Організація обліку розрахунків за електричну енергію, Детальна інформація

Л. Пачолі виділяє в своїх творах два вирази: один "на", інший "від", які означали, відповідно, "боржника (дебітора)" - одного або декількох, та "завжди вірителя" (кредитора) - одного або декількох.

Значним досягненням Л. Пачолі була наведена в главі 9 Трактату перша класифікація розрахунків за товари, виходячи з джерел покриття заборгованості: а) готівка; б) кредит; в) обмін товарів на товари; г) взаємозалік, тобто погашення дебіторської заборгованості кредиторською. Розглядались випадки, коли оплата товарів здійснювалась одночасно з двох джерел. Такий підхід — виявлення можливих комбінацій — є прийомом моделювання. Цю класифікацію можна поглибити шляхом вивчення варіантів з використанням більше двох джерел погашення заборгованості. Дійсно, в главі 19 Л. Пачолі вводить додаткове джерело оплати - банківський кредит, що збільшує кількість можливих варіантів розрахунків.

Представник тосканської школи - Франческо Марчі (1822-1871) більш глибоко розглянув питання ролі агентів і кореспондентів. Сутність теорії Ф. Марчі полягає в тому, що автор всі рахунки вважав особовими, відкритими частково власнику, частково - агентам і кореспондентам. Посередником між власником, з одного боку, агентами і кореспондентами - з іншого, є адміністратор, якому також відкривається особовий рахунок. Кожна особа, незалежно від ЇЇ відношення до господарства, є дебітором, якщо вона отримує будь-яку цінність. Операція, за якою та чи інша особа стає дебітором, записується в дебет його особового рахунку, а операція, за якою ця особа стає кредитором, - в кредит. Оскільки будь-що, видане однією особою, завжди отримується іншою, то запис в дебет будь-якого рахунку завжди викликає відповідний запис в кредиті будь-якого іншого рахунку. В цьому полягає закон подвійності.

Ф. Марчі теж була запропонована класифікація всіх осіб, які мають відношення до господарства:

1) власники;

2) адміністратори;

3) агенти (депозитарії - зберігані цінностей, матеріально відповідальні особи);

4) кореспонденти (дебітори і кредитори).

Останнім з великих бухгалтерів класичної італійської школи вважається Джино Дзаппа (1879-1960). Повертаючись до ідей свого попередника Ф. Вілли, він значно розширив завдання та межі бухгалтерії. Облік трактувався ним лише як самостійна наука про управління, яка не залежить від юридичних і політико-економічних доктрин. Досить цікавими також були Його погляди на баланс: по-перше, він пропонував проводити оцінку за поточними цінами; по-друге, зазначав, що частка дебіторської заборгованості в активі і кредиторської в пасиві характеризують зв'язки підприємства з його кореспондентами, тобто із зовнішнім світом. На думку Дж. Дзаппи, об'єкт, відображений в балансі, більш інформативний, ніж взятий сам по собі, тому зміст балансу полягає в тому, щоб відобразити всі інформаційні зв'язки між його елементами. При цьому Дж. Дзаппа актив вважав не просто засобами підприємства чи ресурсами, які призначені для отримання прибутку, а характеризував його як очікування майбутніх прибутків.

Інший вчений Дж. Чербоні (1827-1917) створив власну теорію, яка отримала назву "логісмографії", тобто систематичного опису рахунків, згідно з якою всі операції без винятку проводяться через рахунок Власника.

Контрагентами власника є всі особи, що беруть участь в діяльності

господарства, тобто агенти і кореспонденти господарства. Агенти виступають охоронцями майна власника (наприклад, касири, завідувачі складами, магазинами тощо), а кореспонденти є дебіторами І кредиторами власника. Отже, власнику протиставляються агенти і кореспонденти господарства, для яких Дж. ЧербонІ відкриває особовий рахунок, спільний для всіх агентів І кореспондентів господарства. Оскільки власник, з одного боку, і агенти та кореспонденти, з іншого, є обов'язковими сторонами в будь-якій операції, то звідси випливає, що праву власника відповідають зобов'язання агентів і кореспондентів і, навпаки, праву агентів І кореспондентів відповідають зобов'язання власника. Дві протилежні сторони породжують думку про терези, на одній шальці яких знаходиться власник, а на другій - треті особи. Права осіб записуються в кредит їх рахунків, зобов'язання - в дебет; таким чином, кожна операція повинна бути записана в дебет рахунку Власника І в кредит рахунків Агентів та кореспондентів або, навпаки, в кредит рахунку Власника та в дебет рахунку Агентів і кореспондентів.

