Організація обліку розрахунків за електричну енергію, Детальна інформація

Прийнято виділяти такі види кредиту:

=> фінансовий (в кредит надаються грошові кошти);

=> товарний (в кредит продаються матеріальні цінності);

=> інвестиційний, податковий;

=> кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики (наприклад, під облігації або векселя).

Нас цікавить товарний або, як його ще називають, комерційний кредит, яким вважають надання організаціями одна одній кредиту у вигляді відстрочки сплати грошей за продані товари.

Принципи кредитування частково не співпадають з принципами кредиторської заборгованості. До принципів кредитування відносять строковість, платність, поверненість. Так, кредиторська заборгованість обмежена часом (термін оплати згідно з умовами договору, термін позовної давності). За прострочення сплати (погашення кредиторської заборгованості) згідно з умовами договору повинні бути стягнені штраф, пеня з підприємства-боржника. Але якщо це відбувається згідно терміну сплати, то погашення проводиться тільки в межах заборгованості і ніякі додаткові суми за користування коштами не нараховуються. А за використання кредиту, як правило, сплачується певна грошова сума. І кредит, і кредиторська заборгованість підлягають обов'язковому поверненню. Крім того, кредит свідомо береться підприємством, а кредиторська заборгованість виникає через нерівномірність поставки. Відмінність між кредитом і кредиторською заборгованістю полягає в тому, що кредит залучається підприємством на добровільних засадах, а деякі види кредиторської заборгованості виникають у підприємства відповідно до законодавства (перед бюджетом, позабюджетними фондами та ін.) в примусовому порядку.

До третьої групи дефініцій відноситься визначення Саблука Б.Т.

Кредиторська заборгованість - це сума, яку повинен сплатити боржник за одержані від постачальника цінності, надані послуги чи виконані роботи. Але дане визначення не враховує всіх можливих кредиторів підприємства. В їх ролі можуть виступати працівники підприємства за нараховану і невиплачену заробітну плату, бюджет та позабюджетні фонди по обов'язкових платежах та зборах тощо.

Слід згадати, що історично під кредиторською заборгованістю підприємств (що є дебіторською у їх контрагентів) вбачали оснований на довірі обмін цінностей на обіцянку платежу - "кредит є обмін, н якому одна сторона дає обіцянку віддати цінності в майбутньому, а інша - приймає обіцянку, дає предмет міни - речову цінність". Облік обіцянок (платежів) ще називають обліком боргів, що представляють собою "відношення між двома сторонами, що утворюється кредитним обігом або кредитом, називається правом вимоги, боргом або борговим зобов'язанням". При цьому "обіцянка платежу боргу буває усною або письмовою". Перша називається відкритою вимогою або боргом по відкритому рахунку, а друга - документальною вимогою, втіленою у письмовій формі (договір, вексель, розписка тощо).

В основному автори займають одну з чотирьох позицій:

1) не розглядають зобов'язання взагалі - у зв'язку з цим джерела залучених коштів вчені поділяють на кредити, позики, розрахунки та іншу кредиторську заборгованість або на довгостроковий і короткостроковий залучений капітал;

2) окремо розглядають кредиторську заборгованість та зобов'язання -наприклад, деякі вчені в цьому випадку джерела утворення засобів підприємства поділяють на: власний капітал, позикові (залучені) джерела та зобов'язання, під якими розуміють "своєрідне джерело, що виникає при розрахункових відносинах з іншими організаціями і особами (кредиторами)", одразу зазначаючи, що друга частина залученого капіталу - позикові (залучені) кошти поділяються на кредити банків, позикові кошти і кредиторську заборгованість. Цікаво, хто ж тоді виступає суб'єктами кредиторської заборгованості, якщо кредитори - суб'єкти зобов'язань? Але ще цікавішім є той факт, що, розглядаючи структуру пасивів підприємства, автори поділяють джерела утворення майна підприємства (капітал) на власні і залучені (позикові) кошти, які, в свою чергу, містять кредити та позики, кредиторську заборгованість і кошти в розрахунках;

3) розглядають кредиторську заборгованість та зобов'язання по розподілу суспільного продукту у складі кредиторської заборгованості. На нашу думку, цього робити не слід, оскільки саме зобов'язання є значно ширшим поняттям, ніж кредиторська заборгованість;

4) до складу зобов'язань відносять кредиторську заборгованість і зобов'язання - найбільш правильний, на нашу думку, варіант.

