Ліричний герой збірки Миколи Вінграновського “Цю жінку я люблю…”, Детальна інформація

1 Дзюба І. Поезія Миколи Вінграновського // Визвольний шлях . – 1969 . – березень . – Лондон с. 360

2 Вінграновський М. Цю жінку я люблю... : Лірика. – К.: Дніпро, 1990.—с.16

3 там же с. 19

Поет не просто вдається до кольористики як означень предмета. Він звертається до неї з метою більшою. Його охоплює стихія гамою кольорів-зіставленнями і протиставленнями- вилити душу, висловитись, акварельно, у повній пластиці, зафіксувати природу, виразивши між рядками і своє ліричне ставлення до неї:

Безневинним жовтавим гроном

Вона ще йшла жовтаво , без вини,

І сині сльози билися червоно,

Як об каміння стиглі кавуни.1

Критик Анатолій Макаров у статті “благословенна світлотінь “ висловив й таку думку: “Читач , котрий не лише захоплюється лірикою,а й відвідує художні виставки, напевне , помітив, як протягом 70-х років мінявся загальний колористичний характер живопису, як декоративна яскравість пригасала поволі, контрастна напруга відступала перед зближеними сполученнями кольорів, як гору брали тихі і спокійні настрої у різноманітних жанрах , починаючи, звичайно, з пейзажною”.2

Колір потрібен Миколі Вінграновському не лише в малюванні пейзажу.Кольором поет фіксуєпротилежність чуттів,настрою,емоцій. К.олір у нього – це вічна боротьба протилежностей,це контрастування речей, на зіткнення яких утворюється якась нова якість, що так багато значить для ідеї вірша. Кілька років тому згадуваний критик Анатоліц Макаров надрукував дуже цікаву розвідку про колористичний генезис у поезії Дмитра Павличка . Погляд критика на матеріал поезіїї саме під таким кутом зору дав йому можливість прочитати у віршах Дмитра Павличка те, що не кожен до того вмів, скажімо, велику гаму емоційних відтінків білого кольору , простежити при цьому природу естетичних почуттів, в симфонії барв відчути симфонію ідейних смислів. Для подібних спостережень, як бачимо, поезія Миколи Вінграновського теж дає вдячний матеріал. В його кольористичній палітрі з єднуються свої мотиви й настрої. В залежності від стану, поет ітиме до відповідної гармонії кольорових барв,за якою й буде гармонія думки,ідеї.

У синьому морі я висіяв сни,

У синьому морі на синьому глеї

Я висіяв сни із твоєї весни,

У синьому морі з весни із твоєї.1

«Найчастіше поет вдається до синього, білого, червоного і чорного кольору. При відтворенні настроїв печальних, елегійних, поет звертається до тонів і півтонів цих кольорів, до сонцетіней. Колориститика – це якась випадкова тенденція в поезії тільки Миколи Вінграновського. Згадаймо, хоча б, яким щедрим барвоцвітом виграє поезія Василя Симоненка чи Івана Драча» 2

Вірші Миколи Вінграновського , особливо в зіставленні з віршами поетів ,що приблизно входили в літературу в одну добу (Василь симоненко,Ліна Костенко,Іван Драч Борис Олійник, Віталій Коротич), мають ціком вирозкову палітру. Поетові завжди вистачає таких тонів і півтонів художнього слова, які ніколи не приводять його до стандарту.Він вірить у диво, а тому диво стає хлібом насущим його поезії.

Ліричний герой «підбирає» колір в залежності від пори року: якщо це осінь , то дні мають «гірчичне світло», якщо кінець літа ,то:

Щось біло ткали павучки

На жовтому паепері ,

І синє літо на гачки

Все зачиняло двері…

Надзвичайно цікавим є вірш, в якому ліричний герой запрошує нас:

Ходімте в сад. Я покажу вам сад,

Де на колінах яблуні спить вітер.

А згорблений чумацький неболюд

Освітлює пахучі очі квітів.

Я покажу вам сливи на сучках,

Що настромились падаючи мовчки,

Затисла груша в жовтих кулачках

Смачного сонця лагідні жовточки.Настрій ліричного героя емоційно -піднесений і водночас заспокійливо-елегійний. Він проймається тією великою любов ю до природи,котрою переповнена його душа. Хіба можна без зворушення читати такі рядки: