Паралізовані підприємства, Детальна інформація

станом на 1.10.1998 р. дорівнювала 22,5 млрд. грн.



Джерело: Держкомстат



Списання боргів з податків для підприємств певних галузей економіки стало систематичною практикою, яка не лише не сприяє їхній реорганізації, а, навпаки, затримує її. Реструктуризація боргів також не має позитивних наслідків. Так, наприклад, відповідно до Закону України “Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків станом на 31 березня 1997 року” від 5 червня 1997 року, сума списання та реструктуризації становила близько 5 млрд. грн. Реструктуризовану величину податків мали б сплачувати починаючи з 1 січня 1998 року, але фактично відбувається нагромадження боргів понад реструктуризовану суму.

Дії Уряду, спрямовані на списання чи відкладення сплати податків, не розв’язують проблеми заборгованостей з податків, оскільки не несуть конкретного повідомлення підприємствам, що в разі несплати податків у майбутньому підприємства будуть закриті. Така політика знову-таки створює проблему “стратегічних заборгованостей”, коли підприємства збільшують податкові заборгованості з надією, що Уряд зніме з них обов’язок сплачувати податки.

Прострочена заборгованість з податків та інших обов’язкових платежів понад 3 місяці, незважаючи на постійну реструктуризацію та списання податків, на 1 січня 1998 року дорівнювала 51% від усієї заборгованості. Аналогічна заборгованість між підприємствами була меншою і становила 41%. Тому борги з податків, незважаючи на активність податкових органів, далі зростають, і посилення активності Державної податкової адміністрації не може зменшити цієї заборгованості. Проблема полягає в тому, що основна маса заборгованості з податків складається з поганих боргів, які не зникнуть доти, доки підприємство не буде оголошено банкрутом та реструктуризовано.

Проблема з взаємозаліками лежить у тій самій площині, що й проблема податкової заборгованості. Підтримку неефективних підприємств у цьому разі здійснюють через проведення взаємозаліків з бюджетами всіх рівнів, тобто через поставки прямо до бюджетів та до бюджетних організацій товарів та послуг в кредит, або отримання від підприємств-боржників товарів та перепоставки цих товарів до бюджетів. За 9 місяців 1998 року через взаємозаліки до державного бюджету надійшло 1,4 млрд. грн. (18,9% доходів), до місцевих бюджетів — 2,2 млрд. грн. (27,2% доходів).

Оскільки під час взаємозаліку ціна товарів легко може бути завищена, ця практика набула неабиякого поширення. Крім того, існування взаємозаліків підживлює нагромадження боргів перед бюджетом, оскільки взаємозалік можливий лише в разі існування заборгованості.

Для розв’язання проблеми заборгованості з податків і підвищення надходжень до бюджету держава має відмовитися від практики взаємозаліків та списання і реструктуризації заборгованості з податків. Однакові принципи потрібно застосовувати до всіх підприємств усіх галузей. Субсидування підприємств, якщо таке видається за доцільне, має бути явним і закладеним у бюджет.

Проблему податкових заборгованостей державних та підконтрольних державі підприємств треба розв’язувати через реструктуризацію підприємств на індивідуальному рівні. Перед тим як їхні борги буде списано чи реструктуризовано, менеджери таких підприємств мусять подати конкретні плани перебудови своїх підприємств і виконати спеціальні умови.

Борги перед працівниками

дають можливість їх не звільняти

Частка прострочених боргів у заборгованості перед працівниками найвища з-поміж усіх видів заборгованостей. Для працівників відмова надавати свою працю означає безробіття. Підприємства не можуть оплачувати працю своїх працівників, бо неефективні і мають надлишкову робочу силу. Урядові належить визначити, яке завдання він вирішує — захист людей чи захист окремих неефективних підприємств

Заборгованості із заробітної платні, порівняно з розглянутими вище заборгованостями з податків та між підприємствами, є найбільшою мірою проблемними. Якщо приросту поганих боргів підприємства України зазвичай вже не допускають, а податкові заборгованості періодично списують та реструктуризують, то стосовно заборгованостей із заробітної платні не діє ані перший, ані другий чинник. Працівники дуже часто не можуть відмовитися від надання своєї праці і далі працюють на неплатоспроможних підприємствам, здебільшого через страх втратити роботу і, за відсутності альтернативного роботодавця, стати безробітним. Тому частка прострочених боргів у заборгованостях із заробітної платні є найвищою серед трьох типів заборгованостей підприємств. На 1 січня 1998 року прострочені заборгованості між підприємствами становили 72% від загальної заборгованості між підприємствами, заборгованості з податків — 84%, натомість із заробітної платні — 85%.

Станом на початок року заборгованість підприємств із заробітної платні дорівнювала 5,3 млрд. грн., або 5,7% ВВП за 1997 рік. Прострочена заборгованість на кінець 1997 року становила 85% від загальної суми заборгованостей. Структура простроченої заборгованості теж виявилася найгіршою серед усіх трьох типів заборгованостей: частка заборгованостей понад три місяці сягала 73% усієї заборгованості.

На 1 жовтня 1998 року заборгованість із заробітної платні становила 6,58 млрд. грн., при простроченій складовій обсягом 5,58 млрд. грн., або 87%. 88% приросту простроченої заборгованості за січень-вересень 1998 року припали на заборгованість понад 3 місяці (згідно з даними НБУ). Отже, структура простроченої заборгованості погіршилася, і тепер заборгованість із заробітної платні понад 3 місяці сягнула 76% від усієї заборгованості.





Структура заборгованості

із заробітної платні

станом на 1.10.1998 р. дорівнювала 6,42 млрд. грн. (бюджетні організації — 0,98 млрд. грн., небюджетні — 5,44 млрд. грн.)

Джерело: НБУ (газета “Голос України”, 8 грудня 1998 року)



За постійного спадання випуску товарів зайнятість зменшувалася набагато повільніше, тому на багатьох підприємствах нагромадилася надлишкова робоча сила. Спад ВВП, за офіційною статистикою, у 1991—1997 роках становив 54%, тоді як спад зайнятості дорівнював 10%.

Незважаючи на зменшення середньої заробітної платні в економіці, підприємства почали примусово відправляти працівників у відпустки за власним бажанням без збереження заробітку, а також запроваджувати скорочені робочі дні чи тижні. Проте заборгованості із заробітної платні далі збільшувалися. Не допомогла і оплата праці бартером, хоча вона становить чималу частку фонду заробітної платні: наприклад, у вересні 1998 року таким способом виплачено 2 млрд. грн., або 18,4% місячного фонду заробітної платні. Заробітна платня, виплачена працівникам бартером, реально є нижчою від посадових окладів, оскільки бартерні товари працівникам надають за завищеними від ринкових цінами. Працівники вибирають нижчу заробітну платню в обмін на зайнятість. І підприємства відповідність попиту та пропозиції регулюють через механізми ціни, а не кількості, тобто видаючи нижчу заробітну платню або її затримуючи.

Ці прояви захисної поведінки підприємств, хоча і згладили, але не розв’язали проблеми виплати заробітної платні на підприємствах: вони не можуть оплачувати працю своїх працівників, бо неефективні. А люди не мають можливості перейти на іншу роботу, тому що такої не існує, і ситуація на ринку праці постійно загострюється. Для розв’язання цієї проблеми потрібно подолати загальні чинники зростання боргів, зокрема створивши умови для зміни структури зайнятості та переходу працівників на новостворені робочі місця.

Урядові належить визначити, яке завдання він вирішує —захист людей чи захист окремих неефективних підприємств через дозвіл існувати в умовах “м’яких бюджетних обмежень”. Пасивну політику на ринку праці, яка обмежувалася виплатами допомоги з безробіття, має замінити активна. Створення нових робочих місць мусить стати пріоритетним завданням, отож необхідно буде зменшити податковий тиск і на конкретне підприємство, і на всю економіку.

Реалії віртуальної економіки Росії

Кліффорд Г. Гедді, експерт з питань міжнародної політики, Brookings Institution