Ми вважаємо, що зобов'язання включають в себе кредиторську заборгованість, яка є Його складовою частиною.

Борг боржника за цінності також є зобов'язанням, отже - кредиторська заборгованість виступає складовою частиною зобов'язань. Зобов'язання — сукупність фінансових вимог до підприємства, що належать погашенню в майбутньому періоді. Кредиторська заборгованість - можливі майбутні втрати економічних доходів внаслідок наявності прийнятих в минулому зобов'язань по передачі матеріальних цінностей або з надання послуг деякому суб'єкту в майбутньому. Які ж зобов'язання можна розглядати як кредиторську заборгованість? Хендріксен і Ван Бреда розрізняють наступні зобов'язання:

1. Зобов'язання повинно мати місце сьогодні і бути наслідком минулих фактів господарського життя, наприклад таких, як придбання товарів або послуг, нанесені або передбачувані збитки, за які підприємство несе відповідальність.

2. Зобов'язання виступають в якості кредиторської заборгованості, якщо вони пов'язані з необхідністю майбутніх платежів з метою збереження господарських зв'язків підприємства або у відповідності до нормальної підприємницької діяльності.

3. Зобов'язання практично повинно бути виконано, але це не означає, що воно повинно отримати точну оцінку, так як майбутні платежі носять вірогідний характер.

4. Строк виконання зобов'язання повинен бути визначений, хоча точна дата може бути невідомою. Він може бути продовжений завдяки прийняттю нових зобов'язань або зобов'язання може бути анульоване конвертацією в акції.

5. Суб'єкт, відносно якого виникло боргове зобов'язання, повинен бути ідентифікований як окрема особа або група осіб. Однак підприємство, що прийняло на себе зобов'язання, в момент реєстрації цього зобов'язання як кредиторської заборгованості може його не ідентифікувати.

З позиції користувачів фінансової звітності зобов'язання повинно бути кваліфіковане як кредиторська заборгованість, якщо воно вимірюється з відповідним ступенем достовірності. Однак момент здійснення угоди, що обумовлює виникнення кредиторської заборгованості, не завжди очевидний. Значна частина короткострокових зобов'язань представляє собою накопичені суми типу нарахованої заробітної плати, обчислених сум по відсотках та податках, що підлягають сплаті. З іншого боку, підприємство може укладати угоди про подальші (майбутні) угоди. Ці зобов'язання, що підлягають виконанню, не є заборгованістю, оскільки їх виконання відноситься до майбутніх, а не до прямих угод.

Тут потрібно мати на увазі, що у відповідності з бухгалтерською традицією, закріпленою в діючих нормативних документах, реєстрації в бухгалтерському обліку підлягають не всі зобов'язання, активним чи пасивним учасником яких виступає організація - суб'єкт обліку, а тільки ті зобов'язання, які випливають з виконання укладених нею договорів чи здійснення дій, з якими фінансове право пов'язує виникнення зобов'язань по внесенню платежів до бюджету і відповідних позабюджетних органів.

Бабенко І.П. виділяє три випадки, коли виникають, операції та угоди, з яких випливають розрахунки: одержання цінностей без їх готівкової оплати, надання цінностей без негайного відшкодування їх вартості І переказ власного або чужого боргу,

Так, згідно із договором купівлі-продажу постачальник продає товари або послуги в обмін на грошову оплату. Причому, поки обмін не завершено -наприклад, оплата не надійшла, дебіторська (кредиторська) заборгованість залишається відображеною в обліку, тому що це випливає із договору, в якому зафіксовані обов'язки сторін - покупець повинен оплатити поставку в обумовлений термін.

Стаття 1 Закону України від 14.05.92 р. № 2343-ХП "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає такі визначення:

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги відносно грошових зобов'язань до боржника, відносно виплати заборгованості з заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби і Інші державні органи, що здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю сплати податків І зборів (обов'язкових платежів).

Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, що не здатний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі зобов'язання по сплаті податків і зборів (неподаткових платежів) протягом 3-х місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Грошове зобов'язання — зобов'язання боржника заплатити кредитору відповідну грошову суму відповідно з цивільно-правовим договором,, а також на інших підставах, передбачених законодавством України.