Організація обліку розрахунків за електричну енергію, Детальна інформація

4 Охорона праці на підприємстві 91

Висновки 95

Список використаної літератури 98

Додатки 100

Анотація 103



РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ

Облік розрахунків: історичний аспект

Бухгалтерський облік - це наука, яка відображає всі процеси та явища, що характеризують господарську діяльність підприємства. Одне із значних місць в цій науці посідає дебіторська та кредиторська заборгованості.

В ринковій економіці заборгованість покупців за готову продукцію і товари підприємства є звичайним явищем. Це - комерційні кредити, інакше — розстрочки платежів в часі, які сприяють збільшенню обсягів торгівлі, прискоренню оборотності товарів. Вигідні для покупців умови комерційного кредиту - гарантований спосіб підтримувати стійкий попит на продукцію підприємства. Як переконує досвід українських підприємств, що ведуть успішний бізнес, і більшості західних фірм, дебіторська заборгованість у їхніх активах становить 20-21%. Цей показник (обсяг кредитного продажу) є одним з двох основних чинників, що визначає загальну суму неоплачених рахунків за дебіторською заборгованістю в будь-який період; другим чинником є середня тривалість часу, що минув від моменту продажу до моменту інкасації. І хоча кредити найчастіше надаються платоспроможним покупцям і чесним платникам, частина боргів, незважаючи на обережність і обачність постачальників, залишається неоплаченою. Їх доводиться покривати частиною прибутку підприємства, а також створювати резервні фонди на покриття сумнівних боргів. Це призводить до виникнення неминучих витрат комерційного кредиту, які несуть підприємства.

Щодо кредиторської заборгованості, то вона, виходячи з балансового рівняння: Актив = Власний капітал + Зобов'язання, взагалі виступає однією із частин залученого капіталу підприємства.

Таким чином, дебіторська заборгованість - вилучення коштів з підприємства, кредиторська - залучення коштів до господарського обороту підприємства.

Дебіторська заборгованість в організації бухгалтерського обліку відображається як наслідок цивільних зобов'язань, що виникають в результаті визначеної угоди.

Для того, щоб зрозуміти економічну природу заборгованості і надати конкретні пропозиції щодо удосконалення бухгалтерського обліку дебіторсько-кредиторської заборгованості, необхідно прослідкувати історичний аспект Її розвитку.

Вавілон. Облік розрахунків займав особливе місце в господарському обліку стародавнього Вавілону. Товарно-грошові відносини у Вавілоні були розвинуті набагато краще, ніж у Єгипті. Але вони не охоплювали всієї економіки в цілому, тобто грошове господарство розвивалось в умовах натурального господарства, при превалюванні державного сектору, а отже, діяльність приватних торговельних товариств знаходилась під державним контролем. Частина оборотних засобів торговців спрямовувалась на закупівлю продукції царських господарств за державними цінами та на її перепродаж; лише окремі торговельні товариства були пов'язані між собою зустрічними платежами. В більш пізній період домінуючою стала приватна торговельно-лихварська діяльність. Приватні банки мали великі кошти для того, щоб фінансувати різноманітні комерційні товариства.

Оскільки в ті часи монетна система не була розвинена, грошові розрахунки здійснювались в одиницях ваги. Відсотки обчислювались грошима, продуктами і навіть робочими днями. Облік вели за системою прибутково-видаткових записів.

В римському праві виробилась своєрідна класифікація джерел, здатних заснувати зобов'язальне правовідносини: договір, "ніби договір", правопорушення, "ніби правопорушення". Але така класифікація не носила наукового характеру, тому фактично можна було виділити два джерела зобов'язань: юридична угода та правопорушення. Таким чином, до цієї групи джерел не потрапляли інші юридичні факти, що спричиняли виникнення зобов'язань, - закон, безпідставне збагачення.

Греція. Відомо, що особливого розвитку облікове мистецтво Стародавньої Греції набуло близько V ст. до н.е. в конторах трапедзитів. Останні були банкірами Стародавньої Греції І виконували різноманітні операції, причому по всіх своїх операціях вони обов'язково вели облікові книги, а по всіх угодах - торгові книги. У зв'язку Із значним розповсюдженням звичаю тримати вільні гроші на поточному рахунку у трапедзита, в Афінах ІV-го століття почала практикуватись форма розрахунків способом списання відповідних сум в книгах банкіра. Навіть саме слово "списувати" стало внаслідок цього означати те, що і "сплачувати".

Давньогрецькі банки - трапези - вперше почали застосовувати в своїй діяльності систему безготівкових розрахунків. Внески, або перекази, оформлювались "платіжними дорученнями", які називались "діаграфе". Офіційна звітність трапез мала за мету проведення наступного контролю за діяльністю виборних керівних посадових осіб і дотриманням ними відповідальності за використання кредитних коштів.

Найбільшою банківською установою був Дельфійській храм, в якому дуже детально фіксувались всі кредитні операції.

Доволі розвинутим було товарне господарство в Афінах за часів Демосфена. Сільськогосподарські підприємства відпускали в кредит близько 17% всієї вартості активів, промислові - 32%. В кредитному підприємстві 50 % активів складали видані позики; торговельно-лихварському, де в кредит видавали і товари, І гроші, - дебіторська заборгованість ( 54 % всіх активів).

У 256 р. Зенон реформував систему обліку, що склалась в приватних маєтках. Метою обліку, що зазначалась на папірусі, була: 1) виявлення загального стану господарства, що передбачало організацію систематичного обліку запасів матеріальних цінностей, регулярний облік дебіторської та кредиторської заборгованості; 2) обчислення господарського ефекту в різних галузях діяльності.

Італія. Італійські автори вбачали зміст бухгалтерської науки в зміні прав та зобов'язань осіб, що беруть участь в господарському процесі.

Лука Пачолі (1493) в "Трактаті про рахунки і записи" при характеристиці факту господарського життя виділяв чотири обов'язкові моменти, які повинні бути відображені в обліку: суб'єкт; об'єкт; час; місце.

Цим моментам відповідають чотири питання: хто, що, коли і де? З цього приводу італійський вчений Л. Флорі (1970) виділяв: дебітора; кредитора; суму; характер факту.

Перші дві вимоги передбачали виділення суб'єктів, третя - об'єкта. Як бачимо, суб'єкт у Л. Флорі представлений дебітором і кредитором, що допускається з міркувань зручності.

Поняття факту господарського життя призвело до виникнення двох важливих правил, які сформулював Пачолі:

1) не можна нікого вважати боржником (дебітором) без його відома, навіть якщо б це виявилось доцільним;

2) не можна вважати нікого вірителем (кредитором) при відомих умовах без його згоди.