Особлтвості прийняття на роботу державних службовців України, Детальна інформація

відповідання в установленому порядку для виконання посадових обов’язків підприємств, установ і організацій незалежно від прав власності;

прийняття рішень і участь у їх підготовці відповідно до посадових обов’язків;

перепідготовка (перекваліфікація) і підвищення кваліфікації за рахунок коштів відповідно бюджету;

внесення пропозицій по вдосконаленню державної служби в будь-які інстанції.

Третю групу прав державного службовця складають:

участь за власною ініціативою в конкурсі на заміщення вакантної посади;

просування по службі, збільшення грошового утримання з урахуванням результатів і стажу роботи, рівня кваліфікації;

пенсійне забезпечення з урахуванням стажу державної служби;

об’єднання в професійні союзи для захисту своїх прав, соціально-економічних і професійних інтересів;

право на грошове утримання, яке складається з посадового окладу, надбавок до нього, за ранг, особливі умови державної служби, вислугу років, а також премії за результатами роботи;

право на щорічну оплачувану відпустку терміном не менше 30 календарних днів, додаткову відпустку при наявності відповідного стажу державної служби;

медичне обслуговування державного службовця і членів його родини в державних медичних закладах;

обов’язкове медичне страхування на випадок захворювання або втрати працездатності в період проходження державної служби.

Зі сказаного можна зробити висновки, що предметом теми є державна служба та державні службовці, її теоретико-прикладні засади, практика функціонування і проблеми, які виникають на цьому шляху.

Ставлячи питання про мету та функції державної служби, слід виходити з того, що в Україні формується єдина за своїми організаційними, нормативно-правовими, кадровими та інформаційними засадами державна служба. Інакше кажучи, державна служба розглядається як система соціальних зв’язків і відносин, а не як сума службовців і установ.

Формуючи мету, визначимо декілька основних напрямків державної служби. Як державний соціальний інститут вона повинна сформувати суспільно політичні і державно-правові передумови зв’язку державної служби з життям народу, тобто вона має розкрити свою соціальну природу, і другий напрямок у визначенні мети державної служби – вона має створити об’єктивну систему по вияву і добору людей для роботи в державному апараті.

Стосовно визначення функцій державної служби, тут, слід виходити з того, що державна служба є необхідним елементом – всіх управлінських процесів. ЇЇ функції не можна ототожнювати з функціями державного управління, і в той же час сприймати їх як окрему формальну структуру. Функції відображають її роль і призначення в суспільстві. Вона має забезпечити ефективне функціонування усіх трьох гілок влади, з її допомогою можуть бути реалізовані інтереси, права і свободи громадян. З урахуванням висловлених міркувань про мету, функцій і призначення державної служби визначаються основні завдання державної служби.

Одним з основним завдань є охорона інтересів суспільства, прав і свобод громадян.

Досягнення стійкості засад і цілісності держави. Державний апарат повинен, поряд з виконанням Конституції і Законів України, виконувати постанови органів державного управління.

Забезпечення ефективності діяльності державних органів на основі постійного вдосконалення функціонування апарату.

РОЗДІЛ 2. ПРОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ.

2.1 ІСТОРИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ.

Історія державної служби в Україні являє процес поширення початку повинності на рахунок початку вільної угоди. В Русі домосковькій, як і в феодальній Європі, зустрічається одночасне застосування обох начал. Давньоруські князі виконували і управління через тивунів, тивуни ж, звичайно, були рабами, холопами: взяти на себе тивунство, не обмеживши своєї волі, вважалося все одно, що вступити в рабство. І у перших московських князів раби були на посаді тивунів, ключників, казначеїв, дьяків, взагалі наказних людей. Військова служба виконувалась вільними слугами, які винагороджувались годуваннями.

