Паралізовані підприємства, Детальна інформація

Із заробітної платні 67 50

Між підприємствами —- 50

З податків — 50

До бюджету 133 50



У кожній з цих двох економік також складається різна ситуація з боргами. У наведеному прикладі сумарні борги однакові. Однак зазначимо: якщо зруйнувати віртуальну економіку, виникне два нових типи боргів. Так, Г матиме заборгованість з податків, а П — заборгованість перед Г. За таких обставин система заборгованостей стає навіть заплутанішою, ніж у віртуальній економіці.

Однак набагато важливішим є те, як ліквідація віртуальної економіки вплине на окреме підприємство П, адже воно приховує свою нежиттєздатність та знищує вартість. Так, в умовах віртуальної економіки П створює додану вартість на 100 рублів, тоді як у реальному варіанті підприємство П є збитковим.

У кінцевому підсумку жоден з учасників віртуальної економіки не виграє від її ліквідації. Будь-яка спроба відійти від умовної системи та перейти до реальних відносин не знайде підтримки, оскільки означатиме: (1) суттєве зниження пенсій; (2) розгортання конфлікту навколо “Газпрому”, який назвуть неплатником податків, та збільшення податкових вимог до нього; (3) визнання виробничого підприємства банкрутом, а також (4) остаточну втрату роботи та джерел доходів для населення.

Описану вище систему створено таким чином, щоб повністю уникнути грошових операцій, які вносять дисбаланс та руйнують оману. Водночас бажання уникнути грошових надходжень має певну межу, після перетину якої в системи виникає катастрофічна потреба в грошах

Така ситуація лише підтверджує основний висновок, до якого ми дійшли на базі нашої моделі. Віртуальна економіка виникає як поєднання двох основоположних фактів: (1) більша частина російської економіки (особливо переробна промисловість) знищує вартість, тоді як (2) решта учасників економіки відкидають цей факт. Бартер, податкові заборгованості та інші негрошові способи розрахунків перетворюються на основний механізм збереження віртуальної системи. Така омана є причиною всіх проблем з неплатежами. Сума створеної вартості в реальності є менша, ніж обсяги пов’язаних з нею зобов’язань.

У пошуках грошей

Зв’язок між безгрошовою віртуальною економікою та нормальною ринковою економікою досить цікавий. Деякою мірою описану вище систему створено таким чином, щоб повністю уникнути грошових операцій, які вносять дисбаланс та руйнують оману. Існують також інші причини на те, щоб уникати грошей. Гроші важко заробити, і їх невигідно мати. Наявність великої кількості грошей на підприємстві може призвести до відмови податкових органів приймати заліки в негрошовій формі. На гроші також може зазіхати рекет, який у Росії є повсюдним явищем. І все-таки бажання уникати грошових надходжень має певну межу, яка є грошовим лімітом. До моменту досягнення цього ліміту знизу гроші є неодмінною та життєво важливою складовою самої системи.

Підприємство, яке знищує вартість, має бути спроможне продати свою продукцію та отримати за неї гроші, щоб виплатити заробітну платню. Іронія ситуації полягає в тому, що досліджувана система, яка не є ринковою, вимагає існування ринку. Адже реалізація продукту, яка є необхідною умовою оплати праці, можлива лише в разі існування ринку. Деяка частка продукції знаходить свого покупця в Росії, однак основним джерелом грошових надходжень є світовий ринок.

З 1992 року експорт розглядали як найбільше успішну ділянку в переході Росії до ринку. Вважали, що зростання експорту має означати конкурентоспроможність продукції Росії на світовому ринку. Реальна ситуація не відповідає цьому твердженню. Більшість російського експорту є збиткова, однак для учасників віртуальної економіки має значення не прибуток від експорту, а гроші. Підприємства далі орієнтуються на експорт, оскільки їм потрібно підтримувати згаданий грошовий ліміт, причому збитки, яких вони зазнають, розглядаються як ціна функціонування у віртуальній економіці.

Домашні господарства (Д), що існують у віртуальній економіці, також підтримують подібний грошовий ліміт. Д розподіляють свої трудові ресурси між П та діяльністю, яка не має прямого відношення до системи, однак дозволяє їм заробляти на прожиття (наприклад, вулична торгівля, робота на присадибних ділянках). Така діяльність лише підтримує віртуальну економіку і в жодному разі не загрожує її існуванню, а також дозволяє скоротити мінімальний обсяг грошей, яким потрібно забезпечувати домашні господарства.

Потрібно зазначити, що мінімальний обсяг грошей у цій системі не означає, що гроші не мають цінності в Росії. Навпаки, серед бідолах, які не мають ані копійки, щасливця з кишеньковими грошима підносять до рангу королів, чи принаймні “олігархів” (так у Росії називають великих капіталістів та фінансистів). Звичайно, це лише поетичне порівняння, і російські капіталісти набагато заможніші, однак у міжнародному масштабі вони є відносно непомітними фігурами. Так, один з найбільше відомих фінансових владик, Володимир Потанін, є головою “Онексімбанку”, який навряд чи увійшов би до сотні найбільших банків США: розмір “Онексімбанку” разом з його найбільшим конкурентом “Менатепом” — менший, ніж “Centura Banks” у Рокі Маунт Північної Кароліни. Статус акули фінансового ринку Росії цим банкам надає повна відсутність грошей в економіці.

