Південний економичний район (на прикладі машинобудівельного та паливно-енергетичного комлексу), Детальна інформація

Миколаівська 30,8 3,2 30,6 3,6

Одеська 126,2 102,6 182,7 143,8

Херсонська 12,1 11,9 16,1 13,0

3.2 Регіональні інтереси інвесторів

Чималі гроші може заробляти Україна за ремонт іноземних кораблів. Кронштадський завод щорічно отримує понад 100 млн. дол. за ремонт алжирських військових кораблів. Але ж та відстань набагато перевищує відстань до наших берегів. Замовлення на ремонт військових кораблів, як і цивільних суден, низки північафриканських та азіатських країн треба будь-що одержувати. Йдеться про широке розгортання ремонту кораблів не лише на спеціалізованих, а й на потужних суднобудівних заводах одночасно, як це сталося з флагманом ЧФ крейсером “Москва”, який почали ремонтувати на миколаївському суднобудівному заводі, а закінчили на севастопольськом судноремонтному.

Не можна спокійно дивитися на, скажімо, зменшення чисельності працюючих за останні три роки на севастопольському заводі “Персей” із 539 осіб до 103. Через низку причин, серед яких однією з головних були величезні, не відомі іншим підприємствам проценти за кредит, зупинилося виробництво на одному з найбільших у Європі суднобудівних підприємств – херсонському СБЗ. Ще п’ять років тому тут працювало понад 12 тисяч осіб, а річний обсяг продукції становив 58,1 млн. дол. І от уряд вирішив завод заморозити. Безвихідь? У тому ж Херсоні кілька років тому склаласясутужна ситуація на бавовняному комбінаті – не було сировини. Але про 6000 робітниць потурбувалися: бавовну доправили спочатку зі США, а потім із Таджикистану.

Фактично виробничий потенціал великого заводу буде зруйновано. На нашу думку, Херсонський завод треба віддати в конценсію. Оголосити міжнародний тендер-аукціон і років на 40 чи 50 надати його переможцю право хозяйнувати на заводі.

Треба вважати за необхідне внести корективи у використання японських кредитних ліній. Першу розміром у 28 млн. дол. Мають витратити на створення аж п’яти суден, тим часом один танкер навіть невеликого дедвейту обходиться у 45 млн. дол. Другу японську лініюсумою у 140 млн. дол., виділену на комплектувальні матьеріали та обладнання, планується використати для виготовлення десяти знову ж таких дрібних балкерів николаївським «Океаном». Зазначимо, що собівартості балкераі танкера не дуже відрізняються. На наш погляд, роздрібнення цих двох кредитів є помилкою.

Для створення бадай мінімального внутрішнього попиту і ринку суден треба широко запровадити лізинг. Приклад інших галузей народного господарства засвідчує корисність цієї форми розрахунку за одержані засоби виробництва. Це дало б змогу морським та річковим пароплавствам знову стати замовниками суднобудівних підприємств. Але це можливо тільки за гарантії уряду чи банку. Це потребує серйозної корекції політики нашого Нацбанку стосовно питання, що розглядається.

Отже, є реальна можливість відновити суднобудування й водночас зробити його джерелом значних доходів нашої держави. [6, стр. 72 –79]

Надто складні економічні та організаційні проблеми стоять перед нафтовою і нафтопереробною галузями України.

Переважна кількість родовищ відносяться до важковилучених, що припускає значниц ріст витрат на експлуатацію.

В даному випадку доцільні серйозні пошуки можливих варіантів організації нафтозабезпечення України, які, природно, не повині замикатися на єдиному партнері-постачальникі, в ролі якого тривалий період виступала Російська Федерація. В цьому смислібільше значення має організація нафтового транспортного коридора, ключовими ланками якого є танкерна лінія Поти-Одеса, Одеський термінал проектною міцностю 40 млн. т. сирої нафти, а також внутріукраїнськінафтові магістралі, включно нафтопровід Одеса-Броди.

Для фінансування програми реконструкції нафтопереробної промисловості залишається доход від експорту частини виробничої продукції, а для реалізації пріоритетних напрямків кредитів міжнародних фінансових організацій, тобто першечергове притягнення таких кредитівдля будівництва об’єктів в глибокій переробці нафти в Україні.

Варіант згортання нафтопереробного виробництва по нинішним часам обійдеться набагато дорого, ніж реабілітація й модернізація підприємств.

Ціллю реструктуризації є часткове розукрупнення об’єктів цього сектора, а також підсилення конкуренції в тих сегментах, де це доцільно:

Необхідна подальша лібералізація як виробництва, так і імпорта/експорта сирої нафти. Добування вітчизняної нафти треба поручити оному самостійному підприємству в межах холдинга “Укрнафта”; в межах холдинга повина діяти можливість купівлі сервісних послуг (наприклад, розвідка запасів і бурення).Українським торговим підприємствам необхідно надати можливість імпортувати нафту за власний рахунок і на власний риск.

