Паралізовані підприємства, Детальна інформація

Передумовами виникнення заборгованостей між підприємствами України стали зовнішній шок від розпаду економічних систем СРСР та РЕВ і внутрішній шок від перебудови економіки з планової на ринкову.

Стрімке подорожчання енергоносіїв після лібералізації цін, переорієнтація попиту на споживчі товари з індустріальних, на які орієнтувалася радянська економіка, болюче позначилися на діяльності українських підприємств. Посилення конкуренції з боку імпорту після лібералізації зовнішньої торгівлі спричинило подальше зменшення попиту на неякісну продукцію багатьох з них.

Внаслідок фактичного перевиробництва та нерозуміння ринкових механізмів на початку трансформації продукцію відвантажували будь-кому, не особливо цікавлячись платоспроможністю партнера. Така тактика, згідно з Ширмером та Пивоварським, виявилася типовою причиною зростання заборгованостей в усіх перехідних економіках, зокрема в країнах Центральної Європи.

Водночас згадані борги поступово перетворювалися на “стратегічні заборгованості”, за визначенням Перротті. Підприємства відвантажували одне одному продукцію, не лише не турбуючись про її оплату, а й іноді навіть навмисне відкладаючи оплату, оскільки сподівалися, що уряд надасть кредити і розв’яже проблему неплатежів. Уряд фактично саме так і діяв, надаючи практично необмежені кредити підприємствам, але проблема залишалася: навпаки, заборгованості зростали з новою силою.

Знецінення заощаджень у національній валюті в банківській системі в часи гіперінфляції протягом 1992—1994 років, а також одночасне зростання ставок банківських кредитів (через високий ризик їх неповернення внаслідок низької фінансової дисципліни підприємств, яким уряд надавав підтримку), перетворили банківські кредити на надзвичайно дорогі та складні для отримання. Ця обставина стала одним з основних мотивів використання на підприємствах комерційних (торговельних) кредитів.

Внаслідок існування інших перешкод функціонуванню ринкової економіки заборгованості з товарів та послуг в Україні далі активно зростали і досягли одного з найвищих рівнів серед інших перехідних економік Центральної та Східної Європи. На кінець 1996 року заборгованості з товарів, робіт та послуг між підприємствами України становили 54% ВВП, а на кінець 1997 року — вже 71% ВВП. Прострочені величини заборгованості на кінець 1996 року сягали 79% і в 1997 році — у середньому 77% від повних величин заборгованостей.

Величина повної заборгованості не стабілізувалася і в 1998 році, хоча темп її зростання в цьому році зменшився: заборгованості зростали в середньому з темпом 2,4% щомісяця.

Між підприємствами поганих боргів мало

На Заході заборгованості між підприємствами є звичним явищем. Їх розділяють на погані та пізні борги. Більша частина взаємної заборгованості підприємств України є пізніми боргами, тобто може бути повернена

У розвинутих західних економіках заборгованості між підприємствами є звичним явищем. Тому можна було передбачити, що під час переходу від планової до ринкової економіки такі неплатежі мають виникнути і в Україні. У деяких країнах торговельні кредити, що їх підприємства надають одне одному, за величиною перевищують банківські кредити. Величина торговельного кредиту постійна, а рівень простроченого торговельного кредиту зазвичай коливається в межах 30—60% (Алфандарі і Шаффер,1996).

Прострочену заборгованість прийнято розрізняти на пізні борги — борги, що будуть сплачені пізніше, та погані бор-ги — борги, ймовірність сплати яких є низька і проблематична, якщо не буде проведено структурної перебудови підприємства. Більше, порівняно з іншими розвинутими та перехідними економіками, значення простроченої заборгованості в економіці України, а саме 76% у середньому протягом І-го півріччя 1998 року, може свідчити про високу частку саме поганих боргів.

Не маючи аналогічних визначень у бухгалтерському обліку підприємств України, визначити частку поганих боргів дуже важко. На жаль, відсутні також дані опитувань, за якими можна було б приблизно оцінити частку поганих боргів. Єдиний спосіб, який дозволяє визначити цей показник, є оцінка на основі аналізу структури прострочених боргів за термінами, який Держкомстат здійснив за період з 1.01.1997 по 1.01.1998 рр. Наведені оцінки є дуже приблизні, тому їх належить використовувати з обережністю.