Наслідки

Віртуальна економіка дозволяє підприємствам відмовлятися від реструктуризації, спричинює завищення ВВП і не дає ефективно розподіляти бюджетні кошти

Така система має низку суттєвих негативних наслідків. Задовольнімося трьома сферами, які найбільше потрапляють під вплив системи: (1) реструктуризація підприємств, (2) вимірювання економічної ефективності та (3) бюджетна сфера.

Найбільше очевидним є вплив на реструктуризацію підприємств. Навіть ті підприємства (а їх можна порахувати на пальцях), які вдалося б реструктуризувати та зробити життєздатними, відмовляються від таких змін: вони надто дорого коштуватимуть підприємствам, що можуть існувати і за умов знищення вартості.

Вплив на сукупні економічні показники, такі як ВВП та обсяг виробництва, ми вже згадували. У віртуальній економіці загальний обсяг виробництва переоцінено у два, три, а подекуди і в п’ять разів. ВВП Росії також інфльований. Найімовірніше, що російська економіка є навіть менша за ту, яку показують офіційні дані (а не більшою, як дехто вважає). Перебільшено і щорічний показник зростання. Нарощування обсягу виробництва на підприємствах має лише негативні наслідки, незважаючи на те що у віртуальній економіці такі дії зумовлюють збільшення ВВП. За даними офіційної статистики Росії, у 1997 році ВВП зріс на 0,8%. Ця створена додана вартість абсолютно точно є “віртуальною”, а не реальною.

Вплив на бюджетну сферу є найбільшим, оскільки віртуальна економіка змінює саму природу бюджету, який має бути планом пріоритетних державних витрат. У розвинутих демократичних країнах основним під час обговорення та прийняття бюджету є визначення суспільних пріоритетів. Така система за наявності грошей дозволяє досягти максимальної ефективності та справедливості розподілу. Негрошові способи заліку податкових платежів руйнують цю систему. Як приклад можна розглянути будівництво метрополітену в Челябінську.

23 березня 1998 року губернатор Челябінської області визначив будівництво метрополітену в Челябінську як один з пріоритетних проектів будівництва в області. Фінансувати проект передбачали за рахунок податкових заборгованостей будівельних компаній до федерального, обласного та місцевого бюджетів. Цей випадок є ілюстрацією того, як пріоритети державної політики формуються під впливом існування податкових зобов’язань окремих компаній. Так, будівельні компанії Челябінська мали великі боргові зобов’язання перед місцевим та федеральним бюджетами. Водночас федеральний уряд мав виділити області кошти, однак зробив це із запізненням. Тому під певним тиском будівельних компаній місцева влада прийняла рішення щодо реалізації великого будівельного проекту як способу заліку нагромаджених боргів компаній, а федеральний уряд анулював податкові зобов’язання компаній. Кінцевий результат – метрополітен. Решта пріоритетних потреб області в цьому випадку не має значення: там, де товаром розплачуються за податки, пріоритети визначає продавець товару.

Роль уряду

Уряд капітулює перед віртуальною економікою, проте виконує в ній роль арбітра. Оскільки система створює процес очікування потреб, що не можуть бути задоволені одночасно, уряд має розв’язувати конфлікти між учасниками системи

Віртуальну економіку не можна назвати абсолютно негативним явищем. У широкому сенсі така економіка є системою соціального захисту Росії, адже вона забезпечує робочі місця, хоча заробітки залишаються мізерними. Ця обставина втримує в Росії певну соціальну стабільність. Борги із заробітної платні сягнули свого максимуму в І-у кварталі 1998 року. Так, у березні цього року відбулося лише 70 офіційно дозволених страйків (тобто таких, що тривають довше ніж один день) у всій країні, з них 22 – у промисловому секторі за участю 7700 робітників (загальна кількість зайнятих у промисловості Росії – понад 15 мільйонів). Станом на 1 квітня продовжувалися лише 7 із цих страйків.

Однак така стабільність має свої межі. У травні в Росії відбувся загальнонаціональний протест шахтарів щодо заборгованостей із заробітної платні. Робітники блокували рух поїздів, а зупинили страйк тільки після того, як уряд (вже вкотре) пообіцяв розрахуватися з боргами. Це ще один повчальний приклад функціонування віртуальної економіки. Нерентабельність російських шахт є загальновідомим фактом. Доцільно було б закрити ці шахти і компенсувати шахтарям їхні майбутні втрати під час пошуків роботи. Обіцянка розрахуватися з боргами із заробітної платні, однак, свідчить про капітуляцію уряду перед віртуальною економікою.

Описані вище події у вугільній промисловості визначають роль уряду у віртуальній економіці – роль арбітра. Оплата праці шахтарів вимагала вилучення коштів, призначених для фінансування інших потреб. Борис Єльцин визнав цей факт у своїй заяві, коли зазначив, що шахтарі заслуговують на виплату боргів із заробітної платні не більше, ніж вчителі та решта категорій, які опинилися в подібній ситуації. Оскільки віртуальна економіка обов’язково створює процес очікування потреб, які не можуть бути задоволені одночасно, суперництво та конфлікт є її невід’ємною складовою. Тому уряд змушений виконувати функцію арбітра між учасниками системи.

“Втечі”

Уряд має обмежувати “втечу” грошей із системи, адже їх відплив підвищує вартість функціонування віртуальної економіки. Однак без відпливу грошей з окремих підприємств, що створюють вартість, система виявиться нежиттєздатною