Доцільно створити самостійне транспортне підприємство, яке пропонувало б таку сервісну послугу, як транзит нафти.

Продукція іноземних нафтопереробних підприємств повина отримати вільний доступ на український ринок. Виключенням може бути випадки, коли існують виключні докази субсідіровання іноземних нафтопереробних компаній (демпинг).

Торгівля нафтопродуктами повина бути доступна для багаточисельних підприємств. Сьогодні державні нафтопереробні підприємства формально незалежні відносно вибору своїх клієнтів, але на практиці вони повині в першу чергу поставляти свою продукцію державним бюджетним організаціям (наприклад, міністерствам, таможенікам, військовим організаціям), хоч саме вони надто рідко платять ту суму, яку ладні заплатити приватні клієнти.

Розширення нафтового терміналу в порту “Південний” (Одеса) є виправданним під кутом зору необхідності диверсіфікації системи енергозабезпечення в Україні. Термінал вже сьогодні має можливість відправити нафту на нафтопереробні заводи, які розташовані в Одесі і Херсоні [2, стр. 113 - 115].

Суть реструктуризації газового господарства полягає в створенні самостійності підприємств в його підгалузях. При цьому необхідно утворювати нові структури – від центрів обліку витрат (в короткотерміновій перспективі) до самостійних підприємств (в середньотерміновій перспективі). Це також є єдиною можливостю отримати значні суми іноземних інвестицій, які до нашого часу не надходили головним чином із-за відсутності підприємств-партнерів, орієнтованих на ринок. Відсутність реформ можливо в визначених умовах пояснити також і тим, що для особ, приймаючих політичні та економічні рішення, нинішний стан становиться вигіднішим. Передусім це стосується власників п’яти газотрейдерних компаній.

Для реструктуризації газового господарства необхідно здійснювати наступні кроки:

Відмінити регулювання імпорту; власників газопроводів високого тиску, які є досі монополістами, необхідно зоов’язати надавати третім особам можливістькористуватися ними.

При переході від виробників-імпортерів до регіональних розподільних підприємств можливо відмовитися від одної проміжної його ланки (Укргазу).

В колі торгівлі треба провести реальну реструктуризацію таким чином, щоб можливо було відмовитися від регіональних монополій на поставки газу. Всі оптові продавці повині отримати можливість торгувати во всіх регіонах. Оптовим клієнтам повина надаватись можливість укладати контракти як з обласними і оптовими, так і з іноземними постачальниками.

Транзитні угоди , які є для України особливо важливі, вимагають спеціального регулювання Кабінетом Міністрів. Ціль реструктуризації полягає в створенні самостійних підприємств по транзиту газу в межах холдингової компанії “Укргазпром”. Тільки таким чином можливо забезпечити умову, при якої транзитні тарифи визначались б орієнтацієй на витрати.

Структурна реформа вимагає тройне регулювання з боку держави. По-перше, необхідно створити режим ліцензірування, який сприяв б розвитку і використанню вітчизняної добувної міцності. По-друге, треба упровадити систему тарифів за послуги газопроводів високого тиску, яка б дозволяла власникам цих газопроводівотримати достатню суму інвестицій для модернізації мережі і водночас відкрила б третім особам доступ на газовий ринок. По-третє, необхідно створити ринкову систему газопостачання для кінцевих споживачів, яка б стимулювала зменшення об’ємів споживання газу без нанесення шкоди елементарним потребам населення [2, стр. 115 - 117].

Проблеми української електроенергетики кореняться не в області пропозиції, а в області попиту. Спорудження нових електростанцій, імовірно, недоцільно ні з технічної, ні з економічної точці зору. Монополія виробників відносно пропозиції буде ліквідована внаслідку розмежування національного диспетчерського центру і незалежних виробничих об’єднань. Таким чином, виробнчі об’єднання будуть прямими конкурентами. Крім того, лібералізація зовнішньої торгівлі відкриє для всіх споживачів додаткові джерела отримання електроенергії, а для виробників електроенергії, можливо, - нові ринки реалізації.

Україна на цей час знаходиться на стадії загальної реструктуризації всієї електроенергетики і організації енергетичного ринку, який по своїй формі, імовірно, буде унікальним в Європі. При цьому необхідно створити умови для того, щоб споживачі у відповідності зі своїми потребами і фінансовими можливостями мали можливість купувати необхідну кількість електроенергії в визначені години доби по визначеним цінам, тобто організувати декілька підприємств, здібних конкурувати між собою в досягненні запропонувати кращі умови.