з їхніх уст можна почути народні прокльони і порівняння, напр.:

За якую вы трясцу бьетеся? Да стойте! (153);

Тылко, прошу вас, болшей, як волки, не выйте (151).

Дехто з учених уважає, що цей уривок є інтермедією 1.

 1 Гудзій М.К. Українські інтермедії XVII—XVIII ст. // Українські інтермедії XVIІ-XVIІІ ст. — К., 1960. — С. 8.

Але справа в тому, що інтермедії не були пов’язані з основним змістом драми, тоді як тут цей зв’язок явно простежується. Цікаво, що в драмі «Торжество єстества человеческого» мовою, близькою до народної, розмовляють євреї, які прийшли поставити сторожу біля гробу Ісуса Христа:

Я жычу, що би добро воинов наняти,

Хочь бы пришло им за то доброю мзду дати:

Ученици его всЂ пилно поглядают,

В ночи его викрасти и сховати мають (Др. укр., III, ч. 7, 243). Як уже про це йшлося, «Драма про Олексія, чоловіка Божого», написана в цілому староукраїнською мовою, проте лист його (хартія), в якому він описує своє життя, викладено мовою церковнослов’янською: Понеже о прародителномъ благородиЂ величатися никомуже не подобаеть, всЂ бо имут роду праотца брение, и иже диадимою облеченные, и иже на гноище поверженныЂ, тЂм же и аз не о родЂ моемъ хваляся, ниже славы моея от человЂкъ желая, явленна себе по сканчаниЂ моем мирови творю: но сего єдиного ради, яко да благодат божию, яже во мнЂ не тща бысть, человЂцы увидевше прославят Отцам небесного (Др. укр., V, ч. 7, 183).

Кілька слів про дієслівні форми. У драмах, написаних у 60—80 роках XVII ст., майже не вживається аорист — його, як і в українській поезії, заступає перфект, в якому на особу вказують релікти допоміжного дієслова быти: Выбач, облубенице, же тя опустилемъ (153);

Алексие юноша! На всюмъ естес гречный,

Тылко предсявзяти своем не статечный:

Взялес тораз пред себе, абыс служил Богу

И до неба простую торовал дорогу (142);

На веселе смо к твоей милости поспЂли (147).

Мова драм помітно змінюється на кінець XVII ст. — початок XVIII ст. Про причини цього явища і його наслідки йтиметься в наступному розділі. Тепер же треба відзначити, що староукраїнську літературну мову поступово змінює так звана слов’яноруська; це видно з таких творів, як «Царство натуры людскои» (1698 р.), «Свобода» (1701 р.), «Мудрость предвЂчная», «Торжество Естества человЂческаго» (1706 р.) та ін. Лексичних церковнослов’янізмів тут шукати не доводиться — вони майже в кожному рядку: зате українізми трапляються рідко, пор. грясти, скорбь, сЂмо, десница, отселЂ, нЂсть, вЂсть, зде, возлЂжати, алчный і под. Аорист у текстах теж не поодиноке явище: свободихомъ, сокрыхомъ, слышахомъ, внЂмахомъ, обрЂтосте, сниде, изукраде, угаси, угрызе; форми родового відмінка однини прикметників, прикметникових займенників і активних дієприкметників утворюються за допомогою флексії -аго: погибшаго, любимаго, угоднаго, краснаго, сластнаго, таковаго; пасивні дієприкметники на -ннвиступають здебільшого в короткій формі: предложенну, обагренну, принесенну, плЂненна, избранный, изгнанный, возвышенна, возданна, распаленна і под. Тому вірші мають такий вигляд:

Сядьте, рабы мои, ту. Азъ со дЂтищемъ