Паралізовані підприємства, Детальна інформація

заборгованість потенційно рентабельних підприємств — виробників “універсальних товарів”, насамперед електроенергії та газу, що потрібні всім і тому найбільше ліквідні за умов поширення бартеру. Частка підприємств Держнафтогазпрому та Міненерго в загальній сумі недоплат до бюджету в І-му

півріччі 1998 року становила відповідно 23,8% і близько 10%. Така ситуація складається внаслідок дії обставин, за яких неплатежі слабких підприємств врешті-решт нагромаджуються в заборгованості виробникам або постачальникам газу й електроенергії. Борги за ці універсальні товари досягають таких величезних розмірів, що їхні виробники для забезпечення своєї життєдіяльності змушені неплатежами до бюджету компенсувати дебіторську заборгованість своїх споживачів-неплатників.

Найважливішою причиною заборгованостей підприємств усіх груп є урядова підтримка державних та колишніх державних підприємств, що дозволяє їм не реагувати на зміну ринкових умов і створює сприятливий грунт для зростання неплатежів та бартеру.

Ринок — це жорсткі

бюджетні обмеження

За нових умов державні підприємства мали пристосуватися до жорстких бюджетних обмежень, властивих ринковій економіці. Проте переходу від м’яких до жорстких обмежень не сталося: держава захистила підприємства

від ринку

Під час трансформаційних процесів велика частина колишніх державних підприємств мусила так змінити свою структуру та інвестиційну політику, щоб мати змогу гнучко пристосовуватися до змін попиту й умов збуту продукції, ринкових цін і умов конкуренції, а отже, забезпечити передумови для довготривалого економічного зростання. Основна ідея реструктуризації підприємств — створення конкурентоздатних виробництв і зміна поведінки підприємств через запровадження жорстких бюджетних обмежень, властивих ринковій економіці. Як відомо, ринкова економіка має такі принципові особливості:

у процесі виробництва і розподілу товарів діє механізм цін; товар отримує лише той, хто може і готовий заплатити потрібну ціну. Інші економічні суб’єкти із споживання вилучаються;

виробляються лише ті товари, ціна яких (принаймні в довгостроковій перспективі) перевищує витрати. Отже, співвідношення доходів і витрат для будь-якого підприємства — це питання його існування;

кількість товару, якою може володіти економічний суб’єкт, залежить від його купівельної здатності, тобто бюджетного обмеження.

Отже, поведінку підприємства в ринковій економіці, свободу його дій визначають ринкові ціни та співвідношення доходів і витрат, тобто жорсткість його бюджетних обмежень. Саме ця особливість принципово відрізняє ринкову економіку від економіки соціалістичної.

У командній соціалістичній економіці підприємства працювали за умов м’яких бюджетних обмежень. Такі бюджетні обмеження були лише відображенням бухгалтерського співвідношення доходів і витрат підприємств і по суті не мали ніякого значення для життєдіяльності цих економічних суб’єктів. Планово-збиткові підприємства стали нормальним явищем. Наявність збитків не змінювала поведінки підприємств, оскільки не призводила до катастрофи, а доходи самі по собі не давали серйозних переваг. Існування підприємства залежало не від цін і витрат, а від рішень директивних органів і безлічі суб’єктивних чинників. Якщо діяльність підприємства визнавали необхідною (“з народногосподарської точки зору”), то кошти на поточні витрати й інвестиції надавали або у формі банківських кредитів, або за рахунок внутрішньогалузевого перерозподілу коштів, або з бюджету. Централізація в бюджеті країни великої частини національного доходу створювала широкі можливості для підтримки підприємств “пріоритетних” галузей економіки.

По суті, до теперішнього часу реструктуризація більшості підприємств (у сенсі переходу від м’яких до жорстких бюджетних обмежень) не відбулася. Незважаючи на проголошений урядовий курс на проведення ринкових реформ, підприємства далі можуть впливати на рівень цін та умови оподаткування і розраховувати на державні субсидії.

Нежиттєздатні підприємства далі працюють, не реагуючи на зміни попиту. Існує стійка тенденція зростання собівартості та збільшення залишків готової продукції, дедалі більше підприємств стають збитковими. Проте, замість запровадження майнової відповідальності в разі невиконання угод, держава почала практикувати різні форми прямого і непрямого субсидування підприємств

Потенційні банкрути домоглися збереження м’яких бюджетних

обмежень

Істотне зменшення попиту на продукцію українських підприємств відбулося ще в 1991—1992 роках. Зміни попиту на більшість товарів можна було спостерігати і на внутрішньому ринку, і на традиційних зовнішніх ринках збуту. Після появи імпортних товарів і лібералізації цін українська продукція, через її низьку якість і високу ціну, яку зумовлювала недосконала структура витрат підприємств, стала неконкурентоспроможною на внутрішньому ринку та в країнах колишнього Союзу. Особливо різко впав попит на продукцію виробничо-технічного призначення (зокрема машинобудування та інших оборонних галузей), орієнтовану на потреби всього колишнього Радянського Союзу.

У ринковій економіці підприємства (через жорсткість своїх бюджетних обмежень) змушені реагувати на зміни попиту: змінювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати ціни на свою продукцію, раціоналізувати рівень і структуру витрат. Поведінка багатьох постсоціалістичних підприємств України за аналогічних обставин виявилася іншою. Підприємства далі працювали, не реагуючи на зміни попиту та умов збуту. Частка готової продукції і товарів у структурі матеріальних обігових коштів у промисловості в 1992 році збільшилася до 21%, а в 1993-му – до 31%, порівняно з 13% в 1989 році. Але ані в

1992—1993 роках, ані пізніше реальна загроза існуванню неконкурентоспроможних державних і колективних підприємств не виникала.





Частка готової продукції і товарів

у структурі матеріальних обігових коштів

у промисловості України

%

Джерело: Держкомстат



І досі підприємства не навчилися реагувати на сигнали ринку. Далі існує стійка тенденція зростання собівартості, збільшення залишків готової продукції і запасів товарно-матеріальних цінностей:

на кожному четвертому із 100 підприємств — найбільших боржників перед бюджетом у І-му півріччі 1998 року залишки готової продукції становили більше ніж 20% обсягу виробництва за цей період, а на 17 підприємствах цей показник навіть сягав більше ніж 45%;