Організація обліку розрахунків за електричну енергію, Детальна інформація

а) рахунки для обліку розрахунків з кореспондентами;

6) рахунки для обліку руху цінностей і результатів діяльності.

Нідерланди. В частині відображення товарів Пітер ла Кур (1691) наполягав па системному відображенні зобов'язань, що випливають з договору поставки. З цією метою він запропонував спеціальний рахунок "Товари до одержання". Рахунок дебетувався при укладанні договору з постачальником і кредитувався рахунком "Магазин" на суму одержаних від постачальника товарів. Дебетове сальдо рахунку відображало суми очікуваних до надходження товарів.

Інший вчений Якоб ван дер Шуер (1625) вважав, що дебітор - це той, хто має (власник), хто одержує або кому посилають; той, хто купує; кому поставляють, продають або від кого сподіваються одержати платіж; або, нарешті, той, хто повинен платити. Кредитор - це той, хто видає (витрачає); з ким розраховуються; від кого одержують; той, з ким мають справу; хто продає; поставляє; у кого купують; той, кому потрібно платити.

Росія. Багато особливостей відображення у звітності окремих видів активів, що є актуальними в наш час, були описані в нормативних документах Старої Росії (1700-1917 рр.). Так, Торговим Статутом передбачалось правило, відповідно до якого дебіторська заборгованість повинна була наводитись в балансі за номінальною вартістю, сумнівні борги - в сумі, на одержання якої не була втрачена надія, а безнадійні борги - списуватись з балансу повністю, за винятком якоїсь "незначної суми, що залишається в балансі для пам'яті". Відсутність будь-яких формальних критеріїв для класифікації дебіторської заборгованості нерідко призводило до конфліктів між підприємствами та фінансовими органами.

Заслуговують на увагу думки Л.І. Гомберга (1895) про оцінку дебіторської заборгованості. Всі борги він поділяв на чотири групи: а) безумовно надійні, від їх суми слід відрахувати в резерв на покриття сумнівних боргів 5 %; б) борги, в погашенні яких немає впевненості, повинні бути показані в активі балансу в розмірі 80 % загальної суми; в) борги сумнівні підлягають включенню до балансу в розмірі 50 % загальної суми; г) безнадійні борги підлягають негайному віднесенню на рахунок Збитків та прибутків.

Рахунки по Гомбергу класифікуються в трьох розрізах: 1) за властивостями рахунків (зовнішні, внутрішні, причому до зовнішніх відносяться рахунки, що враховують дебіторську та кредиторську заборгованість, а до внутрішніх — рахунки власних засобів); 2) за властивостями оборотів (рахунки складових частин майна і рахунки чистого майна, останні розпадаються на рахунки результатні і рахунки капіталу); 3) за властивостями юридичних відносин (рахунки кореспондентів, агентів та власника).

Англомовні країни XX ст. Розглянемо Історію розвитку розрахункових операцій в англомовних країнах. Описуючи господарську діяльність, А. Сміт та В. Бурке в основу обліку покладають три рівняння, одне з яких виражає співвідношення між активом (А), кредиторською заборгованістю (Р) та власними засобами (L): А = Р + L. Ця модель виражає постулат Л. Пачолі і представлена у вигляді балансу.

Інший вчений Мор звертав увагу на те, що погашення підприємством своєї заборгованості, його платоспроможність - основний барометр господарської діяльності.

Для запису торгових операцій (в книзі вивчались записи тільки торгових операцій) К. Кларк і В. Німчинов рекомендували вести наступні книги:

а) розрахункову (ресконтро дебіторів і кредиторів), б) касову, записи до якої здійснювались із зазначенням рахунків Головної книги, що кореспондують з рахунком Каси; в) товарну, в якій для кожного сорту товару відкривався особливий рахунок; г) "ручну", що представляла собою меморіал, записи в ній здійснювались шляхом складання відповідних статей; д) денну, що, по суті, була збірним журналом, І записи в ній здійснювались один раз на місяць на підставі записів в касовій і в ручній книзі; ж) Головну.