Прихильником і популяризатором вчення Дж. Чербоні був італійський вчений Джузеппе Россі (1845-1921). В своїй праці "L’Ente econоmіco - administrativo" (1882) Дж. Россі розглядає господарство як соціальний інститут, життєдіяльність якого відбувається за певними законами. В кожному господарстві можна, на думку вченого, виділити три групи операцій, а саме: економічні, юридичні та адміністративні. Економічними він називав операції, пов'язані із виробництвом, розподілом і споживанням економічних благ; юридичними - операції, при яких з'ясовується наявність певних прав та зобов'язань фізичних або юридичних осіб, як і зміни в правах та зобов'язаннях цих осіб, І, адміністративними - такі операції, при яких має місце обіг цінностей всередині господарства і різного роду заходів, спрямованих на збереження цих цінностей. У виконанні будь-якої господарської операції, до якої б групи вона не відносилась, завжди беруть участь дві особи або два органи господарства, між якими виникають певні відносини. Сутність таких відносин зводиться до того, що при кожній без винятку операції, правам однієї особи або органу завжди відповідають зобов'язання іншої особи або органа. Таким чином, зміна прав однієї особи або органу призводить до зміни обсягу зобов'язань іншої особи або органу господарства.

Згідно з поглядами Россі подвійний запис в загальному вигляді має тільки формальне значення Для цілей бухгалтерської практики його слід трактувати юридичне: право власника дорівнює зобов'язанню власника, і, отже, дебет — це виникнення зобов'язання або погашення права, а кредит — це право або погашення зобов'язання.

З юридичної точки зору метою бухгалтерського обліку є контроль за діяльністю осіб, що беруть участь в господарських процесах, їх поділяють на чотири групи: власник, адміністратор, агенти (особи, які зайняті на підприємстві) та кореспонденти (фізичні та юридичні особи, з якими підприємство веде розрахунки). Оскільки контролювати права та обов'язки можна було лише по документах, то не самі цінності, а дані про них (або інформація) складали предмет обліку. В бухгалтерському розумінні таке трактування призводило до пояснення всіх рахунків як особових.

Облік прав та обов'язків, що випливають з договорів, обумовлював і своєрідний порядок записів фактів господарського життя по рахунках. Так, Ніколо д'Анастасіо оприбутковував товари двома записами: дебет рахунку Товари, кредит рахунку Статутний капітал - виконання договору про матеріальну відповідальність І дебет рахунку Статутний капітал, кредит рахунку Постачальники - виконання договору постачання.

Початок XIX ст. в Італійському обліку характеризувався чітким формуванням двох напрямків: юридичного (був розвинутий Франческо Марчі) і економічного.

Прихильники юридичного напрямку всі рахунки розглядали як облікові позиції, що відображали певний майновий стан та конкретні його зміни з точки зору прав і зобов'язань відповідних фізичних і юридичних осіб. Тобто, рахунки розглядались як особові, і тому теорія отримала назву персоналістичної. На відміну від них, прихильники економічного напрямку вважали, що врешті-решт на всіх рахунках обліковуються цінності, тобто, щось матеріальне, і назвали свою теорію матеріалістичною.

Лука Пачолі також був прихильником юридичного напрямку розвитку облікових теорій, основні положення якого були викладені в першій друкованій праці з бухгалтерського обліку - "Трактаті про рахунки і записи". На думку італійського вченого та його послідовників, господарська діяльність складається з окремих актів отримання та видачі, і за своєю суттю кожна господарська операція містить в собі зобов'язання отримувача і право того, хто видає. Як наслідок, при здійсненні таких операцій завжди відбувається виникнення нових прав і зобов'язань (або заміна існуючих).

Юридичний напрямок також був представлений відомими італійськими вченими Гаспаром де Таскада (1546), Бартоломео де Солозано (1590), Франсіско де Ескобаром (1603). Так, на думку Ф. Ескобара, зміст обліку полягає у правових відносинах між власником і матеріально відповідальними особами, тому рахунки відкриваються для обліку прав і вимог осіб, які беруть участь в господарському житті.

