Заробітна плата, Детальна інформація

робота у святкові і неробочі дні оплачується в подвійному розмірі:

відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

працівникам, праця яких оплачується за годинами або денними ставками - в розмірі подвійної погодинної або денної ставки;

працівникам, які отримують місячний оклад - у розмірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота святковий чи неробочий день здійснювалась в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота здійснювалась понад місячну норму.

За бажанням працівника, який працював у святковий чи неробочий день, йому може бути надано інший день відпочинку.

робота в нічний час:

Нічним вважається час з 22 години до 6 години ранку. Його оплата здійснюється в підвищеному розмірі, який встановлений колективним договором, але не нижче 20% тарифної ставки за кожну годину роботи в нічний час. Працівники підприємства, яким менше 18 років і вагітні жінки та жінки, що мають дітей до 3 років до роботи в нічний час не залучаються.

робота в надурочний час:

Робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної тарифної ставки за погодинної форми оплати праці, відрядникам здійснюється доплата в розмірі 100% тарифної ставки робітника погодиннику відповідної кваліфікації. При погодинній оплаті праці робота в надурочний час оплачується в половинному розмірі за кожну першу та другу години роботи і в подвійному розмірі за кожну третю і наступні години. За згодою працівника підприємства грошова компенсація може бути замінена наданням іншого дня відпочинку, але з оплатою його в одинарному розмірі. Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 години протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік.

оплата праці простою:

Простої – це час вимушених перерв в роботі, на протязі якого робітники знаходяться на підприємстві, але не можуть бути використаними. Простої збільшують собівартість продукції, зменшують прибуток. Винуватцями простою можуть бути як робітники, так і адміністрація заводу, цеху, постачальники матеріалів, енергії.

Простої, які сталися з вини робітника, не оплачується. Якщо ж простій був не з вини робітника, то цей час оплачується в розмірі 2/3 тарифної ставки робітника певного розряду. В період освоєння нових видів виробництва простої не з вини робітника оплачуються з розрахунку повної тарифної ставки працівника з погодинною оплатою певного розряду.

оплата праці з виготовлення продукції, визнаної браком:

Частковий брак не з вини робітника оплачується в залежності від ступеня придатності продукції, але не менше 2/3 тарифної ставки його розряду за час, необхідний для виготовлення продукції за нормою.

До інших заохочувальних і компенсаційних витрат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені законодавством, або які провадяться понад встановлені законодавством норми.

Важливу роль в організації оплати праці відіграє мінімальна заробітна плата. Мінімальна заробітна плата – це встановлений розмір заробітної плати за некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці. Вона є державною соціальною гарантією для працюючих на підприємствах, в організаціях, в установах усіх форм господарювання. До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на даний період визначають державні тарифи у сфері оплати праці, пенсії, допомоги, інші соціальні виплати.

Розміри мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

прожиткового мінімуму, встановленого законом;

загального рівня заробітної плати;

продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов;

пропозицій, вироблених шляхом переговорів представників професійних спілок та об’єднань роботодавців, які об’єдналися для ведення колективних переговорів та укладення генеральної угоди.

На думку фахівців, вона мусить бути прожитковою заробітною платою, за яку некваліфіковані робітники могли б утримувати свої родини. У провідній країні світу - США - вона коливається в межах від 40 до 50% середньої заробітної плати, і нині становить 5,15 дол. на годину.

В Україні в січні 2000р. мінімальна зарплата складала 26% від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи на 2000р. (287,6 грн.), з 1.09.04 її розмір вже досяг 61,3% від прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 2004 рік (386,7 грн.). Це найкращий показник серед країн СНД.

Важливим показником є середня заробітна плата. Середня заробітна плата робітників і службовців у галузях економіки визначається діленням суми нарахованого фонду оплати праці, що складається з нарахованої заробітної плати за виконану роботу, оплати за невідпрацьований час, надбавок і доплат, премій винагород за підсумками роботи за рік, одноразових заохочень на середньорічну чисельність робітників і службовців за 12 місяців. Допомоги, одержані працівниками з коштів соціального страхування, до фонду заробітної плати та середнього її рівня не включаються.

При звільнені працівника або виході на пенсію з ним здійснюється остаточний розрахунок як по заробітній платі за відпрацьований час у звітному місяці, так і за час відпустки, яка до звільнення не була використана.

При звільнені працівника у зв’язку із змінами в організації виробництва за звільненим працівником згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України зберігається середня заробітна плата а період працевлаштування, але не більше ніж за три місяці з дня звільнення з урахуванням вихідної допомоги, а також безперервний стаж роботи, якщо перерва в роботі після звільнення не перевищує 3 місяці.

При призові працівника до військової служби вихідна допомога виплачується у розмірі не менше 2-місячного середнього заробітку (п. 3 ст. КЗпП).

Як передбачено ст. 50 КЗпП України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Згідно зі ст. 51 КЗпП України скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

для працівників віком від 16 до 19 років – 36 год. на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 – 24 год. на тиждень;

для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, – не більше як 36 год. на тиждень.