Облік, аудит та аналіз продукції власного виробництва, Детальна інформація

При поглиглибленому аналізі коефіцієнт оборотності можна визначати, застосовуючи будь-яку окрему статтю: запасів, товарів, готової продукції тощо. Щоб визначити кількість оборотів за період за кожною окремою статтею запасів, необхідно передусім визначити питому вагу витрат цих запасів у загальній величині собівартості продукції, реалізованої протягом періоду. Одержану таким чином величину слід порівнювати із середньою величиною відповідних залишків. Так визначають оборотність запасів за кожним їх видом, що, своєю чергою, дозволяє правильно орієнтуватися при визначенні потреби в них. Це дуже серйозне питання. Адже закупити товарів і запасів на багато місяців наперед — найлегше, але не по-господарському, бо це те ж саме, що гроші надовго покласти на склад. Неробочий капітал — зв'язаний капітал. Чим вища оборотність запасів, тим менше робочого капіталу відволікається на їх закупівлю. Звісно, що це можливо лише за надійних зв'язків з постачальниками. При цьому має значення і їх розташування. Все це—організаційні питання, але їх варто враховувати.

Деякі японські компанії, наприклад, працюють без складських приміщень, «з коліс». На жаль, наш малорозвинутий ринок постачання і збуту, а також дорожнеча транспортних послуг не дозволяють навіть близько підійти до такої організації виробництва. Але максимально наближатися до цього варто. Оптимальна кількість оборотів за рік (чи інший звітний період) на кожному підприємстві своя, але можна сказати з певністю: якщо порівняно з попереднім періодом обороти прискорюються— це добрий знак.

За допомогою регулярного проведення аналізу оборотності активів можна знайти можливість знизити величину оборотного капіталу, і внаслідок ліквідації його надлишку отримувати значно більше прибутку на кожну гривню, вкладену в запаси. Це можливе за умови збереження при цьому кількісного рівня збуту і норми прибутку. Подібно, як визначають коефіцієнт оборотності запасів, можна визначити тривалість обігу будь-яких активів. Наприклад, дебіторської заборгованості.

Оборотність дебіторської заборгованості визначається відношенням доходів від продажу (величини реалізації без урахування ПДВ і акцизів) до середньої величини дебіторської заборгованості, визначеної як середньоарифметична величина між сальдо за дебіторами на початок і кінець звітного періоду.

Цей показник дає можливість визначити, скільки разів протягом року (або іншого періоду, який аналізують) обсяги надходжень від реалізації можуть вмістити в собі середній залишок боргових прав (дебіторів). Цей показник визначає .ефективність кредитного контролю. Кредитного — з боку підприємства, адже, даючи товар з відстрочкою платежу іншим суб'єктам, підприємство фактично їх кредитує. Для визначення тривалості оборотів дебіторської заборгованості (терміну кредиту покупцям) слід скористатися зворотною формулою, а саме визначити відношення середньої дебіторської заборгованості до чистої реалізації, яку маємо за звітний період. Отриману в результаті величину слід помножити на кількість днів у звітному періоді.

Сума закупівлі (придбання) визначається шляхом віднімання від валових експлуатаційних витрат елементів доданої вартості: витрати на робочу силу, амортизація. Таким чином визначається, скільки в середньому днів потрібно підприємству для отримання оплати за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги).

Варто зауважити, що при визначенні зазначених показників беруть участь лише суми за дебіторами-покупцями (замовниками) — як такі, що мають пряме відношення до обсягів реалізації продукту діяльності підприємства.

Оборотність кредиторської заборгованості і середній період її погашення визначаються аналогічно до вищенаведених показників за дебіторами. З тією лише різницею, що, замість величини доходів з продажу, береться величина закупівель, оскільки обсяги продажу не можуть порівнюватися з борговими зобов'язаннями за отримані поставки.

Дебіторська заборгованість, виведена на кінець звітного періоду, пов'язана з обсягами продажу за цей період; кредиторська заборгованість — з обсягами закупівель.