Цілком імовірно, що борги понад 1 рік стосуються підприємств з важкою фінансовою ситуацією і навряд чи можуть бути сплачені протягом середньострокового терміну. Тому для визначення приблизної величини поганих боргів можна використати величину боргів з терміном понад 1 рік. Станом на 1.01.1998 р. ця величина становила 10 млрд. грн., або 15% від повної заборгованості. Цей показник відображає нижчу межу поганих боргів у загальній заборгованості. Погані борги входять і до складу заборгованості з терміном від 3 місяців до 1 року, отже, частка поганих боргів має перевищувати 15%.





Структура простроченої кредиторської

заборгованості між підприємствами України

станом на кінець року



Джерело: Держкомстат



Варто наголосити на дуже важливому моменті: більша частина збільшення простроченої заборгованості в 1997 ро-ці припала на заборгованість до 3 місяців (8,4 млрд. грн., або 70% зростання прострочених боргів). Але поганих боргів у такій заборгованості нагромаджується набагато менше, оскільки борги цієї групи врешті-решт сплачуються, і зростання боргів від 3 місяців до 1 року через старіння боргів до 3 місяців не відбувається.

Такий факт свідчить про те, що українські підприємства навчилися розрізняти поганих і добрих платників і, не бажаючи надавати торговельні кредити неперевіреним підприємствам, не є джерелом “м’яких бюджетних обмежень”. Ця поведінка підприємств в економіці України відповідає поведінці підприємств в інших перехідних економіках, таких як Чехія, Угорщина, Польща та інші. Таку ідеологію відображає у своєму дослідженні Шаффер, стверджуючи, що комерційному кредитові в перехідних економіках не властиві необмеженість і легкість отримання.

Цей факт щодо України підтверджують дані опитування, яке провели в 1996 році TACIS і НБУ. Згідно з опитуванням підприємства дуже уважно ставляться до відправлення товарів у кредит. До повної чи часткової попередньої оплати вдавалися 89% опитаних підприємств. Зазвичай під час укладання угод 64% підприємств використовують різні форми гарантій.

Створювати борги дозволяє уряд

Уряд дозволяє “стратегічно важливим” секторам економіки та великим підприємствам створювати погані борги, не допускаючи зміни власника та надаючи кредити

Коли держава припинила надавати прямі кредити, директори неконкурентоздатних підприємств почали використовувати бартерні розрахунки та нарощувати заборгованості. Такі підприємства могли втриматися в економіці тільки за умови затримування грошових платежів до бюджету та виплат працівникам.

Урядовий спротив банкрутству неефективних підприємств та розв’язання проблем неплатоспроможних підприємств через списання боргів далі стимулюють виникнення “стратегічних заборгованостей”, коли менеджери підприємств не намагаються зменшити заборгованість, натомість сподіваються, що уряд не допустить зміни власника і надасть кредити. Фактично влада дозволяє існувати збитковим підприємствам, чиї принципи провадження бізнесу не узгоджуються з поняттям максимізації прибутку, загальноприйнятим у ринкових економіках.

Особливо багато таких підприємств зосереджено в сільському господарстві та вугільній промисловості — “стратегічно важливих” секторах економіки. У сільському господарстві, наприклад, станом на 1 жовтня 1998 року перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською становило 130%, а прострочена кредиторська заборгованість дорівнювала 93% від усієї кредиторської заборгованості за товари, роботи і послуги.

Прострочена заборгованість також перебуває в оберненій залежності від величини підприємства. Найменша кількість підприємств з простроченою заборгованістю виявилася серед малих підприємств (43% на підприємствах з чисельністю працівників до 100 чоловік), а найбільша — серед підприємств з понад 5 тис. працівників (93%). Директори великих підприємств фактично шантажують уряд та партнерів можливими соціальними заворушеннями, тоді як малі підприємства змушені підпорядковуватися загальним правилам.