Розквіт староукраїнської літературної мови (XVII — перша чверть XVIII ст.), Детальна інформація

Гряду моимъ до онъде, тамо бо поищемъ

МЂста, наньже мя Господь возва; возвратимся

Къ вамъ, токмо Савао\x03B8оу тамо поклонимся (Др. укр., III, ч. 7, 98).

Не можна сказати, що в цих драмах зовсім немає українізмів, як лексичних (кайдани, почвари, хмари, пущу стрылы, выгнанец), так і граматичних (пролЂйте, обратЂте) та ін. Поети кінця XVII — поч. XVIII ст. значно вправніші віршувальники: вони поєднують силабічну систему з силабо-тонічною, користуються багатою римою:

Весна з цвЂтами, тучно лЂто c класи,

ОсЂнь з гроздиемъ, а зима со часи хладными, плачи!

Луно полная, плачу к измЂни

Людской НатурЂ райские отмЂни, —

Утоли плачи (129).

У першій половині XVII ст. з’являються моралізаторські твори, написані майже народною мовою. Це, наприклад, «Диалогъ о смерти» 1629 р. 1, в якому ангел розповідає людині, котра незабаром має покинути світ, яких гріхів вона допустилася. Щоб переконатися в тому, що народна мова тут превалює, прочитаймо ці два уривки:

ЧоловЂкъ. А где на свои бога(тст)ва и мае(т)ности и такъ самую великую кому \x03C9(с)тавлю?

Ангель. ІА тебЂ радылъ, чтобы ти дав’но в ни[х] пересталъ с\x0131а кохати, \x03C9хотнЂеше сего часу умиралъ бы єси (ДОС, 265);

ЧоловЂкъ. И такь же без вс\x0131акои надЂи и потЂхи мЂю уме[р]ты?

Ангель. Єжели себЂ за живота что доброго не [з]готовалъ, \x0131а \x03C9 томъ ба[р]з вон[т]плю (265).

 1 Яворский Ю.А. Пропавшая западнорусская книга «Диалог о смерти» 1629 г. // Известия Отделения русского языка и словестности Императорской академии наук. 1912 г. Т. XVII кн. 1-я. — СПб., 1912. — С. 264-280.

У цій невеликій пам’ятці добре представлені форми майбутнього часу на -муть: ТЂдо твоє уме[р]лоє торгати му[т] (269); Ты[х] грЂховь, которїє за тобою ити мутъ (276); страшити му[т]тебе заказаны\x0131а речи (276); И[х] же сами тилко заживати му(т), что на семъ свЂтЂ в Гд\x0303а Бг\x0303а вЂровали (278).

Оскільки людина з хвилини на хвилину може померти, мова з нею ведеться про моральні категорії, а тому пам’ятка засвідчує абстрактну лексику, стосовну як позитивних якостей людини, так і негативних. Отже, з одного боку совЂсть, сумленїє, ми[с]ли, воля, честь, повага, милость, щаст\x0131а, го[д]ность, радо[ст], нады\x0131а/надежда, упованїє, з другого, — грЂхъ, страхь, з’лость, лакомство, пиха, гнЂвъ, \x03C9бжи[р]ство, нечистота, зайзро[ст], лЂнивство, кривда, горе[ст], безчестїє, преступленїє. Є тут також досить потужний пласт лексики, що позначає всілякі «прелесті людські», через які треба було в свій час переступити, щоб згодом потрапити до раю. Це виногради, гроши, gру[н]та, добра, з’лото, з’лотоглавъ, ключи, конЂ добріє, маєтности, огради «городи», пе[р]ла, пожи[т]ки, пола, сади, ска[р]би, скрынЂ, сребро, роскоши і под. Щедро представлена тут і лексика, що позначає частини людського організму: тЂло, глова, бокъ, го[р]ло, руки, палцЂ, ноги, стопа ножная, кожа, се[р]дце, пе(р)си, \x03C9ци, \x0131азикъ, зубы, члени, уста, шї\x0131а, уши, чело і под.

Кілька слів про мову інтермедій. Дві найдавніші інтермедії, написані польським письмом, увійшли до драми Я. Гаватовича «Tragedia albo wizerunk \x015Bmierci prze\x015Bwi\x0119tego Jana Chrzciciela, przesla\x0144ca Bo\x017Cego», яка була поставлена в 1619 p. у Кам’янці Струмиловій (Галичина). Тут наявні діалектизми (льибой «либонь», добиток «худоба»), полонізми (вшиток «весь», мацовати «оцінювати», здрайця «зрадник», вшакось «адже»), широко представлена побутова лексика, зокрема назви страв, напр.:

Било мясо, просята,

Били пєчоне курчата,

были там и вароноє,

Та били и смажоноє.

Все хорошо! Из юшкою

Білою та и жолтою,

И тисто било варєне;

Смажоне та и печоне;

И пироги тамо били

Да и борщика зварили;

Та била и капустая,

И горох, била кашая,