Ця теорія в подальшому була розвинута Іншими вченими. В результаті дослідження були виявлені такі закономірності: при здійсненні будь-якої операції виникають нові права і зобов'язання або змінюються попередні. Звідси, завданням бухгалтерського обліку при відображенні господарських операцій вважалась реєстрація змін прав і зобов'язань, що випливають з них.

Клітофонте Белліні (1852-1935) виділяв два види агентів: депозитаріїв (зберігачів) - матеріально відповідальних осіб та виконавців. В останньому випадку обліковувались адміністративно-правові відносини. Предметом обліку визнавались господарські операції, а метою обліку — кількісні виміри (квантифікація) фактів господарського життя, їх запис І контроль виконання з метою найбільш ефективного управління підприємством. Кожна господарська операція включає суб'єкт, об'єкт і відносини між суб'єктом та об'єктом. Це відношення вже включає в себе дві групи особових та не особових рахунків. В зв'язку з цим, стверджував Белліні, виникає необхідність складання двох балансів: майнового та фінансового. Перший відображає відносини власника з агентами та кореспондентами, другий — з адміністратором. Майновий баланс включає весь традиційний актив, всю кредиторську заборгованість та зміни капіталу.

Франція. Найбільшою заслугою М. де ла Порта, видатного вченого кінця XVII - початку XVIII ст., є його класифікація рахунків на три групи: а) рахунки власника (капіталу, збитків І прибутків, витрат, комісії, страхування); б) рахунки власності (каси, товарів, векселів, рухомої і нерухомої власності, акцій тощо); і в) рахунки кореспондентів (простий контокорент, лоро і ностро, часткові операції тощо). Таким поділ рахунків дозволяє сформулювати постулат де ла Порта: різниця сальдо рахунків майна і власника завжди дорівнює різниці сальдо рахунків кореспондентів (розрахунків).

Кожна група рахунків виконувала певну функцію: рахунки власника - економічну (рух капіталу), майнові - специфічну господарську (управління ресурсами всередині підприємства), особові - юридичну (розрахунки зі сторонніми особами).

Теорія дебетування і кредитування рахунків у М. де ла Порта зводилась до двох основних правил: 1) дебітор - все, що отримується у власність чи. управління господарством, або та особа, яка отримує цінності; 2) кредитор -все, що перестає бути власністю чи виходить із управління господарства, або та особа, яка видає цінності.

Інший вчений Бертран Франсуа Баррем (XVIII ст.) всі рахунки поділяв на дві групи, а саме: 1) загальні рахунки і 2) окремі рахунки. До загальних рахунків відносились всі рахунки Головної книги, за винятком окремих рахунків кореспондентів. Окремими рахунками він вважав рахунки третіх осіб. Правила запису по рахунках Ф.Б. Баррем формулював наступним чином: 1) рахунок, на який записується те, що надходить в господарство, є дебітором; 2) рахунок, на якому відображаються предмети, що вибувають із господарства, є кредитором; 3) у випадку, коли вибуття будь-якої цінності не супроводжується надходженням іншої цінності у господарство, дебітором є особа, з якою виконується дана операція; 4) якщо надходження однієї цінності не супроводжується вилученням із господарства будь-якої іншої цінності, кредитором в даній ситуації є контрагент господарства.

А. Коррон (1754) всі окремі рахунки (кореспондентів) поділяв на "мої" (дебітори) та "його - їх" (кредитори).

Отже, рахунки розрахунків з' являються після появи рахунків матеріальних цінностей та рахунків грошових коштів.

За Е. Дегранжем всі господарські операції повинні бути викликані нічим іншим, як тільки змінами у відносинах власника до свого підприємства і третіх осіб. Вчений вважав, що облік повинен виконувати два основних завдання: 1) відображати рух господарських засобів і тим самим надавати власнику повну картину стану майна господарства та виявляти досягнуті результати - прибутки і збитки; 2) надавати дані про стан розрахунків власника як з самим підприємством (через рахунок капіталу), так і з третіми особами.

Подвійний облік, доводив Е. Дегранж, відповідає цим завданням, створюючи систему рахунків для обліку руху цінностей, розрахунків і результатів господарської діяльності. Звідси, всі господарські операції, які зводяться до отримання і видачі, здійснюються від імені власника по двох основних групах рахунків: