Лінгвістичний аналіз тексту на уроках зв’язного мовлення в середній школі, Детальна інформація

І. 1. Я пливу за водою. 2. Я пливу за водою і світ пливе наді мною, пливуть хмари весняні – весело змагаються в небі, попід хмарами лине перелітне птаство – качки, чайки, журавлі 3. Летять чорногузи, як чоловіки у сні. 4. І плав пливе. 5. Пропливають лози, верби, в'язи, тополі у воді, зелені острови.

II. 1. Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. 2. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі... 3. Весь у полоні в сумного і весь у той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів. 4. Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! 5. Як вправно робив, який був дужий і чистий... 6. Як гарно ложку ніс до рота... 7. Жарт любив, точене, влучне слово. 8. Такт розумів і шанобливість. 9. Зневажає начальство і царя. Цар ображав його гідність...

Перший приклад складається із самостійних незалежних речень, що поєднуються перелічувальною інтонацією. Весь уривок має відкриту будову: кількість речень у ньому зумовлена не структурою, а обсягом, змістом інформації. Після першого речення, як і після кожного наступного, можна було з волі автора завершити опис останнім реченням. У цьому сенс відкритої будови синтаксичної одиниці.

У другому тексті у першому незалежному реченні запрограмоване семантичне ядро структури: зафіксована тут думка про неперевершену вроду батька супроводжується у наступних реченнях розгорнутим викладом рис батька-красеня. Об'єднання усіх речень синтаксичної єдності однією темою відбито відповідними засобами, що у своїй сукупності визначають структуру синтаксичної єдності. Це і характеризує замкнутість будови цієї структури.

З'ясуємо, якими засобами реалізується зв'язок між простими та складними реченнями у наведеній структурі.

Можна відзначити насамперед займенники (нього, весь, він), позбавлені за своєю морфологічною природою номінативного значення, і властивість їх розкривати у контексті залежність цих речень (другого, третього і четвертого) від першого, за допомогою якого вона конкретизується. У реченнях з дієсловом, займенником, сполучником у зачині ступінь неперервності тексту виший на відміну від речень з іменником у зачині, коли останній не входить у ланцюг повторень.

Якщо зв'язок речень у синтаксичній єдності реалізується за допомогою займенників. То важливо нагадати учням про специфічні значення займенників, які не означають ні предметності, ні ознаки, кількісних понять, а тільки вказують на них. Тому речення із займенниками позбавлені самостійності, їх семантика розкривається через зв'язок з іншими реченнями.

На особливу увагу заслуговує у мережі "переплетених" зв'язків речень синтаксичної єдності модальність – співвідносність предикативних центрів (співвідносність видо-часових ознак присудків речень синтаксичної єдності та їх відношення до реальної дійсності). У другій структурі речення, починаючи з п'ятого, відзначаються паралельною предикативністю: присудки в цих реченнях (робив, ніс, любив, розумів, зневажав), які передані однаковими дієслівними формами (минулого часу доконаного і недоконаного виду), відносяться до того самого підмета (він) четвертого речення, який у свою чергу пов'язаний з підметом першого речення (батько).

Підтримується цей зв'язок речень у синтаксичній єдності синтаксичним паралелізмом, який означає однакову або близьку будову речень, що межують в одній структурі. Так, майже ідентичні за своєю будовою речення п'яте шосте, сьоме; досить близькі за будовою – друге, третє. Отже, синтаксичний паралелізм є виразним засобом зв'язку речень у складі синтаксичної єдності [10, 79].

Перелік засобів зв'язку синтаксичної єдності (займенники, модальна співвіднесеність речень, синтаксичний паралелізм, лексичні повтори) можна доповнити такими ознаками, як сполучники, прислівники займенникового походження, модальні слова та частки, порядок речень тощо. До того ж треба зазначити, що вся сукупність ознак необов'язкова для кожної структури.

Порівняймо вирішальну роль повторів (косар, косою, обкосив) у наведеному нижче першому уривку та питому вагу займенникових слів (він, нього і т. ін.) у другому уривку, не виключаючи, звичайно, їх сполучуваності з іншими ознаками синтаксичної єдності. І. Дядько Самійло не був ні професором, ні лікарем, ні інженером... Він був косар. Він був такий великий косар, що сусіди забули навіть його прізвище і звали його Самійло-косар, а то й просто Косар. Орудував він косою... Коли б його пустити з косою просто, він обкосив би всю земну кулю...