Розрахункова книга велась шляхом відкриття рахунків для кожного окремого дебітора і кредитора господарства; особливістю її ведення було те, що до неї також записувались отримані і видані векселі. Якщо розрахунки з контрагентом чи по векселях велись в асигнаціях, то в рахунку зазначали лише суму в асигнаціях, якщо ж рахунки велися в сріблі, то в рахунку були графи для суми в сріблі, курсу на асигнації і суми в асигнаціях. Іншими словами, рахунки в срібній валюті велись за тим самим порядком, за яким ведуться в наш час рахунки з іноземними кореспондентами при розрахунках в іноземній валюті. При записі розрахунків відображається різниця між рахунками лоро і ностро;

по рахунках визначався прибуток і збиток при розрахунках на срібло, причому такий запис здійснювався при закритті рахунків чи по закінченні розрахунків з контрагентами.

Цікаво, що при наявності товарної і розрахункової книг автори все ж рекомендували відкривати в Головній книзі аналітичні рахунки для кожного окремого дебітора і кредитора та для кожного окремого сорту товарів. Записи в Головній книзі здійснювались один раз на місяць загальним підсумком.

Отже, на наш погляд, підсумовуючи все вищенаведене, можна сказати, що найдавніші печатки зобов'язальних правовідносин знаходяться в тій сфері, яку називають сьогодні цивільними правопорушеннями, або деліктами. В сфері деліктів поняття боргу з'явилось не відразу, йому передувало поняття відповідальності.

Пізніше отримують юридичне визнання деякі окремі види зобов'язань із договорів. У різних народів ці договірні зобов'язання неоднакові, але вони завжди представляють собою строго формальні акти і тягнуть за собою особисту відповідальність боржника, пов'язану з особою, з особистою розправою з боржником. Ідея майнового відшкодування в ті часи не Існувала.

І лише з розвитком економічних відносин майновий бік зобов'язань виходить на перший план, основну масу яких складають зобов'язання, що виникають із договорів.

1.2. Поняття розрахунків

Механізм розрахунків є похідним від товарного механізму. В основі як першого, так і другого, лежить прагнення підприємця одержувати прибуток від економічної діяльності. В зв'язку з цим обидва механізми не слід розглядати ізольовано один від одного. Ллє їх не потрібно й ототожнювати.

В сучасних умовах механізм розрахунків не можна розглядати як систему комунікаційних структур, методичних та технологічних прийомів, призначених для їх здійснення. Таке розуміння механізму розрахунків є надто поверховим.

Взагалі осмислення категорії "механізмів" в економічній науці потребує ширшого погляду на економічні дії і події, включаючи процеси, що відбуваються на всіх стадіях відтворення. Це також потребує і достатньо високого рівня абстракції.

Розрахунками завершується оборот втіленої в готову продукцію вартості активів підприємства І створюються умови для початку нового економічного обороту. Грошові кошти, одержані в результаті цього обігу, дозволяють своєчасно, на новій інформаційній, технічній і технологічній основі формувати та використовувати в новому виробничому циклі фактори виробництва, розраховуватись по зобов'язаннях з державою, постачальниками, банками, працівниками підприємства, акціонерами.

Складовими механізму розрахунків є також організаційно-технічні фактори і відповідні комунікаційні та інші структури, діяльність яких пов'язана із забезпеченням розрахунків і регламентується певними правовими нормами.

Досліджуючи природу розрахунків, проф. Безруких П.С. зазначив, що розрахунки базуються на русі господарських засобів між різними суб'єктами.

Взагалі поняття розрахунків в різних літературних джерелах наводиться досить рідко (табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Таблиця 1.1. Визначення терміну "розрахунки" в обліково - економічній літературі

№ з/п Автор Визначення

1 Чацкис Е.Д., Лисюк А.І-І., Михайлова Т.П.

[82. с. 117]