Паралізовані підприємства, Детальна інформація

Друге завдання, яке покладено на уряд, — підвищувати ефективність системи через обмеження “втечі” з неї грошей, адже їх відплив підвищує вартість функціонування віртуальної економіки, тоді як втримання грошей підтримує її життєздатність.

“Втеча” з віртуальної економіки набуває різних форм і може бути легальна або нелегальна, санкціонована або несанкціонована. Вартість, що виходить із системи, або залишається в країні, або переправляється за кордон (відплив капіталу). Відплив капіталу може мати негативні чи позитивні наслідки для системи. Позитивний відплив доречно визначити як необхідну плату за втримання в грі деяких учасників, одним з яких є “Газпром”. У нашому прикладі “Газпром” передає системі всю вартість, яку він створює. Можна припустити, що власники цієї приватизованої компанії воліли б експортувати весь газ, отримуючи при цьому тверду валюту. Однак такі дії політично не можливі. Насправді “Газпром” має змогу вивозити за кордон та класти в кишеню певну частку своїх доходів, що є платою за виконання його ролі в системі.

Тоді як певний відплив має позитивне значення для віртуальної економіки, оскільки він є запорукою подальшого функціонування системи, відплив коштів взагалі має негативні наслідки (наприклад, крадіжка коштів, призначених для виплати заробітної платні, що призводить до спадання рівня грошей нижче від грошового ліміту або до приховування грошей від оподаткування). У контексті “втечі” коштів зв’язок між боротьбою з корупцією та економічною реформою стає набагато складнішим, оскільки обмеження корупції звичайно розглядають як ключовий елемент у прискоренні економічних реформ. У віртуальній економіці Росії склалася абсолютно протилежна ситуація. Оскільки обмеження корупції скорочує відплив грошей із системи, надалі існує можливість підтримувати збиткові підприємства.

Відповідь Заходу

Захід був співучасником створення віртуальної економіки, фінансуючи її протягом шести років. Спроба поставити подальше фінансування в залежність від ліквідації віртуальної економіки тільки дискредитує Захід в очах росіян. Тому є лише два варіанти: або підтримувати стабільність Росії в короткостроковому періоді, рятуючи віртуальну економіку, або припинити фінансування, приречене на провал. Оскільки підтримка віртуальної економіки підвищує ризик майбутньої кризи, то відмова від надання фінансової допомоги сьогодні є меншим злом з двох можливих

Якою ж має бути реакція Заходу на звернення Росії по допомогу? По-перше, потрібно визнати, наскільки сильно існування віртуальної економіки обмежує наші дії. Насправді ми стали співучасниками її появи. Ця система могла б ніколи не досягти сьогоднішніх масштабів і, відповідно, не стати настільки корумпованою та неефективною, якби починаючи з 1992 року не отримала зовнішньої допомоги на загальну суму $70 млрд. Сьогодні, через шість років, було б помилкою вважати, що росіяни в обмін на отримання нашої допомоги погодяться на ліквідацію чинної системи. Така схема напевно не спрацює, а сама спроба лише дискредитує Захід в очах пересічного росіянина.

Нам залишилися два варіанти. Перший – підтримувати стабільність Росії в короткостроковому періоді, рятуючи віртуальну економіку. Тут ми мусимо усвідомлювати ціну такої підтримки для себе і для Росії. Наша допомога означатиме, що відстала, неконкурентоспроможна економіка розгортатиметься й надалі.

Другий варіант – припинити фінансування, приречене на провал. Ми можемо собі це дозволити. Тут також потрібно проаналізувати всі наслідки. За умов відсутності допомоги вірогідність того, що рубль не зможе залишатися стабільним відносно долара, є дуже високою. Отримання зовнішніх позик стане для Росії набагато більше проблематичним. Кожна з цих подій матиме негайний негативний вплив на російську економіку. Однак ми вважаємо, що жоден з них не буде шкідливим, оскільки довгострокові результати матимуть благотворний ефект.

Найбільше постраждають від девальвації рубля ті, хто має зобов’язання, номіновані в доларах США. Найбільші труднощі переживатимуть великі комерційні банки, деякі з них будуть змушені припинити свою діяльність. У цій ситуації потрібно чітко визначити пріоритети. Близько 80% усіх заощаджень російських громадян лежать на рахунках державного ощадного банку, “Сбербанку”, який залишиться відносно стабільним. Банкрутство деяких комерційних банків однозначно матиме негативний вплив на економіку, однак не призведе до розвалу фінансової системи Росії, оскільки надто велика частка всіх операцій оминає її вже сьогодні. Одним з головних результатів колапсу банківської системи стане обмеження влади банківських олігархів. Однак і ця зміна не така вже й погана.

Говорячи про інфляцію, потрібно згадати, що впродовж останніх трьох років Росія успішно боролася з інфляцією. Повернення в часи постійного зростання цін періоду 1992—1995 років матиме невтішні наслідки. Водночас відновлення інфляційних процесів залежатиме не тільки від девальвації рубля. Ключовим фактором стримування інфляції буде відмова Центрального банку Росії від додаткової грошової емісії на покриття бюджетного дефіциту. Такий крок стане великим випробуванням для уряду. Крім того, потрібно відмовитися від політики омани. Дотепер уряд втримувався від фінансування бюджетного дефіциту через емісію, натомість використовував позики на внутрішньому і зовнішньому ринках. Така політика також є одним з факторів, який спровокував поточну кризу. З цього огляду девальвація матиме позитивний ефект, оскільки ускладнить фінансування дефіциту через позики і, отже, допоможе з’ясувати реальний стан державних фінансів Росії. Враховуючи факт, що російська економічна політика великою мірою залежить від позик, хворобу можна вилікувати, припинивши надання кредитів.

