Паралізовані підприємства, Детальна інформація

запаси товарно-матеріальних цінностей у 40% підприємств перевищували половину їхнього піврічного обсягу виробництва;

у 1997 році витрати на 1 грн. товарної продукції загалом по народному господарству зросли до

96 коп., у промисловості — до 98 коп., у сільському господарстві – до 122 коп., тоді як у 1995 році аналогічні показники становили відповідно, 86, 89 та 98 коп.





Витрати на 1 гривню товарної продукції

гривень

Джерело: Держкомстат



Наслідком згаданого явища стало швидке зростання кількості збиткових підприємств. За період з 1992 по 1997 рік питома вага таких економічних суб’єктів загалом по народному господарству збільшилася з 9,5 до 53,4%, у промисловості — з 3,7 до 45,1%, а в сільському господарстві зросла до 80%.

Одразу після появи згаданих руйнівних тенденцій у 1992—1993 роках держава мала змусити підприємства перебудуватися відповідно до нових умов. Сама по собі лібералізація цін виявилася недостатньою, оскільки не було створено інститутів ринку, зокрема ліквідного ринку акцій, а також інститутів, що забезпечують виконання на підприємствах договірних зобов’язань. Найважливішими передумовами запровадження жорсткості бюджетних обмежень підприємств є майнова відповідальність та загроза банкрутства в разі невиконання угод.



Частка збиткових підприємств

в економіці України

%

Загалом Промисловість Будівництво Сільське господарство

1992 9,5 3,7 3,3 0,7

1993 8,3 4,0 3,6 1,0

1994 11,4 6,5 4,5 5,7

1995 22,2 11,5 9,8 28,3

1996 43,0 30,0 31,7 66,0

1997 53,4 45,1 44,6 80,1

Джерело: Держкомстат



Натомість уряд почав широко практикувати різні форми прямого і непрямого субсидування підприємств у вигляді прямого бюджетного фінансування, а також податкових пільг, бюджетних кредитів, кредитів комерційних банків певним підприємствам та галузям за рішеннями уряду, забезпечення підприємств гарантіями для отримання іноземних кредитів. За нашими підрахунками, обсяг субсидій підприємствам України в 1997 році сягав не менше ніж 20% ВВП.

Одним з аргументів на користь підтримки животіння підприємств була небезпека масового безробіття. Внаслідок такої політики безробіття не зникло, а набрало прихованих форм, тим часом підприємства отримали можливість не докладати особливих зусиль для розв’язання нових проблем. Надалі держава, яка не виділяла бюджетних коштів у “достатньому” обсязі, своєю бездіяльністю щодо нежиттєздатних підприємств фактично давала згоду на невиплату або затримку заробітної платні.

Бартер дозволяє керівникам підприємств монопольно розпоряджатися активами, використовуючи їх для особистого споживання. Обмеженість ресурсів підприємств, що беруть участь у бартерних схемах і “проїдання” великої частки капіталу вимагають підживлення, наприклад, за рахунок бюджетних коштів. Зараз такі “ін’єкції” здійснюються через взаємозаліки

За допомогою субсидій, різних грошових сурогатів та дозволу не платити за своїми зобов’язаннями держава фактично захищає неефективні підприємства від умов жорстких бюджетних обмежень, властивих ринковій економіці. Внаслідок такої політики дедалі більше потенційно прибуткових підприємств і галузей втягуються в систему неплатежів загалом і бюджетних зокрема, щораз менше ефективним стає використання обмежених ресурсів, натомість що далі, то більше зростає рівень монополізації виробництва і поглиблюється соціальне розшарування. За збереження такої підтримки збиткових економічних суб’єктів економічний спад в Україні триватиме, і масштабна бюджетна криза стане неминучою.

Бартер дає директорам

монопольну ренту