Доларові грошові потоки та монетарна політика в перехідних економіках, Детальна інформація

Окрім прямого впливу доларових потоків на монетарну політику, існує й зворотній зв’язок. Так, наприклад, враховуючи значну потребу у зовнішніх інвестиціях, монетарна політика в перехідній економіці починає спрямовуватись саме на збільшення обсягу чистих іноземних інвестицій. Уряд збільшує грошову масу через емісію цінних паперів. Таким способом досягається зростання пропозиції доларів на внутрішньому ринку, що стабілізує курс національної грошової одиниці. Але, коли ця емісія супроводужється дефіцитом бюджету, то залучені кошти йдуть на його фінансування, що підвищує реальну ставку відсотку та реальний обмінний курс.

Таким чином рух доларових потоків внутрі країн з перехідною економікою має дуалістичний характер. З одного боку, вони виступають як іноземна валюта (обслуговування експортно-імпортних розрахунків та перетоку капіталу), а з іншого – як внутрішня грошова одиниця. Подібний феномен відчутно ускладнює регулювання внутрішнього грошового обігу та застосування важелів монетарної політики.

3.2 Девальвація та монетарна політика

Розглянемо дуалістичний характер доларових потоків внутрі країн на прикладі Росії. Заміна в цій країні у 1995 році “плаваючого” обмінного курсу ковзаючим валютним коридором обумовила залежність позичкового відсотку від настроїв, що переважали в колах міжнародних інвесторів. Якщо російський уряд ставив перед собою за мету підтримку валютного курсу в рамках коридору, то у період, коли інвестори були схильні уникати ризику фінансових ринків, що розвиваються, доводилося примиритися з підвищенням процентних ставок до того рівня, який обумовлювався ринком. Окрім Росії політика обмежування коливань валютного курсу застосовувалася також в Естонії, Литві, Аргентині, Україні. Уряд намагався підтримати пропозицію долара на моделі ринку обміну інозменої валюти у горизонтальному стані, але для цього вимагалася значна валютна інтервенція, що й зумовило залежність від зовнішніх позик.

В той самий час, надмірно високий позичковий відсоток сильно збільшував тягар обслуговування боргу. Обережність учасників ринку, у свою чергу, підвищувала ризик девальвації. Саме ці побоювання замкнули порочне коло, що призвело до банкрутства та девальвації рубля. Одним з засобів уникнення цієї загрози було повернення вітчизняних капіталів, що втекли за кордон та зменшення рівня доларизації економіки. Подібні заходи були необхідні для забезпечення високого попиту на боргові зобов’язання у рублях, що означає і захист від непередбачуваного перетоку капіталу на світових ринках. Крім того, зусилля спрямовувалися на ліквідацію незбалансованості бюджету та повернення до плаваючого курсу рубля, при якому рівень позичкового відсотку визначався би мірами внутрішньої грошово-кредитної політики.

Як узагальнення, можна зробити висновок, що валютний коридор обмежує можливості формування ефективної монетраної політики. І ціною позик, що слугують для стабілізації національної грошової одиниці, є послаблення важелів монетарної політики.

Система валютного корегування абсолютно пасивна до змін фінансових показників діяльності національної економіки. Внутрішня ліквідність має тенденцію до про-циклічності: за сприятливих часів відбувається приток капіталу, довгострокові кредитні ставки зменшуються, економіка швидко зростає, і навпаки. Тож, це створює значні коливання в економічному житті.

На практиці фіксація курсу через 6 місяців після початку виконання програми мала в Росії потужний стабілізуючий ефект, досить цінний для уряду. У зв’язку з імпортозалежністю девальвація призвела би до інфляції. В довгостроковій перспективі стабільність обмінного курсу сприяла б репатріації вивезених з країни капіталів завдяки перетворенню рубля у гідний довіри фінансовий актив, що виступає в якості надійного засобу заощадження, а до того моменту вона слугувала б фактором залучення до Росії приватного міжнародного капітала – єдиного альтернативного джерела фінансування, окрім обмежених ресурсів, що надходять від міжнародних фінансових організацій.