Коротко кажучи, ми не вважаємо, що відмова від надання допомоги Росії матиме серйозніші, ніж короткострокові, наслідки для економіки, які можуть, а радше, мусять супроводжуватися політичними змінами. У будь-якому разі, фінансова криза, яка неминуче охопить країну через рік, два, а може й три, матиме набагато гірші наслідки, ніж ті, які можуть бути сьогодні.

Наша пропозиція не передбачає ефекту чарівної палички. Ми лише пропонуємо найменше зло з двох можливих. Відмова від допомоги не гарантує сама по собі позитивного результату — вона матиме і деякі негативні наслідки. Таке рішення також дозволить зберегти кошти, які інакше пішли б на рефінансування російського боргу. Найважливішим у цьому питанні є те, що ми нарешті покладемо відповідальність за майбутнє російської економіки на самих росіян. Ми більше не створюватимемо видимості, що наша допомога залежить від проведення в Росії реформ (оскільки так не було і не може бути), відтак росіяни зможуть зрозуміти важливість будь-яких економічних рішень для них самих. Здається, сьогодні в Росії обирають віртуальну економіку. Чудово, нехай залишаються при ній, однак тоді вони мають збагнути її ціну, оскільки ціна існує.

Відмову від допомоги Росії супроводжують певні ризики. Однак підтримка віртуальної економіки, поза всяким сумнівом, підвищує ці ризики в майбутньому.

Недержавний сектор працює краще

Януш ШИРМЕР, Володимир ДУБРОВСЬКИЙ, Тамара ШИГАЄВА

Гарвардський інститут міжнародного розвитку

Економісти київського представництва Гарвардського інституту міжнародного розвитку застосували новий підхід до аналізу наслідків приватизації в Україні. Дослідники відмовилися від порівняння результатів діяльності державного та колективного сектору за валовими виробничими показниками на користь показників ефективності роботи підприємств. Аналіз офіційних даних за 1995—1997 роки засвідчив, що недержавні підприємства в Україні працюють з більшою рентабельністю і ефективніше використовують працю та капітал

В Україні приватизації не оцінюють як позитивний факт. Адже внаслідок несприятливих умов провадження бізнесу позитивний ефект неможливо побачити через виробничі показники. Доцільніше розглянути проблему в іншому ракурсі: чи відрізняється поведінка державних та недержавних підприємств. Тому ми вирішили проаналізувати показники ефективності роботи підприємств цих секторів

Дотеперішні оцінки наслідків

приватизації негативні

В Україні приватизації ще досі не оцінюють як позитивний фактор впливу на роботу підприємств та функціонування економіки загалом. Проте оцінки наслідків приватизації, здійсненої в інших країнах, найчастіше виявляються позитивними. У роботах Мегісона, Букарі, Коссе наведено дані, що свідчать про поліпшення показників роботи підприємств після приватизації. Обстеження, яке провели ці вчені в 40 країнах світу, засвідчило, що на приватизованих підприємствах зростають рентабельність, продуктивність праці, капіталовкладення. Кардинальну відмінність оцінки наслідків приватизації в Україні та інших країнах визначають такі фактори:

варіант української приватизації, що не створив передумов для швидкої появи ефективного власника;

середовище, у якому опинилися підприємства після приватизації: гіперінфляція та жорстка монетарна політика, до якої був змушений вдатися уряд задля припинення девальвації грошей, шок, пов’язаний з переходом на світові ціни в 1993—1994 роках; великий дефіцит бюджету, що спричинив ефект витіснення в 1996—1998 роках.

Внаслідок згаданих обставин позитивний ефект від приватизації не можна побачити через виробничі показники, які свідчать: сподіватися, що після приватизації підприємства працюватимуть краще, нереально. На наш погляд, доцільніше розглянути проблему в іншому ракурсі: чи відрізняється поведінка підприємств державної та недержавної форми власності і, якщо так, то яким чином.

Стосовно цього питання також склалися різні точки зору. Центр постприватизаційної підтримки підприємств, спираючись на досвід роботи з підприємствами в процесі приватизації, вважає, що після приватизації їхня поведінка набирає щораз більше ринкового характеру.

Натомість у праці Праєра та Блекмана висунуто аргументи на користь того, що “у поведінці українських підприємств різних форм власності не спостерігають відмінностей, що піддаються оцінці”. Міжнародний центр перспективних досліджень під час аналізу результатів опитування керівників підприємств також не виявив суттєвих розбіжностей у роботі обстежених підприємств державної та недержавної форми власності. На наш погляд, одержані дані могли бути пов’язані з особливостями методики опитування. Респондентам пропонували якісно оцінити зміни в роботі підприємства протягом певного часу. Отримана відповідь про відсутність зв’язку між формою власності та результатами діяльності свідчить про те, що показники роботи і державних, і недержавних підприємств погіршувалися в часі, проте не дає достатніх підстав для порівняння двох секторів в один момент часу. Крім того, респонденти оцінювали валові показники, наприклад, випуск товарів та реалізацію, на збільшення яких традиційно орієнтувалися соціалістичні підприємства.

На відміну від згаданих авторів, ми вирішили дослідити, чи відрізняються власне показники ефективності роботи підприємств різних форм власності, причому в однакові моменти часу.

Дані дозволяють зробити

достовірний аналіз

Основою дослідження є дані Держкомстату за 1995—1997 роки. Для аналізу було обрано дві групи підприємств — загальнодержавні та колективні. Показники ми співставляли дискретно за роками, оскільки порівняння показників “до” та “після” приватизації не є коректним. Ми розглядали дві групи показників ефективності — (1) використання праці та капіталу і (2) рентабельність