Організація обліку розрахунків за електричну енергію, Детальна інформація

Часто зобов'язання характеризують як борги (заборгованість) підприємства, які виникають, головним чином, через придбання товарів та послуг в кредит, або кредити, які підприємство отримує для свого фінансування. Зобов'язання іноді також називають боргами або власними фінансовими зобов'язаннями підприємства.

В праві зобов'язаннями називаються цивільно-правові відносини, що встановлюються фактом укладання договору.

Юридичним (цивільно-правовим) еквівалентом цього поняття можна вважати зобов'язання підприємства, що виникають з різних підстав, у тому числі і на підставі господарських, трудових та Інших договорів (статті 4, 32 Цивільного кодексу України). Саме визначення поняття зобов'язання можна знайти у ст. 151 ЦК - правовідносини» при яких одна особа (боржник) зобов'язується вчинити на користь Іншої особи (кредитора) певні дії. Бухгалтерсько-економічний аспект цього поняття відображений у п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2, затвердженого наказом Мінфіну від 31.03.1999 р. № 87. Тут зобов'язання визначається як заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих дій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, які втілюють у собі економічні вигоди. Сюди можна включити зобов'язання з передачі майна, грошових сум, виконання робіт тощо. Саме порушення підприємствами своїх зобов'язань визначає відсутність оборотних коштів, зростання неплатежів, створення заборгованості, у тому числі податкової. Таким чином, всупереч різної юридичної і цивільної природи порушення, цивільно-правові та податкові зобов'язання пов'язані між собою в господарській діяльності підприємства - платника податку. Чинне законодавство дозволяє вирішити деякі з цих проблем, а отже, і створити джерела для розрахунків з бюджетом.

Таким чином, зобов'язання - це різновид цивільно-правових відносин, зміст яких включає право - в даному випадку право вимагати - і відповідний йому обов'язок. В силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, а саме: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії. Кредитор при цьому має право вимагати від зобов'язання особи — боржника - виконання його обов'язку.

На противагу речовим правовідносинам, у яких праву однієї особи відповідає обов'язок усіх співгромадян взагалі без більш точного визначення учасників, у зобов'язальних правовідносинах встановлюється певна визначеність осіб, що беруть участь у ньому. Відносини існують тільки між відомими особами і не стосуються решти співгромадян.

Тому розглянемо дефініції зобов'язань різних авторів (додаток А).

До першої групи належать автори, які розрізняють зобов'язання з точки зору права (Биков І.А., Єфремов І.А., Молдованов М.І., Азриліян О.М., Андосов О.М., Вікулова О.В. та Ігумнов Ю.С. І Райан Б.). До другої групи відносяться Бикова А., Грабова 11-М., Макаров В., Бслоусов М., Моісеєнко В.І. та Радостовець В.К., які розглядають Їх лише як складову частину пасивів підприємства.

Як зазначає проф. В. Макаров і М. Бєлоусов, загальним для групи зобов'язань є те, що всі вони періодично виникають у підприємств у відповідності з діючим порядком Їх нарахування. Кошти з цих джерел підприємство не отримує ззовні, як кредити, а створює шляхом нарахування. Тому, якщо такі джерела, як, наприклад, позики банку, показують заборгованість підприємства з повернення раніше отриманих сум, то дані джерела відображають зобов'язання, що виникають у підприємства у зв'язку з необхідністю передачі коштів відповідним організаціям згідно з діючим законодавством.

Це є традиційний підхід до зобов'язання, обумовлений основним бухгалтерським рівнянням: Актив = Власний капітал + Зобов'язання.

Зазначимо, що О.М. Андросов і О.В. Вікулова склад зобов'язань характеризують наступним чином: Зобов'язання = Залучені засоби + Кредиторська заборгованість.

Крім цього, треба мати на увазі, що слово "зобов'язання" увійшло в Закон не з української бухгалтерської і юридичної літератури, а із надто прямого, ми б навіть сказали, примітивного, перекладу англійського терміну "liabilities". Правильні варіанти його перекладу - кредиторська заборгованість чи залучені засоби (капітал). Уточнення перекладу знімає проблему віднесення дебіторської заборгованості як і до майна, так і до зобов'язань фірм.

Таким чином, можна відмітити, що термін "зобов'язання" в Законі слід розуміти тільки в традиційному розумінні як кредиторську заборгованість чи залучені засоби й інвестиції, внесені власником. При цьому в практичній роботі Із Законом та іншими нормативними документами по бухгалтерському обліку, де використовуються юридичні терміни "майно" і "зобов'язання", їх необхідно трактувати тільки в рамках спеціальної галузі права - права бухгалтерського.

Зобов'язання є невід'ємною і обов'язковою складовою зовнішніх трансакцій підприємства. Без них не можуть відбуватися процеси постачання та реалізації.

Як бачимо, в бухгалтерському обліку поняття "зобов'язання" є більш вузьким, ніж в цивільному законодавстві. Згідно із Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зобов'язання визначені як заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди. Обліку підлягають не всі зобов'язання, активним чи пасивним учасником яких виступає підприємство (суб'єкт обліку), а тільки ті з них, які випливають з виконання укладених нею договорів або здійснених дій, а також з якими фінансове право пов'язує виникнення зобов'язань по внесенню платежів до бюджету і відповідних позабюджетних організацій. Наприклад, укладений договір до часткового або повного Його виконання, тобто до передачі майна, виконання робіт, надання послуг, сплати грошей, передачі боргу, анулювання боргу тощо залишається наміром, бажанням здійснити ті чи інші господарські операції. Він не підтверджує факт здійснення господарських операцій, а тому і не відображається в бухгалтерському обліку. Враховується тільки виконання договору та виникнення зобов'язання по його оплаті.

Загальним правилом є те, що зобов'язання реєструються в обліку тільки тоді, коли по них виникає заборгованість. Зобов'язання, які підлягають виконанню в майбутньому, не є заборгованістю і не відображаються в обліку.

Звідси, в Законі термінами "майно" і "зобов'язання" визначаються групи об'єктів бухгалтерського обліку, що традиційно виділяються, — засоби підприємства (його активи) і джерела їх утворення (його пасиви).

Те ж саме визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 "Зобов’язання". В ньому наводиться порядок формування та відображення в звітності інформації про зобов'язання.

Це дуже важливе визначення, яке пов'язує в єдине ціле поняття можливості, зобов'язання І затрат.

На відміну від об'єктивних передумов існування дебіторсько-кредиторської заборгованості, її економічний зміст складають юридичні підстави. Тому слід розрізняти правове і бухгалтерське поняття категорії "зобов'язання".

Правове поняття зобов'язання дещо ширше від бухгалтерського. В Юридичному словнику зобов'язання розглядаються як цивільно-правові відносини, в силу яких одна сторона (боржник) зобов'язана здійснити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, заплатити кошти тощо) або утриматися від неї, а кредитор, в свою чергу, має право вимагати від боржника виконання цього зобов'язання. Зобов'язання також розглядаються як вид цивільно-правових відносин.

В бухгалтерському обліку відображення знаходять лише ті зобов'язання, що виникають в результаті розрахунків між підприємствами, і ті, які призводять в майбутньому до зменшення економічних вигод і можуть бути достовірно визначені. Ці зобов'язання виникають в результаті здійснення фірмою різноманітних угод і є юридичною підставою для наступних платежів за товари або надані послуги. Дійсно, якщо розглянути традиційне бухгалтерське рівняння: Активи = Капітал + Зобов'язання, то виходить, що зобов'язання - це та частина активів, яку ми втрачаємо (жертвуємо) в певний момент часу у майбутньому. Відповідно їх відображення в обліку відбувається через систему подвійного запису - фундаментального методу бухгалтерського обліку, адже в угодах завжди є боржник і кредитор (Дебет та Кредит).

Тому, якщо розглянути зобов'язання з точки зору бухгалтерського рівняння, то зміст його ще розшириться. Таким чином, можна сказати, що та частина пасиву балансу, яка не с капіталом, є зобов'язанням.

Частіше всього зобов'язання пов'язані з поверненням боргу, виконанням робіт та послуг, передачею майнових цінностей, збереженням власності, сплатою грошових коштів, поставкою товарів.

Поняття зобов'язань має декілька складових: суб'єкти зобов'язання, правовідносини між суб'єктами, зміст та підстави зобов'язання.

Структура зобов'язань може бути представлена наступним чином (рис. 1.1)

Рис 1.1. Структура зобов'язань в бухгалтерському обліку

Ці складові важливо розглянути для розуміння зобов'язань і сутності дебіторсько-кредиторської заборгованості. Юридичні факти, з моментом настання яких закон пов'язує виникнення зобов'язань, називаються підставами виникнення зобов'язань.

Для виникнення зобов'язальних правовідносин необхідний юридичний факт, з настанням якого закон пов'язував би наслідки.

Найпоширенішою юридичною підставою виникнення зобов'язань є угоди. Вони можуть бути односторонніми (наприклад, заповіт), двосторонніми та багатосторонніми. Двосторонніми або багатосторонніми угодами є договори.

Роль такої підстави виникнення зобов'язань, як адміністративні акти, сьогодні знизилась порівняно з плановою економікою, коли фактично всі господарські договори своєю підставою мали акти планування. Державне замовлення, приватизаційні процеси були і в сучасних умовах залишаються джерелом виникнення зобов'язань. Видані уповноваженими державними органами розпорядження (наприклад, план приватизації) є безпосередньою підставою для укладання і оформлення угоди між суб'єктами цивільно-правових відносин. Договір у даному випадку конкретизує, деталізує правовідносини, що виникають.