Південний економичний район (на прикладі машинобудівельного та паливно-енергетичного комлексу), Детальна інформація
Південний економичний район (на прикладі машинобудівельного та паливно-енергетичного комлексу)
Найефективнішим є розміщення машинобудівних підприємств поблизу джерел сировини і споживача. За таких умов вартість машин та обладнання істотно зменшується за рахунок скорочення транспортних витрат на перевезення сировини й готових виробів. Оскільки більшість машин і технологічного обладнання має великі габаритні розміри, їх виробництво розміщується в районах споживання, що сприяє зменшенню витрат на транспортування.
В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей народного господарства, машинобудування реалізує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва. Водночас значна частина підприємств згортає виробництво застарілої техніки та устаткування, які не витримують конкурентної боротьби на внутрішньому і зовнішньому ринках. Під впливом науково-технічного прогресу переоцінюється значення традиційних факторів, що визначають розміщення промислового комплексу. В сучасних умовах науково-технічний прогрес є не тільки основною підйомою інтенсифікації виробництва, а й фактором, що визначає його просторове розміщення.
На розміщення підприємств машинобудування визначальний вплив мають трудові ресурси, джерела сировини і споживач. Природні умови й ресурси не виграють важливу роль на розміщення підприємств машинобудування, але якщо йдеться про розміщення морського і річкового суднобудування, сільськогосподарського машинобудування, а також випуск машин і устаткування, то не враховувати цього фактора неможна. Наприклад, сільськогосподарське машинобудування розміщене в районах виробництва готової продукції, а його географія відбиває зональну спеціалізацію сільського господарства.
Галузева структура й територіальне розміщення машинобудування України формувалися планомірно, відповідно до принципів розміщення соціалістичного виробництва. Однак на певних етапах пріоритетними були не завжди ті самі принципи. Наприклад, курс на індустріалізацію України реалізувався завдяки створенню важкої індустрії. У зв’язку з цим і тяжко насамперед до джерел сировини. Фактор трудових ресурсів враховувся тільки тоді, коли йшлося про розміщення складного машинобудування, яке потребувало високого рівня кваліфікації робітників.
Відомчі інтереси галузевих міністерств, намагання знизити вартість окремих об’єктів за рахунок економії на об’єктах промислової і соціальної інфраструктур призвели до надмірної концентрації машинобудівних підприємств у великих містах країни. Аналіз виробництва промислової продукції на душу населення у розрізі економічних районів і областей показує що закономірність планового й пропорційного розміщення господарства економічних районів та областей реалізована лише частково.
Великі масштаби концентрації виробництва зумовлюють значущість транспортного фактора, оскільки кінцеві види продукції машинобудування використовуються не тільки всередині галузі, а й в усьому народному господарстві. В зв’язку з цим фактор споживача втрачає свій визначальний вплив.
Для вітчизняного машинобудування останні роки були роками становлення і розбудови. Так, завдяки урядовій підтримці пріоритетних галузей машинобудування обсяги виробництва у січні-серпні 1999 р. відповідно до січня-серпня 1998 р. зросли зокрема в верстатобудівній та інструментальній (+ 6,3%), приладобудуванні (+ 6,5%) та сільськогосподарському машинобудуванні (+ 19,0%) [3, стр. 4].
Проте є ряд факторів, що нині стримують нарощення потенціалу машинобудівної галузі. Йдеться насамперед про низьку конкурентоспроможність окремих видів продукції внаслідок високої матеріало- і енергомісткості, значне фізичне і моральне зношення основних фондів. Для виправлення ситуації та виконання програми “Україна-2010” нашим міністерством розроблено проект Концепції державної політики в машинобудуванні, в якому детально визначена його роль у подальшому поглибленні економічних реформ. Зокрема одним із найважливіших завдань державної політики у галузі машинобудування на найближчі роки є стале нарощування виробництва якісної, конкурентоспроможної техніки на основі глибокого вивчення кон’юнктури світового ринку.
Нині держава надає значну підтримку суднобудівній галузі. У минулому та поточному роках за ініціативою Мінпромполітики на відродження суднобудівних підприємств державою було виділено понад 50 млн. грн. Це сприяло збільшенню практично вдвічі обсягів виробництва на Миколаївському суднобудівному заводі ім. 61 комунара.
Однією з основних засад нинішньої державної промислової політики є також переорієнтація на внутрішній ринок.
Оновлення продукції, освоєння на заводах військово-промислового комплексу номенклатури машин, що раніше не випускалася в Україні, дозволили підняти рівень забезпеченості технологічних операцій в агропромисловому комплексі вітчизняною технікою.
Для нормального функціонування багатьох підприємств важкої промисловості і особливо машинобудування в Україні вирішується складне завдання – створення багатьох виробництв, які б виготовляли комплектні деталі.
Одним із пріоритетів державної промислової політики в машинобудуванні є інвестиційна діяльність.
В структурі господарства економічного району машинобудування ще не посіло того місця, яке йому належить в умовах прискорення науково-технічного прогресу.
2.2 Проблеми розвитку паливно-єнергитичного комплексу
Розміщення підприємств важкої індустрії, де витрати на паливо становлять значну частку собівартості готової продукції, перебуває під великим впливом паливного фактора. Переробка палива – основа формування промислових комплексів. Велику роль відіграє паливо як районотворний фактор. Вплив його тим більший, чим потужніші запаси і вищі техніко-економічні показники ресурсів палива. Дешеве паливо сприяє розвитку паливомістких виробництв, формує спеціалізацію господарства району. Поряд з цим слід зазначити, що паливо використовується також в енергетиці і є сировиною для одержання різноманітних цінних продуктів.
Збільшення витрат на видобуток і транспортування палива потребує обгрунтування економічної доцільності розробки тих чи інших родовищ. Для їх визначення в енергоекономічних розрахунках використовують показники кінцевих витрат, які дають змогу виявити у розрізі економічного району суспільно виправданий верхній рівень витрат, необхідних для одержання окремих видів палива. Отже, на основі кінцевих витрат встановлюють рівень енергозабезпечення економічного району.
Удосконалення паливного балансу України зумовлюється передусім значною диференціацією рівнів забезпечення паливом окремих районів, діаметрально протилежних у районах видобутку і споживання палива. Тому у перспективі необхідно вирішувати подвійне завдання: вдосконалювати галузеву й територіальну структури паливного балансу, а також реконструювати розміщення основних споживачів палива. Останнє означає, що зниження енергоємності матеріального виробництва в енергодифіцитних районах є одним з найважливіших завдань збалансованості видобутку і споживання палива в регіональному плані. Щодо вдосконалення структури паливного балансу, то в перспективі для південного району України найекономічнішим буде електроенергія АЕС.
На Україні також зчинився спад виробництва, причому пік падіння не приходиться на останні роки. Тенденції цього падіння намітилися набагато раніше, що з’явилось наслідком обробки діючих родовищ на 85 – 95%. Що ж стосується ввода в експлуатацію нових родовищ, відкритих в останні роки, то вони незначні по запасам (0,5 – 3 млн. т) і залігають на дуже великих глибинах – 3,5 – 5,5 тис. м. Нафта є високообводневою (81,7%), коефіцієнт нафтовіддачі дуже низький – всього 0,351. В майбутньому чекається незначний ріст нафтодобування.
Досвід багатьох країн, що мають значно меньше власних нафтопереробних міцностей, підтверджує, що стабілізація економіки будь-якої, навіть відносно цивілізованої країни, неможлива без ефективної роботи нафтопереробної галузі (тут, зрозуміло, не йде мова о країнах, споживаючих невелику кількість усіх видів палива та винятково імпортуючих продукти нафтопереробки). Стале в Україні кризисне положення, яке стало характерним в останні сімь років для нафтопереробної галузі, є , на думку, фахівців галузі, результатом недооцінки державними органами ролі цієї галузі в економіці країни.
