Розквіт староукраїнської літературної мови (XVII — перша чверть XVIII ст.), Детальна інформація

Не уникає полеміст і правничої та адміністративної лексики: войский, подкоморий, судия, каштелян, староста, воєвода, гетман, канцлер, хитрец «митець», майстер, ремесник, статут, констытуция, право, практыка, свары, артикул, войт, бурмистр, лантвойт, власт мирская і под.

Як письменник І. Вишенський був сміливим у поводженні з мовою. Він не зупинявся перед творенням власних слів за зразком існуючих. В його мові наявні десятки (якщо не більше) неологізмів типу дарохитрство, иисусоругатель, детиноигралский, златолюбец, сребролюбец, тонкодорогий, хлопати «обзивати хлопом», кожемякати «обзивати кожум’якою», звЂролютство, скверноначалник, каменносЂянний, бЂднотворение, попапежити «стати католиком» та ін.

Подібно до перекладачів Святого письма, І. Вишенський іноді вдається в тексті до глос, напр.: на опоцЂ или на камени вЂры Петрови (8); новина, или вЂст (9); от которого источника или студнЂ (16); свята и праздники променил (110); попят, сирЂчь в попы стригутся (117).

Не уникає І. Вишенський народних фразеологізмів. Є у нього такі, як зубы наострил ecu (42); Вопросил бых вас, что ест труд очищення, але вЂм, иж вам ни снилося о том (52); каждая, рече, лишка свой хвост хвалит (60); Тот закон есте попрали и внивеч обернули (62); злоба же и лжа всЂх опанует и гору возмет (157) і под.

У фонетиці, морфології і синтаксисі виявляються ті ж риси, що і в творах попередніх століть. Відбивається чергування /у/ з /в/: не вмЂет, товчет, увес, вкрадут; засвідчується м’яке /ц’/: в концю, потылицю. Іменники систематично вживаються у кличному відмінку: дияволе, гласе, брате, любимиче, кглупче, папо, Петре, владыко, народе, богомольне, причитателю, сестро. У давальному відмінкові однини іменники чоловічого роду приймають здебільшого закінчення -ови/-еви: трупови, ругателеви, баламутови, судови, Петрови, костелови, духови, миролюбцови, коневи і под. У наказовому способі дієслів у множині вживаються закінчення -Ђмо/-Ђм (перша особа) та -Ђте (друга особа): розорЂм, стогнЂте, обернЂтеся, возвратЂмся, творЂте, ходЂте, приходЂте, стережЂтеся. У минулому часі однини нерідко трапляються дієслова на -в у чоловічому роді: язык тое брЂдив, што ему дух лукавый шептав (60); не учив і под. У третій особі однини й множини наказового способу часто використовується граматична морфема нехай: Нехай буде тое сокровище ваше вам послом до нядр Авраамлих (49); Але нехай толко от сея жизни изгнани будете, тогда будете видЂти, што будете мЂти (89). Минулий час І. Вишенський уживає традиційно, переважно без скорочення допоміжного дієслова: осиротЂли есте, яко ж камень ко оной жизни онечуствЂли суть (47); От главы и до ног острупЂли есте (48); видите ли вашу слЂпоту, яко во прелести вЂка сего угрязли есте (57); есми ее аж до сего часу не читал (182). Хоч трапляються й скорочені форми типу «Молоком вас, — рече, — напоилем, а не цЂлым и твердым кусом стравы» (38).

Дуже поширені форми активних дієприкметників, а також форми аориста: любяй, грядый, предадоша, покушахуся, содЂяся, остависте господа и разгнЂвасте святого Израилева, отвратистеся въспят! (48); у синтаксисі привертають увагу дієслова-присудки, які здебільшого виносяться в кінець речення: духи ж лукавий поднебеснии... в християнстві нашем владЂют (7); Да терпишь без лакомства книжного прочитания до того часу, ажь ум твои з Исусовым помыслом бЂсы поборет (182); И колись ми тую книжку, силою принудивши себЂ, прочитал, праведно вам правовЂрным глаголю, иж есми от страха и ужаса в забвЂние и изступление мыслное пришол (183).

І. Вишенський любить висловлюватись афористично, напр.: А в тебе што среда — рождество череву, а што пятница, то Великдень (42).

Як письменник І. Вишенський нестримний у нагромадженні слів. Здебільшого це однотипні словотворчі утворення, переважно авторські: еще еси кровоед, мясоед, вълоед, скотоед, звЂроед, свиноед, куроед, гускоед, птахоед, сытоед, сластноед, маслоед, пирогоед; еще еси периноспал, мяккоспал, подушкоспал; еще еси тЂлоугодник, еще еси тЂлолюбител; еще еси кровопрагнител; еще еси перцолюбец, шафранолюбец, имберолюбец, кгвоздиколюбец, кминолюбец, цукролюбец (38); ВъмЂсто зась вЂры и надежды, и любви безвЂрство, отчаяние, ненавист, завист и мрЂзост владЂет (46); НЂсть мЂста цЂлого от грЂховного недуга — все струп, все рана, все пухлина, все гнилство, все огнь пекелный, все болЂзнь, все грЂх, все неправда, все лукавство, все хитрост, все коварство, все кознь, все лжа, все мечтание, все сънь, все пара, все дым, все суєта, все тщета, все привидЂние — сущеє ж нЂст ничтоже (48—49); Чого в мирскум чину не имЂли есте, тучнитеся, кормите, питаєте, насыщаете чрево роскошными снЂдми, гласкаете гортань смачнЂйшими кусы, услаждаете, смакуєте, мажете, собЂ угаждаете, волю похотную во всем исполняете? (55); Бо есть так сладкая латынское прелести трава, иже еЂ воли на широком поли вкусивый своеволне заживати, нижли в стайни благочестия на привязех законных наилепшим овсом истинное науки питатися хочет? (164). Запитальні речення, як і слова, можуть нагнітатися, йти одне за одним і при цьому початки питальних речень повторюються: Чи не лЂпше было вЂрою живым быти, нижли невЂрием здохнути? Чи не лЂпше было смирением живым быти, нЂжли гръдостию здохнути? Чи не лЂпше было в едности з нами быти и вЂчне жити, нижли, отлучившися от нас, нагле здохнути и погибнути? Чи не лЂпше было свЂт присносущнаго разума, православной церкви дарованный, видати, нЂжели нынЂ в тмЂ поганских наук затворитися и умерети? (19); А што ж инок не вмЂет бесЂдовати c тобою? Албо его пытаеш о диаволских прилогах? Албо его пытаеш о борбЂ духа c тЂлом и безпрестанном мечтании мысльном? Албо его пытаеш о скорбех внутръних, алчи и жажди? Албо его пытаеш o войнЂ помысла c духи лукавыми поднебесными? Албо его пытаеш о подвизЂ молитвенном тЂла и мысли? (31); Не судом ли испытан будеши за житие вЂка сего так же, яко и убогий? Что о собЂ велемудруеши? Что ся възносиши? Что ся хвалиши? Что ся, як порхавка, надымаеши? (43).

Полемічна пристрасть письменника часто виливається в запитання до опонентів: Или не відаєш, яко в замкох, мЂстах, селах, полях, кгрунтах, границах, розширенях мысль блудячая о царствии божом мыслити не может? Или не вЂдаеш, як многопредстоящим гологлавым, трепЂрным и многопЂрным макгероносцем, шлыком, ковпаком, кучмам, высоконогим и низкосытым слугам, дворяном, войном, жолнЂром цвЂтнопестрым и гайдуком — смрътоносцем радуючийся о царствии божом не толко мыслити, но ни помечтати не может? (31).

За питанням нерідко надходить і відповідь: Але яко учинЂмо? K папЂ рымскому бЂжЂмо. И c того сорома ся выкрутимо, и на Рус, да ся поклонят папЂ, бЂду навалимо, и свое желание исполнимо (41).

І. Вишенський — автор розгорнутих метафор, напр.: Як будеш зас тое гнЂздо миролюбия в вЂрных и крещеных вити и основание невЂрия языческаго фундовати (11); Але потръпи мало, я тобЂ тот узлик короткими словы розвяжу (27); Видиш ли, яко еси зъеден от того волка, который под оборою лежит, пилнуючи, да нЂкоторая овца спосрЂд вЂрных и единогласных мнЂманем ся на двор з загороды выхватит, да ю поймает и обЂд собЂ еретичества з нее учинит! (31); Чудуюся тому твоєму незносному осЂдланю тым тяжким и бремененосным сЂдлом кглупства (35); Видите ли, як дух антихристов, ваши мЂхи надув, и усты гордо дыхает и рыгает (69).

Порівняння у І. Вишенського нерясні і досить прості. Базуються вони на народній напівфразеології: Егда же истинна воссияет, тогда мечтание лжи, якоже дым от вЂтра, исчезнет (109); Но нехай ся он, як змия, въет и скачет (115); ТЂми и большими баснями и лжами ДЂвицу, яко масло, на блуд растопил (135); Скаржино сограждение, яко тЂнь и ВЂтр лжи есть, а не власная непоколебимая стоящая истина (142); Придет же день господень, яко тать в нощи (155).

І. Вишенський був талановитим письменником. Перебуваючи на Афоні, він не був свідком тих подій, що відбувалися в Україні, але відчував їх серцем і не міг на них не реагувати. Як пише про нього І. Франко, він думав:

І яке ж ти маєш право,

черепино недобита,

про своє спасення дбати

там, де гине міліон? (Фр., 69).

Твори І. Вишенського і за його життя і після смерті читали, переписували, поширювали. Так що його вплив на суспільнорелігійне життя, а отже, й на літературну мову, був безперечним.

Цікаво, що І. Вишенський жодного разу не згадує К. Острозького як захисника православ’я. Це тим більше дивно, що автор полемічного твору «Палінодія» 3. Копистенський у похвальному слові «пресвітлому» князю Острозькому називав його «великим заступом і потіхою» народу руського, «муром желізним», «славою і свічею ясносвітлою королевства», «оздобою і окрасою» сеймових засідань, «оком і силою потужною» публічних з’їздів; він порівнював його з Ганнібалом, Помпеєм, Фемістоклом, Велісарієм, з Василем Македонянином і царем Йосипом Прекрасним.

Існує думка, що Іван Вишенський був тісно пов’язаний з братствами. Таку думку висловлював, зокрема, П. Куліш 1. Однак це не зовсім так. Його не влаштовував рівень тодішньої освіти, що заводився при братських школах. На його думку, всі ці «риторики й діалектики», латинська мова і подібне були абсолютно зайві: суперечили традиційному православному християнству на Русі. У листі до стариці Домнікії він писав: «Присмотрися, госпоже, что пользуют их чернилом хитрости, а не духа святого словесы, воспитанные школные казнодЂи, которые з латинской ереси себЂ способ ухвативши, бают, проповЂдают и учат, а полЂровнаго и безстраснаго жития не хочют» (162).

У 1620—1622 рр. З. Копистенський, продовжуючи полемічну традицію, започатковану І. Вишенським, написав свою знамениту «Палінодію» («Оборону»). Це була дуже освічена людина: не рахуючи книг Святого Письма, автор використовував твори ще понад 100 письменників 2.

 1 Кулиш П.А. История воссоединения Руси. — СПб., 1874. — Т. 1. — С. 298— 299, 318-319; Т. 2. — С. 167, 252.

 2 Возняк М.С. Названа праця. — С. 500.

Українську лексику З. Копистенський поєднував зі старослов’янською. Це особливо помітно при аналізі синонімічних рядів, пор.: печера — пещера — вертеп — яскиня; гром — перун; бездна — отхлань; камень — опока; вселенная — весь свЂт; повЂтре — аер 1. Тут використовуються народні фразеологізми типу «ако так им в том скоро, як мусЂ в окропЂ»; «ано так ся ему в том щастит, як голому в кропиві» 2. Суспільно-політична й економічна лексика містить у собі багато елементів української мови, але багато й запозичень з латинської, часто через польське посередництво 3. Латинізми, як і церковнослов’янізми, можуть використовуватися як синоніми до українських слів; так маємо і суд і юрисдикція (jurisdictio). Грецизми тут також наявні, але це переважно вузькофахові терміни з церковного побуту (газофилакия, диитиха, сакое, сакра, омофор) 4.

 1 Див.: Молодид T.K. Язык «Палинодии» З. Копыстенского (общая характеристика лексики и словообразования). — K., 1963. — C. 6.

 2 Там же.

 3 Там же. — С. 7.

 4 Там же. — С. 8.

Відгомін писань Вишенського відчувається в творах Мелетія Смотрицького, в «Пересторозі», (1605-1606 рр.), у «Вопросахъ и отвЂтахъ православного зъ папЂжникомъ» з 1603 р., у «Советовании о благочестіи» 1621 р. та ін. Найближче до стилю І. Вишенського стоїть, мабуть, «ОтвЂтъ Клирика Острожского Ипатію Потею» 1598 р. Тут є простонародні порівняння: Але, яко пастушокъ, надь гусятками поставленый, видячи хитрого лиса, укладностю до оныхъ прилужаючогося, хотя не можеть его покопати, предся доколя хто силнЂйшій на ратунокъ не припадеть, и онъ отгоняетъ (ОКО, 380). Трапляються тут і чисто народні фразеологізми: На тое око мЂmu (390); [унЂя] лежала отлогомъ полтораста лЂтъ (411); Не заходячи у велико до свЂдоцтв давных, которых есть яко волосовъ на головЂ... (427); Забралесься, отче Ипатій, ажъ дивъ, на такъ потужный доводь, яко паукъ на сЂти! (428). До стилю І. Вишенського «ОтвЂтъ Клирика Острозького» наближається і нагромадженням слів одного й того ж семантичного поля, напр.: Якого есте преслЂдованя, якого оплеваня, якого замешаня і потрясеня, якого на остатокЂ кровопроліиства, мужобойства, забійства, тиранства, мордырьства, нахоженья, кгвалтовъ на домы, на школы, на церквы, обелженья шкарадного невЂсть, паненекъ чистыхъ, душъ невинныхъ, паній зацныхъ и велможныхъ, при самой ничистьшой и страшной и непостижимой таемници и офЂре при пріймованю святЂишихъ таинъ тЂла и честныя крови Христовы наполнили и наброили!! (405); Нерідко подібні нагромадження виступають у складі питальних речень, які змінюють одне одного: Якожъ тутъ побожного й святобливего душа человЂка умыслу, на тое смотрячи, не мает в’здыхати, не маеть стогнати, не мает плакати?! Яко побожное и чистое сердце не маеть ся пукати?! Яко земля не вострепещеть, небо не ужаснется, солнце не померкнеть, луна не изменится, громы не в’дарят, силы небесные не подвигнутся?! (405); того ж походження і метафори, напр.: Ты, отче владыко, присмотрися в’ст\x0303ое зерцало згоды святыхъ апостолъ (429); подъ тотъ плащикъ згоды тиснучися, лЂзетЂ! (429).

Висловлювалася думка, що під псевдонімом Клирик Острозький виступав Мелетій Смотрицький 1.