Розквіт староукраїнської літературної мови (XVII — перша чверть XVIII ст.), Детальна інформація

Висловлюючи ті чи інші сентенції, автор «Ключа» вдається до протиставлення антонімів: Якъ телесность свЂтлости, якъ горкость солодости, якъ болезнь здоровю и якъ смерть животу, такъ невЂрныи люде вЂрнымъ, злыи добрымъ противАтъсА, ненавидАтъ ихъ и преслЂдуютъ (129).

При всій своїй близькості до народної мови «Ключ розуміння» й інші твори І. Галятовського не позбавлені церковнослов’янізмів. Проте вони не є окремими вкрапленнями в український текст, а вводяться в твір як окремі фрази з творів апостолів, напр.: апстолъ Павел: По \x03C9[т]шествїи моємъ внїйдутъ волцы тАжцы въ васъ, не щадяще стада (54); ...Бо мови[т] ап[с\x0303]лъ Павелъ: ВЂмы бо, як\x03C9 аще земнА нш\x0303а храмина тЂла разоритъсА, созданїе \x03C9[т] бг\x0303а имамы храмину нерукотворенну, вЂчну на нв\x0303сехъ (60); Такъ были Петръ и Андрей послушныи, которыи ловили рыбы в[ъ] морЂ Галїлейскомъ, a гд\x0303ьі ихъ заволалъ Xc\x0303 до себе на ап[с]лство, мовАчи: «ГрАдЂте ко мнЂ и сотвору вы ловца члв\x0303комъ», они заразъ покинувши сЂти свои, пошли за Хм\x0303ъ (96); Такъ мовиль еv[г]листъ Лука: «БЂ єму \x03C9бЂщанно дх\x0303омъ сты\x0303мъ не видЂти смерти прежде даже не видить Ха\x0303 г[с]нА (250).

І. Галятовський настільки удосконалив староукраїнську літературну мову, що вона цілком могла прийняти на себе функції загальноукраїнської літературної мови. Чому цього не сталося, з’ясовується в наступному розділі.

Продовжувачем мовної традиції І. Галятовського був А. Радивиловский. У збірниках проповідей «Огородокъ Марій Богородицы» й «ВЂнецъ Хрістовъ зъ проповЂдій недЂльныхъ, аки зъ цвЂтов рожаныхъ на украшеніє православно-кафолическои святои восточнои церкви сплетеный» він дотримувався принципу, щоб кожну проповідь могли «зрозуміти прості люде» 1.

 1 Возняк М.С. Названа праця. — С. 581.

Прислужився староукраїнській літературній мові і Дмитро Туптало (Тупталенко). Його «Четьї-Минеї» і «Літопис або збірний хронограф» написані тодішньою українською літературною мовою, що зміцнювало її суспільні позиції.

А тепер треба розглянути ще один жанр давньої книжної мови — літописи. До наших днів їх збереглося декілька: HYPERLINK "http://litopys.narod.ru/velichko/vel.htm" С. Величка (1718 р.) «Сказаніє о воинЂ козацкои з полякамі чрезъ SЂновіА Богдана Хмєлні[ц]кого Гетмана Войскъ Запорожскіхъ восмі лЂтєхъ точівшойсА», HYPERLINK "http://litopys.narod.ru/samovyd/sam.htm" Самовидця , HYPERLINK "http://litopys.narod.ru/grab/hrab.htm" Г.І. Грабянки , Лизогубівський літопис «Короткий літопис Малої Росії з 1506 до 1770 рік» та ін.

Випадково — не випадково, але власне війні Богдана Хмельницького з польським військом передують ті ж знамення, які попереджали князя Ігоря не йти проти половців: «З тых убо знаковъ, первый роком пред тою войскою быст — великеє над звичай, в ден пятка страстного, слонца і змЂненіє і затмЂне; вторий потомъ, — комета, от давнихъ лЂтъ невиданная, являлася на н[е]бЂ по заході слонца, чрез дней дванадцят; третий, — саранча великая НЂгдЂсь уродившис, и нашедши пред самимъ, тая междуусобнія домашнія войны зачатієм, в землю польскую, всЂ травы и збожжа въ ней позъидала и винищила» (Вел., 31). Правда, Хмельницький у перших битвах був щасливіший за Ігоря. Він не хвалився своїми перемогами, але дав можливість їх описати.