Потреба у визначенні суми закупівель трохи ускладнює завдання, але зробити це варто. Врешті-решт, це можливо, бо перед вами баланс і форма 2. Чисті експлуатаційні витрати визначаються шляхом віднімання від обсягу чистої реалізації величини прибутку. Валові експлуатаційні витрати визначаються шляхом додавання до чистих експлуатаційних витрат залишку виробничих запасів на кінець періоду. Для того, щоб результат розрахунку вийшов точнішим, потрібно до залишків виробничих запасів на кінець періоду додати також і залишки НЗВ (без урахування витрат на робочу силу) і дебіторську заборгованість, яка могла утворитися в розрахунках з постачальниками і підрядчиками (у тому числі й за послуги сторонніх організацій), за векселями одержаними, не забути також і підзвітних осіб, одним словом — усіх дебіторів, які виникають на балансі в зв'язку з формуванням придбаної вартості. Це пояснюється тим, що мета цього розрахунку — визначити тривалість обороту всієї поточної кредиторської заборгованості, а не тільки тієї, що пов'язана з придбанням матеріальних запасів.

Тривалість обороту кредиторської заборгованості — це середнє число днів, необхідних для розрахунків з постачальниками і підрядчиками та іншими суб'єктами-кредиторами, які обслуговують поточну діяльність підприємства в частині придбання.

Якщо порівняти показники кредиторської заборгованості з показниками за дебіторами, можна зробити деякі важливі висновки. Наприклад, у разі якщо показник тривалості кредиторської заборгованості хоча б на кілька днів перевищує такий же показник за дебіторами, то це означає не що інше, як уміння втримувати позики довше, ніж дозволяти це своїм боржникам. Однак тут важливо не перестаратися. Кількох днів цілком достатньо.

Передусім прошу не думати, що загальновживаний у нас показник рентабельності як відношення прибутку до собівартості — єдиний. Це не так. Визначати рентабельність за такою формулою зобов'язують нас органи статистики, адже для статистичного аналізу цей важливий показник діяльності має бути порівнянним для різних підприємств.

Формула І/М, де І — прибуток, а Н — собівартість, корисна тим, що дозволяє визначити відносну величину прибутку, одержаного на кожну гривню, що була витрачена (точніше, вкладена) у виробництві кінцевого продукту. Так визначається рентабельність (прибутковість) понесених витрат. Проте лише показника рентабельності витрат замало для аналізу, результатами якого користуються керівники або інвестори (замовники, акціонери).

Рентабельність як показник дає уявлення про достатність (недостатність) прибутку порівняно з іншими окремими величинами, які впливають на виробництво, реалізацію і взагалі на фінансово-господарську діяльність підприємства. При визначенні показника рентабельності прибуток (у чисельнику) співвідноситься з чинниками, які мають найбільший вплив на його отримання. Безумовно, одним з таких чинників є витрати. Адже від того, що і скільки ми вкладаємо, залежить величина прибутку, який нам надходить у ціні реалізації разом з компенсацією понесених витрат. Однак ми знаємо, що витрачатися на виробництво (торгівлю чи інший вид звичайної діяльності) можна лише за умови наявності коштів для здійснення таких витрат. Кошти, вкладеш в бізнес, називаються інвестиціями. Зрозуміло, що кожному з інвесторів набагато цікавіше знати прибутковість (рентабельність) його власних інвестицій, аніж рентабельність понесених підприємством витрат. Слід зазначити, що слова «інвестиція» і «вкладення» — синоніми. Тому собівартість готової продукції— це не що інше, як вкладення (інвестиції) підприємства у вже виготовлену ним продукцію. А власний капітал підприємства — це вкладення (інвестиції) в діяльність підприємства в цілому. Засновники (акціонери) інвестують свої кошти в підприємство, а підприємство, своєю чергою, як самостійна інституція інвестує як ці, так і інші фінансові ресурси в продукт своєї діяльності. Якщо досі серед показників рентабельності найбільш поширеним був згаданий вище показник прибутковості інвестицій підприємства у вже виготовлений, а іноді навіть реалізований кінцевий продукт, то нині дедалі більшого значення набуває показник прибутковості коштів, інвестованих засновниками (акціонерами) в діяльність підприємства загалом.