З одного боку фіксація курсу погіршує стан платіжного балансу, а з іншого – є єиним шляхом забезпечення критичного імпорту та необхідного притоку інвестицій. Але з точки зору циклічного балансування дефіцит платіжного балансу створює передумови для економічного зростання у майбутньому. Накачуючи економіку валютними коштами та одночасно стабілізуючи курс національної валюти, закладається фундамент для подальшого розвитку виробництва. Коли економічний цикл наближається до критичної точки, реальний сектор починає працювати на ліквідацію платіжної незбалансованості через збільшення експорту. Подібні коливання повинні допускатися урядом, але дуже обережно. Надмірна заборгованість позбавляє центральний впливу на грошовий ринок та згодом веде до дефолту.

Щодо іншої країни з перехідною економікою – України, то однією з причин серпневої кризи 1998р. (відміченої значною девальвацією гривні, дефіцитом долара) є жорстка кредитно-грошова політика, що здійснювалась НБУ з 1996 року. В силу зобов’язань перед міжнародними фінансовими організаціями, що фактично позбавили уряд та НБУ можливості ефективно впливати на процеси, що відбуваються в економіці.

Незважаючи на стабільний курс гривні зростання промисловості не відбулося. Необхідність утримання національної валюти тарктувалася як стимул для промислового зростання. Але у 1999 році з’ясувалося протилежне: падіння курсу гривні буде стимулювати зростання експорту та виробництво вітчизняних товарів.

Збільшення пропозиції грошей за рахунок девальвації підвищує експортні можливості вітчизняних виробників. Такі заходи останнім часом застосовували країни з перехідною економікою: Болгарія, Румунія, Словаччина, Угорщина. Подібні заходи підвищують конкурентноспроможність національних виробників, але водночас викликають негативну реакцію ділових партнерів.

Короткострокове зростання обсягу продаж вітчизняної продукції в тривалій перспективі може знову обернутися проблемами, що українська економіка пережила на початку 90-х, монопольне становище деяких виробників дозволить підвищувати ціни, відсутність конкуренції не буде стимулювати технічний прогрес. Але з іншого боку, якщо національні виробники почнуть продавати за ващу ціну, то це призведе до наздожинання інфляцією девальвації та ринок перестане буде монополізованим.

Тут ми торкаємося проблеми забезпеченості ресурсами країн з перехідною економікою. Хоча й вважається, що їх настача навпаки стимулює до високотехнологічного виробництва (Японське диво), але сучасний ринок є дуже конкурентним, що суттєво ускладнює вихід на нього з власною продукцією. До того ж імпортозалежність для перехідних економічних систем з нестачою власних ресурсів означає залежність не тільки від імпорту промислових товарів, а й енергоносіїв, сировини тощо.

Основний висновок, який можна зробити: проведення політики фіксованого валютного курсу, або валютного коридору позбавляє уряд можливості застосування монетраної політики, яка в певних випадках є необіхдною умовою макроекономічної стабілізації.

3.3 Порівняльний аналіз моделей ринку обміну іноземної валюти та внутрішнього грошового ринку

Якщо розглядати факторні ознаки, що впливають на попит на національну валюту, можна загалом виділити дві основні: курс національної грошової одиниці та реальну відсоткову ставку по депозитах. Якщо розглядати дане співвідношення як двофакторну модель, то специфікою перехідної економіки буде велика значущість коефіцієнту впливу курсу гривні до іноземних валют. Залежність попиту на гроші від позичкового відсотку буде дуже незначною. Взагалі його показники були викривлені в деяких країнах наявністю фінансових пірамід, що завищували існуючий позичковий відсоток, що в свою чергу позбавляло реальний сеткор економіки потенційних кредитів за нормальною ставкою відсотку. Це зумовило специфіку заходів боротьби з інфляцією. Враховуючи впливовість курсу долара, стабілізаційна політика щодо національної грошової одиниці мала тактичними цілями корегування флуктуацій валютного курсу. Тому можна стверджувати, що монетрана політика в перехідній економіці здійснюється за рахунок політики стосвоно обігу інозмених валют в бульшому степені ніж традиційними шляхами – зміни обсягів грошових агргатів, позичковий відсоток, ставка рефінансування.