П. Нічого казати, розумний був, добрий пес. Він користавсь у нас усіма благами... Він був пес-трудяга. Він любив допомагати в господарстві. У нього підростав уже син... Він веселив... цілий куток...

Можемо нагадати про один із способів визначення синтаксичної єдності – вилучення зі структури окремих речень (наявність в ізольованому реченні зв'язку з іншими реченнями характеризує його як складову частину синтаксичної єдності). Корисно буде знайти в усіх наступних реченнях (крім першого) наведеного нижче тексту елементи зв'язку, який здійснюється за допомогою інших речень, що в сукупності організують одну складну синтаксичну одиницю - синтаксичну єдність [10, 79].

1. Один кінь у нас звався Мурат, другий Тягнибіда. Обидва вони були немолоді..., ніхто не знав гаразд, яка була в їх масть. Короста в них аж сипалась скрізь, і все вони чухались. Тому, очевидно, ... не існувало хлопчика, що б так би мріяв про кінську красу, як я...

У тексті від синтаксичної єдності слід відрізняти приєднувальну конструкцію, що поширена як у науково-публіцистичному, так і в художньому стилях. У структурі приєднувальна конструкція має чимало спільного із синтаксичною єдністю. Проте приєднувальна конструкція має притаманні лише цій структурі ознаки. Наприклад:

До чого ж гарно й весело було в нашому городі! 2. Ото як вийти з сіней та подивитись навколо – геть-чисто все зелене та буйне. 3. А сад, було, як зацвіте весною! 4. А що робилось на початку літа – огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. 5. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви! 6. Чого тільки не на садить наша невгамовна мати.

Структуру приєднувальної конструкції становлять дві частини: головна і залежна (приєднувальна). Головну частину в наведеному тексті утворює перше речення, приєднувальну – друге, третє, четверте, п'яте, шосте. І хоч друга частина представлена кількома реченнями, але приєднання як синтаксичний зв'язок функціонує лише між двома частинами: залежна частина приєднується до головної, тобто між ними існує однобічна залежність. Приєднувальну частину особливо виділяє ланцюг речень, збільшення якого визначається не його структурою, а мовленнєвою ситуацією, обсягом інформації, що пов'язане з відкритою будовою цієї частини приєднувальної конструкції (див. у наведеному прикладі друге, третє, четверте, п'яте, шосте речення). Виразною ознакою приєднувальної конструкції є також фіксоване розташування її частин: головна (перше речення) – в препозиції, приєднувальна (друге, третє, четверте, п'яте, шосте речення) – в постпозиції. Розглядувана приєднувальна частина сполучається з головною сполучником а у зачині кожного речення. Але коло сполучників у приєднувальній конструкції значно ширше, воно складається зі сполучників різного типу ( одиничних сполучників а, адже, аби, та тощо), а також поєднань сполучників і модальних слів, часток (та й, а то, ще й хіба що, так що, через те, тільки що, а іноді, і крім того, а особливо, і може, а тим більше та ін.).

Хоча сполучники приєднувальної конструкції і співзвучні із сурядними та підрядними, але за своїми функціями вони не збігаються. Сполучники приєднувальної конструкції не виражають тих логіко-семантичних відношень, які передаються сурядними і підрядними сполучниками. Показником відходу таких сполучників від свого головного значення є місце, яке вони займають у структурі, – вживання їх після паузи, що характеризує кінець речення. Приєднувальній конструкції властивий своєрідний ритмомелодійний малюнок, що характеризується паузою перед приєднувальною частиною. Ритмомелодика приєднувальної конструкції стає особливо виразною у структурі, яка складається із сукупності інтонаційних речень.

