Організація обліку розрахунків за електричну енергію, Детальна інформація

До однієї з груп підстав виникнення зобов'язань відноситься і судове рішення, яке зобов'язує суб'єкт права укласти договір. Наприклад, арбітражний суд може визнати недійсною відмову від виконання договору однією із сторін, якщо інша сторона вже почала виконання прийнятих на себе зобов’язань за договором. У такому випадку рішення суду стає підставою зобов'язання.

Форми та порядок розрахунків між підприємствами визначаються в господарських договорах. Це найбільш розповсюджена і важлива основа виникнення зобов'язань, основна форма реалізації товарно - грошових відносин в ринковій економіці. Всі розрахунки, що здійснюються на підставі укладених договорів, відносяться до розрахунків з комерційних операцій (угод), в результаті яких партнери очікують одержати прибуток. Крім цих розрахунків, здійснюються операції некомерційного характеру без укладання договорів, на які не поширюється дія строків позовної давності.

Договором визнається угода двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір зобов'язує одну сторону - кредитора - надати визначені цінності або виконати роботи, послуги (товарна частина угоди), а другу сторону -дебітора - оплатити у строки, встановлені договором, виконання зобов'язання першою стороною.

Цікаво, що мало дослідників звертають увагу на те, що виконання договору, тобто забезпечення задоволення прав і виконання своїх обов'язків перед іншою стороною, забезпечується засобами примусового характеру, найчастіше державного примусу, якщо звичайно договір має силу і сторони не мають наміру (не погодитись) його розірвати.

Правовідносини, що виникають при укладанні та виконанні договору купівлі-продажу, регулюються главою 20 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього визначену в договорі суму. Враховуючи, що в ЦК не встановлено вимоги щодо форми договорів купівлі-продажу (за деякими винятками, передбаченими, наприклад, статтею 227 ЦК відносно форми договору купівлі-продажу житлового будинку), то необхідно виходити із загальних правил, встановлених цивільним законодавством. Так, статтею 42 ЦК передбачено, що угоду може бути укладено як у письмовій (простій або нотаріально засвідченій), так і в усній формі. Крім того, статтею 43 ЦК установлено, що угоди, які виконуються під час їх укладання, можуть укладатися усно. Статтею 44 ЦК визначено перелік угод, які мають складатися в письмовій формі. До таких, зокрема, віднесені угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою.

Загальною вимогою, що висувається для фізичних та юридичних осіб, які вступають в цивільно-правові відносини, і є одним із основоположних принципів цивільного права, - є необхідність виконувати зобов'язання належним чином, у встановлений строк та відповідно до вказівок закону або договору, а за їх відсутності - відповідно до вимог, що зазвичай виставляються .

Виконання зобов'язання полягає у здійсненні сторонами дій, що становлять зміст їх прав та обов'язків. Наприклад, при виконанні підрядником своїх обов'язків за договором підряду він має в обумовлений договором строк виконати роботи або надати послуги замовникові. Замовник же повинен своєчасно сплатити суму, передбачену договором. Крім того, відповідно до умов договору, замовник здійснює приймання виконаних робіт.

Однією з важливих умов виконання зобов'язання є недопустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язання та одностороння зміна умов договору. Винятки з цього правила можуть встановлюватись лише законодавством.

Крім того, законодавством кредитору надано право відмовитись від виконання зобов'язання частинами, якщо Інше не передбачено законом або договором. Так, при виконанні договору підряду на капітальне будівництво житлового будинку приймання державною комісією виконаних робіт здійснюється після завершення всього комплексу робіт та приведення в належний стан при будинкової території. В цьому випадку кредитор не може прийняти виконання частинами.

Допускається виконання зобов'язання третьою особою, якщо договором не передбачено, що воно має бути виконано боржником особисто (ст. 164 ЦивК). При цьому кредитор зобов'язаний прийняти виконання від третьої особи, якщо воно здійснене належним чином і відповідає умовам договору.

Ця можливість, надана законом, часто використовується у господарських відносинах. Так, підприємство, зобов'язане виконати замовлення на складання агрегату, замовляє обладнання, комплектуючі до нього, упаковку тощо іншим суб'єктам господарювання. Проте слід мати на увазі, що відповідальність за результат роботи несе боржник, а не третя сторона, оскільки саме він є стороною зобов'язання. Винятком у цьому випадку е лише ситуація, коли законодавством передбачена безпосередня відповідальність виконавця, скажімо, в порядку захисту прав споживачів.