Річ у тім, що перший з цих показників, як би він не задовольняв керівника, не дає уявлення про ефективність використання капіталу. Адже значна його частина залишилася за межами витрат на реалізовану продукцію: в товарах, запасах, коштах і дебіторах. Вище вже згадувалося, що мати великі залишки за цими статтями невигідно. Розмір оборотного (робочого) капіталу не повинен бути ні великим, ні малим, він має бути оптимальним. Можна досягти великої рентабельності витрат на готову (або реалізовану) продукцію — і водночас мати вельми низьку рентабельність власного капіталу через те, що значна його частина не працює, а здебільшого лежить на складах або ж (чого доброго!) надто довго кредитує покупців. Кожен інвестор має право сказати: « Мене мало цікавить, скільки прибутку приносять кошти, інвестовані підприємством у виготовлення того чи іншого продукту, я хочу знати, скільки прибутку приносять підприємству мої власні вкладення у бізнес». У зв'язку з такою постановкою питання розглянемо кілька окремих показників рентабельності.

Це показник рентабельності будь-яких інвестицій: як підприємства в цілому, так і окремої інвестиції конкретного суб'єкта, наприклад, засновника. Можна ним скористатися також для оцінки рентабельності однієї окремої угоди. До складу статей власного капіталу підприємства входять: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал і нерозподілений прибуток (тобто значення рядків 300 — 350 ф.1). У разі якщо на балансі з'явилося сальдо за нарахованими, але ще не виплаченими дивідендами (р. 590 ф. 1— поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками), — цю суму теж слід враховувати, адже, будучи ще не виплаченими, дивіденди «працювали» на спільну справу. Власний капітал підприємства — це і є інвестиції засновників у бізнес. Адже інвестиції засновників (акціонерів) не обмежуються внесками до статутного фонду чи придбанням акцій. Весь власний капітал підприємства — це кошти, зароблені в процесі діяльності завдяки початковим інвестиціям. Отже, власний капітал підприємства є цілком законною власністю тих осіб, які цим підприємством володіють.

Середня арифметична величина між підсумками статей власного капіталу на початок і кінець звітного періоду дасть середній власний капітал підприємства. Порівнюючи чистий прибуток з цією величиною, ми визначаємо рентабельність власного (акціонерного) капіталу підприємства. Щоб визначити рентабельність інвестицій у майбутній проект, очікуваний від його здійснення, прибуток порівнюють з величиною виділених для цієї справи коштів.

Хто погодиться з тим, що активи підприємства — це різні форми вкладеного (інвестованого) в бізнес власного і запозиченого капіталу разом, тому цікаво буде визначити його прибутковість (рентабельність).Середню вартість всіх активів за звітний період визначають як середнє арифметичне між валютами балансів на початок і кінець звітного періоду (р. 280 ф. І.або.р. 640 ф. 1).

Показник рентабельності сумарного інвестованого капіталу визначає продуктивність усього капіталу, яким володіє підприємство, незалежно від джерел його надходження. Він показує, скільки прибутку приносить кожна гривня, інвестована (вкладена) в активи.

3.3.3.Аналіз фінансового левериджу.

Фінансовий леверидж як показник переваги рентабельності власного капіталу над рентабельністю всіх активів у нас майже не застосовується через дуже нестабільну і мало гнучку кредитну політику. Не доступність для більшості приватних підприємств банківських кредитів і їх дорожнеча, а також відсутність кредитних взаємовідносин між самими суб'єктами господарювання (постачальники не зобов'язують своїх покупців платити відсотки за наданими їм відстрочками) зводять нанівець зацікавленість показником фінансового левериджу. Кожному суб'єкту і без того зрозуміло, що в наших умовах набагато вигідніше використовувати власні фінансові ресурси, ніж вдаватися до позик. Ми навіть не знаємо, що «у них» часом дуже вигідно робити навпаки. Щодо розрахунків з постачальниками, то багатьом з наших бізнесменів може здатися, що тривалість затримки платежів за отримані поставки за відсутності «лічильника» відсотків не має для підприємства-покупця жодного значення (крім ризику втратити гідність — якщо це для когось важливо).

