Ліричний герой збірки Миколи Вінграновського “Цю жінку я люблю…”, Детальна інформація
Ліричний герой збірки Миколи Вінграновського “Цю жінку я люблю…”
І час твій берег ще не миє,
І твої губи ще уста...
Дорога давня молодіє,
Де б твій веселий крок не став.
Ти вся- із щастя! Із тобою
Ще не вітається печаль
Та біль з розлукою німою ,
І нелюбові чорна даль.3
Але не менш любить ліричний герой ту пору, коли вюнці вимальовується жінка, коли вона знаходить свою долю і присвячує своє життя чоловікові, дітям:
...Люблю ту пору благовісну,
Коли до неї, як до пісні,
Свою я голову хилю...
Як біля вогнища в пітьмі,
Де слово пахне, як дитина,
Де вже не скажеш “так” чи “ні”...
Перечитавши уважно усі вірші збірки, ми можемо вималювати для себе портрет тієї милої незнайомки, котру так кохає ліричний герой. У неї –голос” вогкий і тремкий”, “і губ краї опущені в печалі” ,”сонні коси”, про очі читаємо, що вони “сьогоднішні надвечірні”(очевидно, кольору
надвечір я).
А що ми знаємо про ліричного героя. У нього-“високий срібний погляд”,”вчорашні очі”, “білий подих” від якого “холоне мля”, сам він зізнається: “ мій день народження –це ти”, його рука – “ то тиха, то лукава”. Вдало доповнюють портретну характеристику ліричного героя рядки:
Усе лишилося як було:
Порепане моє чоло,
То затверділий біль в очах,
То той вогонь, що не дочах. 2
Ліричний герой “втішати ... не ладен”, бо душа його ”холодна і німа“, але водночас він згорає від кохання.
Коли б захотілося раптом узяти акварелі і намалювати на папері ці два портрети, то художник здивовано розвів би руками: намалювати нічого не вдасться! І не треба розчаровуватися, бо сам ліричний герой поезії відверто зізнається:
Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу,
Отут я видумав себе й тебе для тебе...
Отут я серце виняньчив для неба,
Не знаючи, що сонцем назову3
_______________________________________
1 Вінграновський М. Цю жінку я люблю... : Лірика. – К.: Дніпро, 1990.—с.26
І твої губи ще уста...
Дорога давня молодіє,
Де б твій веселий крок не став.
Ти вся- із щастя! Із тобою
Ще не вітається печаль
Та біль з розлукою німою ,
І нелюбові чорна даль.3
Але не менш любить ліричний герой ту пору, коли вюнці вимальовується жінка, коли вона знаходить свою долю і присвячує своє життя чоловікові, дітям:
...Люблю ту пору благовісну,
Коли до неї, як до пісні,
Свою я голову хилю...
Як біля вогнища в пітьмі,
Де слово пахне, як дитина,
Де вже не скажеш “так” чи “ні”...
Перечитавши уважно усі вірші збірки, ми можемо вималювати для себе портрет тієї милої незнайомки, котру так кохає ліричний герой. У неї –голос” вогкий і тремкий”, “і губ краї опущені в печалі” ,”сонні коси”, про очі читаємо, що вони “сьогоднішні надвечірні”(очевидно, кольору
надвечір я).
А що ми знаємо про ліричного героя. У нього-“високий срібний погляд”,”вчорашні очі”, “білий подих” від якого “холоне мля”, сам він зізнається: “ мій день народження –це ти”, його рука – “ то тиха, то лукава”. Вдало доповнюють портретну характеристику ліричного героя рядки:
Усе лишилося як було:
Порепане моє чоло,
То затверділий біль в очах,
То той вогонь, що не дочах. 2
Ліричний герой “втішати ... не ладен”, бо душа його ”холодна і німа“, але водночас він згорає від кохання.
Коли б захотілося раптом узяти акварелі і намалювати на папері ці два портрети, то художник здивовано розвів би руками: намалювати нічого не вдасться! І не треба розчаровуватися, бо сам ліричний герой поезії відверто зізнається:
Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу,
Отут я видумав себе й тебе для тебе...
Отут я серце виняньчив для неба,
Не знаючи, що сонцем назову3
_______________________________________
1 Вінграновський М. Цю жінку я люблю... : Лірика. – К.: Дніпро, 1990.—с.26
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021