В зв’язку з відсутністю оборотних засобів у НПЗ самостійна закупівля ними нафти майже припинена. Українсько-російські міжурядові домовленості про поставки в Україну так званої клирінгової нафти (оплачуваємої товаром) не реалізуються.
2.3 Розміщення і спеціалізація областей
Нафта і компоненти виробництва практично повністю імпортуються, нафтопродукти реалізуються в Україні за гривни. Тим часом діюче законодавство виключає можливість еквівалентного повернення іноземної валюти.
При виділенні валютних засобів для цільових потреб пріоритет віддається закупівлі вже готових моторних палив (бензину, дизельного палива), а не нафтової сировини для їх виробництва в Україні, що приводе до невиправданних витрат.
При переробці нафти на українських НПЗ можливо виробити до 50 видів нафтопродуктів, зокрема ті ж моторні палива, мастила, нафтобітуми, мазут, зжижений газ та багато інше, що сьогодні імпортується і на що витрачається валюта.
Розвиток нафтопереробного і нафтохімічного виробництва в Україні повинен стати одним з пріоритетів, як це прийнято в багатьох країнах світу, які мають власне виробництво нафтопродуктів (навіть при мінімальному власному добуванні).
Комплексна програма по поглибленню перероботки нафти передбачає також величезні засоби на реалізацію природоохоронних заходів, що дає можливість знизити на 40% відходи шкідливих речовин у повітря, а також – в зв’язку з переходом на виробництво неетилірованого бензину і малосірнистого дизельного палива відходи з’єднань свинця та оксида сірки від вихлопів автомобільного транспорту.
Уживають також заходи по передженню і очищенню забруднених підземних вод. На ці заходи передбачено витрачати 51 млн. дол. США, що становлює майже 40% усіх капіталовкладень в загальну програму реалізації заходів по поглибленню переробки нафти на українських НПЗ.
Для збільшення видобутку нафти в країні слід визначити шляхи виходу України з енергетичної кризи. Це розвідка, принципова розробка нетрадіційних нафтогазоносних об’єктів – зон гідраутворення (ЗГУ) у підводних надрах Чорного моря.
В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей народного господарства, машинобудування реалізує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва. Водночас значна частина підприємств згортає виробництво застарілої техніки та устаткування, які не витримують конкурентної боротьби на внутрішньому і зовнішньому ринках. Під впливом науково-технічного прогресу переоцінюється значення традиційних факторів, що визначають розміщення промислового комплексу. В сучасних умовах науково-технічний прогрес є не тільки основною підйомою інтенсифікації виробництва, а й фактором, що визначає його просторове розміщення.
На розміщення підприємств машинобудування визначальний вплив мають трудові ресурси, джерела сировини і споживач. Природні умови й ресурси не виграють важливу роль на розміщення підприємств машинобудування, але якщо йдеться про розміщення морського і річкового суднобудування, сільськогосподарського машинобудування, а також випуск машин і устаткування, то не враховувати цього фактора неможна. Наприклад, сільськогосподарське машинобудування розміщене в районах виробництва готової продукції, а його географія відбиває зональну спеціалізацію сільського господарства.
Галузева структура й територіальне розміщення машинобудування України формувалися планомірно, відповідно до принципів розміщення соціалістичного виробництва. Однак на певних етапах пріоритетними були не завжди ті самі принципи. Наприклад, курс на індустріалізацію України реалізувався завдяки створенню важкої індустрії. У зв’язку з цим і тяжко насамперед до джерел сировини. Фактор трудових ресурсів враховувся тільки тоді, коли йшлося про розміщення складного машинобудування, яке потребувало високого рівня кваліфікації робітників.