Належним виконанням зобов'язання є виконання його у встановлений строк. Але існує ряд випадків, коли строк чітко не вказується в договорі, а обумовлюється лише період, коли зобов'язання повинне бути виконане. Це характерно, скажімо, для договорів поставки; для зобов'язань, що виникають із безпідставного збагачення або коли сторони просто забули вказати строк виконання. За таких випадків кредитор може вимагати, а боржник зобов'язаний здійснити виконання в будь-який час.

Дострокове виконання зобов'язань допускається лише у випадках, якщо інше не передбачено законом або договором. Необхідно зазначити, що це правило набуває особливого значення в умовах активізації товарних відносин. Так, при укладанні договору поставки значної партії товарів покупець готується прийняти в певний час обумовлену Їх кількість з відповідними характеристиками. При достроковій поставці товарної партії продавцем покупець понесе значні збитки — під час переукладення довгострокових договорів оренди складських приміщень, термінового пошуку перевізника тощо.

Суб'єктом зобов'язання виступає будь-яка юридична чи фізична особа. Часто сторону, яка має право вимагати від іншої сторони виконання певної дії, називають кредитором, а сторону, яка зобов'язана виконати вимогу кредитора, - боржником.

Вживання терміну "боржник", на нашу думку, в даному випадку є неправильним, оскільки згідно із законодавством боржником визнається "суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої зобов'язання перед кредиторами... протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати".

В Юридичному словнику боржником визнається сторона в зобов'язаннях, що зобов'язана здійснити на користь іншої сторони " кредитора - певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії. В зобов'язанні може бути декілька боржників.

В Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитором визнається юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань (зобов'язань боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору) боржника.

Цікаво, що в наведеному трактуванні сторона, яка має право майнової вимоги, не виступає кредитором.

Боржником також вважається:

1. Особа, яка заборгувала кошти іншій особі. В балансах підприємств боржниками вважаються ті, хто винен підприємству гроші.

2. Підприємство, яке не виконує або в найближчий час не зможе виконати свої зобов'язання перед кредиторами.

Однак, слід зазначити, що без наявності нормативного акту або договору, підприємство не може вважатись дебітором чи кредитором. Це може здійснюватись лише за умови, якщо в законі чи в договорі зазначено, що сторона, яка поставила товар, має право вимоги до покупця, а сторона, що придбала його - обов'язок оплатити.

Отже, якщо розглядати підстави виникнення зобов'язань, то можна зробити висновок, що зобов'язання для однієї сторони виступає дебіторською заборгованістю, а для іншої - кредиторською.

Тобто, за напрямками боргових зобов'язань (суб'єктами) заборгованість по розрахунках між підприємствами (що випливають із виконання (невиконання) зобов'язань) поділяють на кредиторську і дебіторську.

Дебіторська заборгованість виступає як заборгованість Інших підприємств (установ, організацій) або окремих осіб за платежами даному підприємству, кредиторська - суми заборгованості даного підприємства іншим підприємствам і окремим особам (п. 1.3).

Зобов'язання виникають в результаті здійснення підприємством будь-яких операцій і є юридичною підставою для наступних платежів за товари або надані послуги. Зобов'язання реєструється в обліку тільки тоді, коли виникає заборгованість по них.

Тобто, в процесі розрахунків нерідко виникає дебіторська заборгованість, а також заборгованість перед кредиторами. Взаємозв'язок між категоріями "розрахунки", "зобов'язання", "заборгованість".

Однак, в нашому дослідженні ми зупинимося на розгляді саме дебіторсько - кредиторської заборгованості. Між кредиторською і дебіторською заборгованістю є багато спільного і відмінного. Спільним є те, що обидва види заборгованості основані на розриві в часі між товарною угодою і її оплатою і, таким чином, базуються на функції грошей як засобу платежу. Відмінність між ними випливає з особливостей функціонування цих видів заборгованості.

Сплативши за товар, покупець погашає свою кредиторську заборгованість, а дебіторська заборгованість відповідно залишається непогашеною до моменту надходження грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Звідси — відмінність в часі існування обох видів заборгованості.