В інституті вільних слуг початок вільної угоди досяг свого вищого вияву. З посиленням влади московських государів право від’їзду1 вільних слуг поступово падає і служба стає для них обов’язковою. А так як вільні слуги були більшою частиною вотчинники, то встановлюється таким чином, обов’язок нести службу з вотчини2.

Ще раніше стала розвиватися помісна система — московські князі роздавали землі у користування під умовою служби. Наприкінці XVI століття остаточно встановлюється поняття про служилу землю: усі землевласники зобов’язані государю службою. У кінцевому своєму результаті політика московських князів привела до того, що склалося особливий служилий стан, який при Петрі І було названо шляхетством, а потім отримало найменування дворянства. За відбуванням служби слідкувала особлива всесильна установа — розряд або наказний розряд, який при Петрі І було перетворено у герольдію1.

При Петрі І характер державної служби, як повинності, досягає свого апогею. при ньому ж вперше виділяється служба у різних державних установах, як особливий самостійний вид державної служби, який отримав назву статської або цивільної, яку у московській Русі несли дьяки та подьячні. Разом з цим змінюється і колишній спосіб винагороди, який полягав у роздаванні маєтків. У попередню епоху грошова платня призначалася служилим людям тільки у виді винятків, у разі нужди або як нагороду. У 1722 році, а потім у 1723 році цивільним чинам була призначена визначна грошова платня, відповідно рангам військової служби.

Потребу у значній військовій службі примушувала Петра Великого турбуватися про постачання службовців армії та флоту переважно перед канцеляріями. Так, герольдмейстеру наказано було наглядати, щоб на службі більш однієї третьої від кожної фамілії не було. Звичайно посади за цивільною службою заміщалися особами, негідними до військової служби. Через усе царювання Петра тягнеться ряд суворих мір, щоб примусити шляхетство служити.

З цією метою установлювалися "правильні огляд"2 дворянським "недорослям" (недоросль - термін, що відповідає сучасному неповнолітній і використовувався в Московській державі до синів дворян та дітей бояр, які не досягли віку 15 років, з якого починалась бойова зрілість синів служилих людей по батькові)3, на які вони повинні були з’являтися за досягненням ними відомого віку. Огляди проводилися з метою, крім розгляду та прийняття на службу, ще перевірки знань, які "недорослі" придбали дома або у школі. Ті, які ухилялися від з’явлення на службу — так звані нетчики — позбавлялися вотчини та маєтків, накази погрожували їм жорсткими покараннями. Не дивлячись на суворі накази царя, "недорослі" та дворяни з’являлися на службу з не дуже великими бажаннями, що видно з часто повторюваних розпоряджень Петра, які погрожували нетчикам все більше та більше жорсткими покараннями та також об’являли їх поза законом.

При Ганні Іоанівні було встановлено поточний порядок для оглядів дворянських недорослів та правила, за якими вони розподілялися по полкам та канцеляріям. Призначення на посаду вироблялось сенатом. при обиранні на престол Ганні Іоанівни дворянство прямо виразило своє незадоволення кріпосною довічною службою державі та виразило бажання, щоб служба була обмежена 20 роками.

У 1736 році служба дворянства із довічної була переведена у строкову, та обмежена 25 роками, а маніфестом від 18 лютого 1762 року обов’язкова служба дворянства була зовсім відмінена. Відмінена була у 1785 році підтверджена жалуваною грамотою дворянству.1 Перестав бути повинністю дворянства державна служба стала його привілеєм: законодавство і до кінця ХІХ століття пропонувало дивитися на дворянство, як на стан, за перевагою призвана до державної служби. З часом привілеї надані у цьому віднесені родовим дворянам та дітям особистих дворян, були поширені і на інші розряди: синів осіб, які знаходились на державній службі, синів комерційних радників та купців 1 гільдії, синів священнослужителів та інших. Заборонено було приймати на державну службу осіб податного стану, дітей купців 2 гільдії, особистих громадян та синів обер-офіцерів дітей, які не служили, які користуються по службі своїх дідів званням почесних громадян.