Відомчі інтереси галузевих міністерств, намагання знизити вартість окремих об’єктів за рахунок економії на об’єктах промислової і соціальної інфраструктур призвели до надмірної концентрації машинобудівних підприємств у великих містах країни. Аналіз виробництва промислової продукції на душу населення у розрізі економічних районів і областей показує що закономірність планового й пропорційного розміщення господарства економічних районів та областей реалізована лише частково.
Великі масштаби концентрації виробництва зумовлюють значущість транспортного фактора, оскільки кінцеві види продукції машинобудування використовуються не тільки всередині галузі, а й в усьому народному господарстві. В зв’язку з цим фактор споживача втрачає свій визначальний вплив.
Для вітчизняного машинобудування останні роки були роками становлення і розбудови. Так, завдяки урядовій підтримці пріоритетних галузей машинобудування обсяги виробництва у січні-серпні 1999 р. відповідно до січня-серпня 1998 р. зросли зокрема в верстатобудівній та інструментальній (+ 6,3%), приладобудуванні (+ 6,5%) та сільськогосподарському машинобудуванні (+ 19,0%) [3, стр. 4].
Проте є ряд факторів, що нині стримують нарощення потенціалу машинобудівної галузі. Йдеться насамперед про низьку конкурентоспроможність окремих видів продукції внаслідок високої матеріало- і енергомісткості, значне фізичне і моральне зношення основних фондів. Для виправлення ситуації та виконання програми “Україна-2010” нашим міністерством розроблено проект Концепції державної політики в машинобудуванні, в якому детально визначена його роль у подальшому поглибленні економічних реформ. Зокрема одним із найважливіших завдань державної політики у галузі машинобудування на найближчі роки є стале нарощування виробництва якісної, конкурентоспроможної техніки на основі глибокого вивчення кон’юнктури світового ринку.
Нині держава надає значну підтримку суднобудівній галузі. У минулому та поточному роках за ініціативою Мінпромполітики на відродження суднобудівних підприємств державою було виділено понад 50 млн. грн. Це сприяло збільшенню практично вдвічі обсягів виробництва на Миколаївському суднобудівному заводі ім. 61 комунара.
Однією з основних засад нинішньої державної промислової політики є також переорієнтація на внутрішній ринок.
Оновлення продукції, освоєння на заводах військово-промислового комплексу номенклатури машин, що раніше не випускалася в Україні, дозволили підняти рівень забезпеченості технологічних операцій в агропромисловому комплексі вітчизняною технікою.
Для нормального функціонування багатьох підприємств важкої промисловості і особливо машинобудування в Україні вирішується складне завдання – створення багатьох виробництв, які б виготовляли комплектні деталі.
Одним із пріоритетів державної промислової політики в машинобудуванні є інвестиційна діяльність.
В структурі господарства економічного району машинобудування ще не посіло того місця, яке йому належить в умовах прискорення науково-технічного прогресу.
2.2 Проблеми розвитку паливно-єнергитичного комплексу
Розміщення підприємств важкої індустрії, де витрати на паливо становлять значну частку собівартості готової продукції, перебуває під великим впливом паливного фактора. Переробка палива – основа формування промислових комплексів. Велику роль відіграє паливо як районотворний фактор. Вплив його тим більший, чим потужніші запаси і вищі техніко-економічні показники ресурсів палива. Дешеве паливо сприяє розвитку паливомістких виробництв, формує спеціалізацію господарства району. Поряд з цим слід зазначити, що паливо використовується також в енергетиці і є сировиною для одержання різноманітних цінних продуктів.
Збільшення витрат на видобуток і транспортування палива потребує обгрунтування економічної доцільності розробки тих чи інших родовищ. Для їх визначення в енергоекономічних розрахунках використовують показники кінцевих витрат, які дають змогу виявити у розрізі економічного району суспільно виправданий верхній рівень витрат, необхідних для одержання окремих видів палива. Отже, на основі кінцевих витрат встановлюють рівень енергозабезпечення економічного району.