Семантика приєднувальної частини, як правило, спрямована на розгортання значення основної частини, акцентування уваги читача на викладеному в головній частині. Разом з тим приєднувальна частина не позбавлена додаткових мотивів до основного значення. Отже, серед ознак приєднувальної конструкції виділяється тематична цілісність, специфічна структура (фіксоване розташування частин, з яких друга частина має однобічну залежність від першої; відкрита будова приєднувальної частини), ритмомелодика. Особливо виділяються характерні засоби зв'язку приєднувальної конструкції (повтори сполучників у зачині речень, лексичні повтори, синтаксичний паралелізм, еліпси, зосереджуваність інтонованих речень), які можемо простежити у поданих нижче реченнях:

1.1. Притулившись на лавці край вікна під рушниками. Щоб не помітили дівки, я весь перетворююсь на слух. 2. І вони тоді довго і повільно... виспівують мені талан. 3. І ось ... я починаю видіти: великий молодець, ходжу я по торгу... І мушу я ніби продати коня... А кінь у яблуках, шия крута, червона стрічка в гриві, одспівує мені на вухо...

II. - Е-е! - філософує дід під дубом. -То ж було колись роси які, та води, та болота довго стояли. А тепереньки вже скоро, видимо, геть чисто все повисихає й зведеться ні на що... А комарів було! -захоплювався спогадами дід. - ... А тепер хіба се комарі? Так, наче їх і нема зовсім... Або деркачі. То ж було як почнуть тобі деркати вночі... А зараз де-не-де тобі деркач. О, чуєте?

Незважаючи на відмінності у сфері синтаксичних відношень та їх формального відбиття у приєднувальній конструкції та синтаксичній єдності, межа між цими структурами в мові та мовленнєвому процесі надзвичайно рухома. Саме тому практикується нерідко включення однієї або двох структур приєднувальної конструкції до складу синтаксичної єдності, тобто комбіновані структури, які зручніше розглядати у відношенні до абзацу.

Всупереч погляду на абзац як на пунктуаційний знак, О.М.Пєшковський поклав початок синтаксичному дослідженню його. Підкреслюючи в абзаці синтаксичну одиницю, складнішу за складне речення, він відзначив звичайність його інтонації [19, 22]. З часом уточнювалися властивості абзацу як структури тексту. Абзац – це визнана структура тексту, яка складається з тематично об'єднаних одного чи кількох речень, однієї чи кількох структур синтаксичної єдності, або з комбінації структур. На письмі абзац відокремлюється новим рядком, що частково наближається до пунктуаційних знаків, наприклад:

1. Вода прибувала з дивовижною швидкістю. В один день затопило ліси, сінокоси, городи, стало смеркати, розгулялася буря. Ревом ревло над Десною всю ніч. Дзвонили дзвони. У темряві далеко десь гукали люди...

2. Погодою у нас на сінокосі... завідувала ворона. Це була, так би мовити, наша фамільна ворона. Вона возсідала коло нашого куреня... Вона бездоганно вгадувала наближення дощу чи грому ще при безхмарному ясному небі, і тільки вже після того, як раптом вона крякне тричі спеціальним голосом, дід починав... позіхати...

Своєрідність абзацу полягає у тому, що в ньому перехрещуються лінгвістичний, літературознавчий та поліграфічний підходи. Оскільки абзац вживається передусім у писемному мовленні, він використовується в різножанровій літературі як композиційно-стилістична фігура. Контури цієї фігури стають особливо виразними внаслідок зіткнення абзацу з приєднувальною конструкцією та синтаксичною єдністю в їх комбінованих модифікаціях. Відбиття таких модифікацій у цілому ланцюгу абзаців наближає таку синтаксичну будову до єдиної структури і надає Їй специфічного синтаксичного забарвлення. Наприклад:

У сьому короткому нарисі... автор поспішає зробити відразу деякі визнання: в його реальний... світ... частіше починають вторгатися спогади.

Що викликає їх? Довгі роки розлуки із землею батьків, чи то вже так положено людині, що приходить час, коли вивчені в ... дитинстві байки й молитви виринають у пам'яті...

А може, те й друге разом і в такій же мірі, як і непереможне бажання... усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі... І перші радощі, і вболівання, і часи перших захоплень дитячих...

До чого ж гарно й весело в нашому городі!.. А сад, було, як зацвіте весною! А що робилось на початку літа... А соняшника, а маку, а буряків, лободи, укропу, моркви!..