4.Висновки

Таким чином, в роботі розглянуто особливості взаємодії доларових грошових потоків та монетарної політики в перехідних економічних системах. Проведений аналіз дозволяє зробити наступні висновки:

З розвитком ринкових відносин монетарна політика дедалі набуває більшого значення. Від повного забезпечення регулюванння економіки здійснюється перехід до системи з розгалуженою мережою комерційних банків, з ядром – центральним банком. Це забезпечує лише адміністративні (обмежені) та монетарні (зміна облікової ставки, норми обов’язкових резервів, стурктура та обсяги грошових агрегатів) важелі впливу.

Застосування подібних важелів в перехідній економіці певним чином ускладнюється, наприклад наявністю грошових сурогатів, таких як бартер, взаємозаліки, різні цінні папери та долари на внутрішньому грошовому ринку. Крім того, експерименти з обсягами готівки в обігу можуть призвести до розкручення інфляційної спіралі, що стимулює розширення тіньового сектору економіки (Росія, Україна). Масштабне кредитування реального сектора – промисловості теж не приносить очікуваних результатів (Беларусь). В першому випадку спостерігається інфляція попиту, в другому – інфляція витрат. Для оптимізації впливу на економічну систему країни центральний банк займається таргетуванням. Перехід від централізованого управління фінансовими ресурсами до їх вільного руху в умовах ринку та розбудови приватної банківської системи з самого початку ускладнювався відсутністю у пострадянських республіках власних грошових одиниць.

Основними джерелами доларових грошових потоків в перехідних економіках є: міжнародні фінансові організації (Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо), прямі зарубіжні інвестиції, надохдження від чистого експорту, дохід зароблений за кордоном та спожитий в Україні, валютна приватизація національного майна. Міжнародні фінансові організації, що фінансували перехідні економіки на початку їх розвитку, останнім часом виділяють гроші переважно на уникнення дефолту (МВФ) та певні реальні проекти перебудови (СБ), хоча загалом фінансування з їх боку останнім часом скорочується. Залучення прямих зарубіжних інвестицій залишається проблемним питанням. Валютна приватизація окрім додаткових надходжень до бюджету мала б їх стимулювати, але на прикладі Аргентини з’ясовується, що це не завжди так. Стимулювання вітчизняного експорту також залишається проблемним питанням.

Специфікою перехідної економіки є те, що значна частка валютних коштів обслуговує тіньовий сектор економіки. У зв’язку з цим ускладнюється оцінка частки тіньової економіки відносно ВВП. За методом Гутмана-Файге обсяг тіньової економіки розраховується через оцінку співвідношення готівки до інших грошових агрегатів в обігу. Однак, оцінити масу доларових потоків значно складніше. В тіньовій економіці використовується як доларова готівка, так електронні валютні платежі. Останні, як правило, здійснюються через підставні фірми.

Долар використовується на внутрішньому грошовому ринку в багатьох країнах з перехідною економікою. У зв’язку з цим, він виконує функції, притаманні внутрішній грошовій одиниці: міра вартості, засіб обігу та заощадження.

Долар в перехідній економічній системі має подвійну функцію: він є засобом здійснення міжнародних розрахунків та внутрішнім грошовим агрегатом. Серед основних причин подібного дуалізму – імпортозалежність та нестабльність національної грошової одиниці. В подібних умовах для перехідної економіки важливим стає диверсифікація обігу іноземних валют на внутрішньому грошовому ринку.

Обіг долара фактично зводить нанівець зусилля уряду щодо впровадження тієї чи іншої традиційної політики. Водночас заходи по врегулюванню валютного ринку фактично стають заходами монетарної політики.



PAGE 20

PAGE 5

Циганов С.А. Шляхи підвищення ефективност кредитно-грошового регулювання економіки// Фінанси України.№1.2000.-с.11