Удосконалення паливного балансу України зумовлюється передусім значною диференціацією рівнів забезпечення паливом окремих районів, діаметрально протилежних у районах видобутку і споживання палива. Тому у перспективі необхідно вирішувати подвійне завдання: вдосконалювати галузеву й територіальну структури паливного балансу, а також реконструювати розміщення основних споживачів палива. Останнє означає, що зниження енергоємності матеріального виробництва в енергодифіцитних районах є одним з найважливіших завдань збалансованості видобутку і споживання палива в регіональному плані. Щодо вдосконалення структури паливного балансу, то в перспективі для південного району України найекономічнішим буде електроенергія АЕС.
На Україні також зчинився спад виробництва, причому пік падіння не приходиться на останні роки. Тенденції цього падіння намітилися набагато раніше, що з’явилось наслідком обробки діючих родовищ на 85 – 95%. Що ж стосується ввода в експлуатацію нових родовищ, відкритих в останні роки, то вони незначні по запасам (0,5 – 3 млн. т) і залігають на дуже великих глибинах – 3,5 – 5,5 тис. м. Нафта є високообводневою (81,7%), коефіцієнт нафтовіддачі дуже низький – всього 0,351. В майбутньому чекається незначний ріст нафтодобування.
Досвід багатьох країн, що мають значно меньше власних нафтопереробних міцностей, підтверджує, що стабілізація економіки будь-якої, навіть відносно цивілізованої країни, неможлива без ефективної роботи нафтопереробної галузі (тут, зрозуміло, не йде мова о країнах, споживаючих невелику кількість усіх видів палива та винятково імпортуючих продукти нафтопереробки). Стале в Україні кризисне положення, яке стало характерним в останні сімь років для нафтопереробної галузі, є , на думку, фахівців галузі, результатом недооцінки державними органами ролі цієї галузі в економіці країни.
В зв’язку з відсутністю оборотних засобів у НПЗ самостійна закупівля ними нафти майже припинена. Українсько-російські міжурядові домовленості про поставки в Україну так званої клирінгової нафти (оплачуваємої товаром) не реалізуються.
2.3 Розміщення і спеціалізація областей
Нафта і компоненти виробництва практично повністю імпортуються, нафтопродукти реалізуються в Україні за гривни. Тим часом діюче законодавство виключає можливість еквівалентного повернення іноземної валюти.
При виділенні валютних засобів для цільових потреб пріоритет віддається закупівлі вже готових моторних палив (бензину, дизельного палива), а не нафтової сировини для їх виробництва в Україні, що приводе до невиправданних витрат.
При переробці нафти на українських НПЗ можливо виробити до 50 видів нафтопродуктів, зокрема ті ж моторні палива, мастила, нафтобітуми, мазут, зжижений газ та багато інше, що сьогодні імпортується і на що витрачається валюта.
Розвиток нафтопереробного і нафтохімічного виробництва в Україні повинен стати одним з пріоритетів, як це прийнято в багатьох країнах світу, які мають власне виробництво нафтопродуктів (навіть при мінімальному власному добуванні).
Комплексна програма по поглибленню перероботки нафти передбачає також величезні засоби на реалізацію природоохоронних заходів, що дає можливість знизити на 40% відходи шкідливих речовин у повітря, а також – в зв’язку з переходом на виробництво неетилірованого бензину і малосірнистого дизельного палива відходи з’єднань свинця та оксида сірки від вихлопів автомобільного транспорту.
Уживають також заходи по передженню і очищенню забруднених підземних вод. На ці заходи передбачено витрачати 51 млн. дол. США, що становлює майже 40% усіх капіталовкладень в загальну програму реалізації заходів по поглибленню переробки нафти на українських НПЗ.
Для збільшення видобутку нафти в країні слід визначити шляхи виходу України з енергетичної кризи. Це розвідка, принципова розробка нетрадіційних нафтогазоносних об’єктів – зон гідраутворення (ЗГУ) у підводних надрах Чорного моря.
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021