Зрозуміло, що в ситуації, коли кошти, зазначені у р. II пасиву, надто дорогі, а кошти, зазначені у р. III пасиву, зовсім дармові, розмова про фінансовий леверидж не має сенсу.

Питання, що робити у разі виникнення потреби в додаткових фінансових ресурсах, у нас вирішується без вагань: недобросовісний бізнесмен надто довго затримує оплату своїм постачальникам і таким чином користується дармовими кредитами, а добросовісний спочатку офіційно реєструє збільшення статутного фонду, а потім вносить відповідну додаткову суму. Акціонерні товариства в таких випадках випускають додаткову кількість акцій на продаж. А от власник контрольного пакета акцій американської корпорації має можливість подумати: а чи варто допускати таким чином, нехай навіть тимчасове, пониження рентабельності власного капіталу і водночас брати нові зобов'язання з виплати дивідендів акціонерам, якщо можна скористатися відносно недорогими кредитами? У прийнятті рішення йому допоможе показник фінансового левериджу як показник переваги чи недоліку у використанні власних і позичених коштів.

Зауважимо, що термін «леверидж» (1еуегаFе — система важелів, засіб впливу, сила впливу) нам чомусь дуже сподобався і його можна зустріти в численних методиках фінансового аналізу і взагалі у новітній економічній літературі. Щоправда, у більшості наших розробок показник фінансового левериджу має зовсім інший зміст. Наприклад, дуже часто фінансовим левериджем називають коефіцієнт залежності від довгострокових зобов'язань (про це нижче). Ці два показники не можна назвати близькими між собою навіть з великою натяжкою. Як неможливо за допомогою коефіцієнта залежності від довгострокових зобов'язань прийняти рішення про шляхи пошуків додаткових фінансових ресурсів, так само неможливо назвати цей коефіцієнт позитивним чи негативним 1еуегаFе. Тож відкладемо до кращих часів цей дуже важливий показник рентабельності. Будемо сподіватися, що пом'якшення кредитно-інвестиційного клімату чекати недовго.

ІІНШІ ПОКАЗНИКИ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ.

Рентабельність продажу ще називають маржею . Вона показує, скільки прибутку приносить кожна гривня обсягів реалізації. Маржу прибутку, як правило, визначають окремо за кожним видом діяльності або за кожною групою реалізованої продукції.

До показників прибутковості належить також показник доходів на акцію (чистий прибуток, тобто прибуток після оподаткування, ділиться на кількість випущених звичайних акцій). Частина чистого прибутку, як відомо, виплачується акціонерам у вигляді дивідендів, решта — реінвестується в подальшу діяльність. Відношення абсолютної величини доходу на акцію до абсолютної величини дивіденду на акцію називається коефіцієнтом покриття дивіденду (Кп.д.) Він показує здатність (нездатність) підприємства підтримувати необхідний рівень дивідендів і забезпечувати при цьому достатність реінвестування своїх прибутків.

Загалом рентабельністю називають будь-який показник, при обчисленні якого в чисельнику записують величину прибутку. В знаменнику можуть бути різні чинники, які так чи інакше впливають на прибуток або, навпаки, залежать від нього. Не можна сказати, який з показників рентабельності найважливіший. Може статися, що для проведення аналізу їх знадобиться кілька. Найзручніше це робити у порівняльній таблиці за кілька звітних періодів. Наприклад, кілька місяців з початку року (якщо характер роботи — несезонний). Так з'являється матеріал для побудови графіків приросту (спаду) деяких показників фінансово-господарської діяльності підприємства з початку року.

Серед показників структури капіталу найпоширенішим серед користувачів є показник фінансової стабільності (Кф.ст..). Він визначається відношенням суми власних коштів до позикових.