Ліричний герой збірки Миколи Вінграновського “Цю жінку я люблю…”, Детальна інформація

У полі спить зоря під колоском

І слуха думу колоскову,

І сонна тиша сонним язиком

Шепоче саду сиву колискову.3

“Микола Вінграновський постійно апелює до природи . Природа у нього-це вічна матерія, її рух, оновленість, а, може, і зміннність людини; це інтуіція її контекстів з навколішньою дійсністю, потреба спілкування, зі світом; це утвердженність самого себе. Через красу, через гармонію”4, - запевняє знову нас Тарас Салига.

Природа завжди довершена, а людина-її вінець.і ось, вивчаючи та аналізуючи книгу природи, ліричний герой Миколи Вінграновського

захоплюється її чарами, красою, її таємничістю, він увесь у настрої споглядання:

На крилах журавлів весна вже сушить весла,

Загомоніли про життя діди,

І на стежин пахучі перевесла

З снопів тополь тече зелений дим.

І падає в ставки ногами п яне небо,

Де гуси білі сплять чутливим сном.

Уснах своїх,мабуть,самі від себе

Дівчата пролітають над селом.1

Любовна лірика- це романтичний поглад на світ, шляхетність душі, щирість зізнань, культура вислову. Жінка, наречена, кохана, мати- образи, у яких втілюються найсвітліші поетові почування, його роздуми про рідну землю, джерела духовності.

Інтимна лірика Миколи Вінграновського возвеличує, підносить людину, а не лише фіксує її настрої. Інтимні струни підносять з глибини людської душі найсвітліші, найчистіші порухи. Всі вірші збірки”Цю жінку я люблю”так чи інакше виходять за рамки особистого світу.Душевна драма чуттів ліричного героя не абстрагована від реалій дійсності, від часу. Вона протікає крізь час і відбувається у нашому часі. І тому молоді пристрасті душі ліричного героя в поезіях Миколи Вінграновського мають особливий драматичний сенс, свою філософію:

Вже сказано”ні”в одлетілому літі,

Хоч вчора- звечора було іще “так”,

Червоно та біло у жовтому житі

Зацвів та опався знервований мак.

Ідеш чи стоїш,але слово за слово,

Ідеш чи стоїш- за літами літа

Не встиг оглянутись, як слово солоно

На сон твій , на крок, на літа обліта.1

Поет прагне показувати світ інтимних пристрастей ліричного героя в реальних, а не надуманих зв язках із життям, відповідно до високоморальних принципів. Саме тому “його лірика не має нічого спільного ані з надокучливим моралізуванням, ані з натренованим дидактизмом”. Чи не в кожному вірші збірки відчувається повна самотність ліричного героя:

Не руш мене. Я сам сумую

Собі у руки сам дивлюся2

Або:

Я тій сльозі сказав: не йди.