Мова літопису С. Величка наближається до церковнослов’янської, але не зливається з нею. У ній дуже багато природних українських слів на позначення осіб (господаръ, злодюга, ледащица, полоняникь, товарышъ, брехунъ, паливода), прикмет (своєволный, цекавый, нестатечний), дій і процесів (розмовляти, одержати, простовати, дяковати, повстати), абстрактних понять (здирство, утискы, зъбитки, помста, зрада, намова, ганба, пиха, каране, оборона, ухвала, ратунокь, жаль, повага, шкода), реалій (обухъ, пЂхвы, яр, круча, долина, гостинецъ, подарунок), допоміжних слів (однакъ, въкупЂ) і т. ін. Природно, оскільки йдеться про війну, в тексті багато назв зброї та іншого військового спорядження, а також військових звань: гетман, кошовий, клейноты, короговъ, бунчукъ, булава, печат срЂбная войсковая, котли новий мЂдний великий, арматы полевые легкие, порох, мушкетъ, полонь, пушкар, намет, зъброя, пЂстолетъ, копьє, обухъ, панцыръ, шабля, мЂсюрка, карвани, телембась.

C. Величко одержав добру освіту. Видно, він добре володів латинською мовою, бо, як ніхто інший з його сучасників, широко використовує запозичені слова: унЂверсал, прокгърессъ, фундаторъ, асъсистенція, фантазия, субстанция, реляція, інструментъ, кгазета, аффектъ, коррупция, респектъ, окъказия, клявзуля, аппеляція, претенция, персона, iнстиgовати, спецификованный, конференция, ординансъ, симпатия, елекъция, декълярация, секретаръ, сукъцессъ, корреспонденція, проgрессъ, президиумъ, аппартаментъ, викторія, зъкассовати, документъ, аппеліовати, дирекъція, консенс, субстанція, термЂнъ, фортуна, суплЂковати, протекъция, резолюция та ін.

Не цурався літописець і церковнослов’янської мови. Писав він по-староукраїнськи, але не уникав ні церковнослов’янських слів, ні граматичних форм. Напр.: Потомъ Козаки пословъ до короля посылають вопросити: єго ли повелЂніємь сія быша, їли ни (10); но нЂсть тако: зане же от помененной войны Остраниновой гетмани войска Запорожского, чрез трактать у Маслового ставу заключенный, іспразднишася, и комисарЂ полскіє вмЂсто гетмановъ козацких над Козаками установлени бяху (14); Єго же отецъ, Іоанъ Быховецъ, при тогобочныхъ чигринскихъ гетманахъ бЂ канцеляристомъ, и тамо тотъ Хмелницкого ДЂяний діаріушъ, переписалъ билъ себЂ (31). Особливо кохається С. Величко в формах аориста, напр.: И не всує Поляки, жалЂючи утрати Украины оноя, тогобочнея, раємъ, свЂта Полского въ своихъ унЂверсалах єя нарицаху и провозглашаху (3); пор. ще: мняху, совЂтоваху, начаша, рЂхъ, написаномъ, бяше і под.

Йдучи за латинською традицією, літописець, як правило, розміщує присудки-дієслова в кінці сурядних і підрядних речень, напр.: Вещъ бист тако: понеже Козаковъ мужики, оставивше отечество, и к ним присовокупившеся зЂло умножили, и тако множайшіє полскіє велможи многия — и великія на УкраинЂ імЂнія и села себЂ стяжали; мняху же доходи свои дивними прибитками размножити, аще би Козакамъ свобода в странЂ оной отята била; тЂмъ же совЂтоваху королю, даби Козаковъ обуздалъ и усмирилъ (9).

І все ж, незважаючи на схильність автора до церковнослов’янщини, він не гребував і простонародними формами. Як уродженець Лівобережжя, форми з колишнім суфіксом -іє він передає через -я з попередньою подвійною приголосною: браття, Запорожжя, угоддя, при показанню, въ завЂдованню, c челяддю, прибиття, привитання, на смерканню, для зловлення, о взяттю та ін. Трапляються у С. Величка форми майбутнього часу з афіксами -му, -меш, -ме, напр.: а они, яко люди дишкретнше, умЂтимуть тое вашой ханской м[и]л[о]сти часу свого отвдячити, упевняю (44). Досить поширені характерні для української мови подвійні дієслівні префікси, що вказують на поширеність дії на декілька об’єктів: позакопували, позасікали і под. Чимало вживається типових українських синтаксичних форм. Це і присудкові форми на -но, -то (велено вдарити в котлы — 30), і форми на означення приблизного часу «з + іменник з часовим поняттям у називному відмінку однини» (зъ тиждень на квартерЂ своей проживши — 25), і спосіб вираження наближення з прийменником до (заразъ велено Хмелницкому прийти до хана — 25) та ін. Користується С. Величко і називними реченнями: Вієздъ Хмелницкого зъ войскомъ зъ СЂчи; зълученеся єго зъ козаками реєстровыми, ДнЂпромъ до Кодаку при Барабашу плынувшими; разъгром первый Поляковъ на Желтой ВодЂ (5).

Що повсякденною мовою С. Величка була українська народна, свідчать фразеологізми: всякъ... имЂлъ своє на мысли (30); іскати и гонити вЂтра в полю (33): кого Б[о]гъ покарати восхощетъ, то первЂe помЂшаеть и уменшитъ єму цекавости и разуму єго (41); в прахъ и пепелъ обернути (46); въ ярмо неволничоє єго запрягти (47) та ін.

Мова літопису в цілому розважлива, автор приділяє чимало уваги деталям, але не уникає й картинних описів, напр.: Єгда же разсвЂнуло, и слонце огнезрачнии, и ясно блистателныи свои по всей подн[е]б[е]сной разлияло лучи, тогда заразъ войска козацкого конного до СЂчи значная собралася квота (29); Кгды войско тоє по прерєчоных двох битвахъ на конь въсЂло, и в далший походъ зъ Хмелницкимъ рушило, увидЂвши co стороны, албо зъ гори якой оноє, можно было сказать, же то сут ниви, красноцвЂтущим голендерскимъ, албо влоскимъ макомъ засЂянныи и проквЂгнувшии (41).

Треба згадати й про «Печерський патерик», який упорядкував Сильвестр Косів.

Отже, в XVII — першій чверті XVIII ст. староукраїнська літературна мова досягла свого розквіту: удосконалився її офіційно-діловий стиль, мова полемічної літератури, набула поширення навчально-проповідницька проза, активізувався розвиток поезії і драматургії, осмислювалась староукраїнською мовою власна історія, але вже намітилися й певні ознаки «втомленості» цієї мови, які стали особливо виразними на середину XVIII ст.



Використана література

Булаховський Л.А. Питання походження української мови. — К., 1956.

Ващенко В.С. Епітети поетичної мови Т.Г. Шевченка: Словник-покажчик. — Дніпропетровськ, 1982.

Возняк М.С. Галицькі граматики української мови. — Львів, 1911.

Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис (лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості). — К., 1961.

Горецький П.Й. Історія української лексикографії. — К., 1963.

Горобець В. Й. Лексика історично-мемуарної прози першої пол. XVIII ст. — К., 1979.

Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. — К., 1993-1995.

Гудзій М.К. Українські інтермедії XVIІ-XVIІІ ст. // Українські інтермедії XVIІ-XVIII ст. — К., 1987.

Гумецька Л.Л. Уваги до українсько-білоруських мовних зв’язків періоду XIV-XVIІ ст. // Дослідження з української та російської мов. — К., 1964.

Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. — К., 1987.

Житецький П.И. «Энеида» Котляревского и древнейший список ее. — К., 1900.